Короткий звіт Тома Купера про стан справ кількаденної давності. Втім, думаємо, він добре відображає всі труднощі, з якими стикаються російські підрозділи, не маючи змоги подолати українську присутність на Курщині. Все буде перемога. Все буде Україна!
Усім привіт!
Сьогодні маю мало часу, тому даруйте: коротко напишу про найновіші події в курській області рф (адже це швидка маневрена битва, де багато чого змінюється щогодини; в той час як всередині України, на жаль, триває повільний і затяжний поєдинок із «безперервними російськими атаками, що нищать усе на своєму шляху»).
Західна частина українських фронтів починає нагадувати мені спроби реконструкції боїв між німецьким Африканським корпусом і британською VIII армією під час наступу останньої, що мав на меті зняти облогу Тобрука в Лівії в листопаді 1941 року.
Із чого почати…?
В районі хомутовки (близько 45 км на північ від рильська) ЗСУ перетнули кордон по трасі Е101 і вийшли до місця з’єднання цієї дороги з трасами А142 і М3. Які підрозділи там воюють, як відбиваються росіяни — невідомо. Сподіваємося з’ясувати це найближчими днями.
У глушковському районі…
…. ситуація в районі тьоткіно далі незрозуміла. Нагадаю, що близько 10 днів тому росіяни повідомили, що селище відрізано внаслідок просування ЗСУ в північне передмістя. Відтоді жодна сторона нічого не повідомляла.
На захід від глушково і на південь від коренєво… як я вже писав, росіяни розпочали наступ і вибили більшу частину батальйону безпілотних систем 103-тьої бригади територіальної оборони, переважно за допомогою авіаударів (а отже, українці погано подбали про безпеку).
Завдяки цьому 51-та бригада ВДВ, підрозділ ВКС, а також 173-мий розвідувальний батальйон ВДВ просунулися з півночі на село снагость. Крім того, 155-тій бригаді морської піхоти вдалося увійти в села десяте октября й апанасівку.
Після цього росіяни здійснили атаку й оточили українців, і 103-тій бригаді ТРО довелося відступити з краснооктябрського та комаровки.
Однак, всупереч очікуванням росіян, ЗСУ не втекли, а контратакували: уже станом на ранок 12 вересня вони вдарили у фланги 51-тої ОМСБр і 155-тої ОМБр артилерією, дронами, протитанковими керованими ракетами і танками. Росіяни не тільки зазнали великих втрат при спробі утримати снагость (лише одна рота 51-тої бригали ВДВ повідомила про 19 вцілілих зі 100 бійців, із якими вона починала цю операцію), але наступ ЗСУ на обухівку було відбито.
У ніч на 13 вересня росіяни знову атакували — але цього разу із заходу, 155-та просунулася на обухівку, а звідти на товстий луг, на південь від любимівки — після чого вони скаржилися на те, що знову отримали удар у фланг.
Тим часом на півдні глушковського району…
11 вересня ЗСУ почали наступ через кордон на південь глушковського району — прямо в тил 155-тої бригади морської піхоти. Спочатку це просування було повільним, оскільки доводилося перетинати мінні поля та інші перешкоди. За іронією долі, через це росіяни подумали, що там діє «лише українська територіальна оборона».
Справді, спочатку кілька пудінгових пропагандонів, а потім і вишестоящі органи в москві пояснили, що всі українські атаки через кордон було відбито, що ЗСУ втратили 50 солдатів убитими, а ще кількадесят бойових броньованих машин…
Однак на даний момент відомо, що українці зайняли Новий Путь, потім Обухівку, а потім просунулися в західному, північному і східному напрямках. Станом на ніч 13 вересня вони були у Вольфіно, Веселому, Ободі та Медвежому.
Іншими словами: операцію на курщині аж ніяк не завершено.
І так: сюди стягується все більше російських резервів — і українських також. Сподіваюся, найближчими днями я знайду час оновити список підрозділів ВСрф та ВДВ, які наразі дислокуються в курській області.
Переклад: Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
