Український уряд вчергове згадав про майбутнє української армії. 3 січня прем’єр Шмигаль заявмв, що армія буде контрактною, і водночас кожному буде забезпечено можливість отримати знання та вміння, які допоможуть у захисті країни. «Звичайно, що всі громадяни, щонайменше всі чоловіки, мають бути військовозобов’язаними, мають проходити відповідні курси», — додав він. Саме військовозобовʼязаними і саме всі, а не «кожен, хто забажає», як інтерпретували слова Шмигаля деякі медіа.
Більш розлого він торкався цієї теми у вересні. За його словами, «призов, як такий, радянська модель призову, має бути скасований. Витрачати два роки на те, щоб вчитись марширувати, немає сенсу. Сучасна ситуація показала, що чоловіки у певному віці мають проходити короткі підготовчі курси 2-3 місяці».
Ці курси, на його думку, чоловіки мають проходити кожні 10 років.
Далі він, щоправда, каже, що ця система нагадуватиме ізраїльську. Це вочевидь не відповідає дійсності, оскільки якраз в Ізраїлі чоловіки служать три роки, а не три місяці. Це природно для маленької й заможної країни, яка на сході здійснює режим окупації, на півночі й на півдні межує з територіями, які контролюють антиізраїльські збройні угруповання, і має такого потужного й агресивного противника, як Іран.
Залишу популістську згадку про Ізраїль на совісті премʼєра і зауважу, що для величезної й незаможної України такий підхід був би надто витратним, а в країні, де живі руйнівні традиції дідівщини — ще й шкідливим. Тому зупинимось на економ-варіанті — курсах військової підготовки 2-3-місяці максимум.
Власне, про це йшлося й в указі президента Зеленського від 1 лютого 2022 року «Про першочергові заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, підвищення привабливості військової служби у Збройних Силах України та поступового переходу до засад професійної армії» — там передбачалося «запровадження моделі інтенсивної системи військової підготовки як можливої альтернативної форми проходження строкової служби та припинення призову громадян України на строкову військову службу з 1 січня 2024 року».
Призов на срочку в нас вже не проводиться через війну. Поки що не видно й роботи з виконання указу президента в частині запровадження «моделі інтенсивної системи військової підготовки». Принаймні, не вдалося знайти зареєстрованого законопроєкту, який би вносив відповідні зміни до законодавства про військову службу. Мабуть, теж через війну. Хоча, оскільки Шмигаль час від часу про це згадує, можливо, в надрах Кабміну робота вже йде.
Втім, непідготовленість суспільства до повномасштабної війни далася взнаки вже в перші дні і тижні російської агресії. Видовище величезних черг до військоматів і пунктів збору ТрО було надзвичайно надихаючим. Але кількість не завжди дорівнює якості. Тисячі добровольців були переважно зовсім непідготовленими, і зробити з них щось подібне до військових підрозділів коштувало великих зусиль — і втрат. Погодьтеся, одна справа — зібрати бійців, розподілити їх по ротах, провести злагодження і вирушати на виконання бойових завдань. І зовсім інше — мати необхідність навчити набраних добровольців основ військової дисципліни, поводження зі зброєю, правил переміщення та бойової роботи в полі, в лісовій місцевості, в забудові, провести вогневу підготовку… І добре, коли на це є час. Бо іноді часу не було, і в бій доводилося вступати як є. За це сплачено багатьма життями.
Цих втрат можна було б уникнути, якби державне керівництво думало про формування та підготовку загальнодержавного військового резерву починаючи з 2014-го, коли небезпека повномасштабної війни з Росією стала не гіпотетичною, а цілком реальною. Справді, часу для підготовки змін до законодавства було вдосталь. Але обидва президенти, їхні міністри оборони і всі склади парламенту витратили цей час на щось більш цікаве.
Можна заперечити, що подібна реформа — річ дуже дорога і потребує величезної кількості організаційних зусиль, ресурсів, підготовленого персоналу… На це можна зауважити, що війна — річ набагато дорожча.
То якою має бути інтенсивна система військової підготовки?
Про це знатиме колектив розробників відповідної реформи. Я сподіваюсь, він складатиметься з досвідчених військовиків, представників громадських обʼєднань, які мають досвід з організації військової підготовки молоді (наприклад, «Український легіон»), та фахівців-законотворців, які допоможуть зробити так, аби ця реформа не суперечила чинному законодавству. Але все це попереду. Зараз я можу викласти лише своє особисте бачення того, як має виглядати така система.
Має бути створений пілотний центр інтенсивної військової підготовки. В ньому має бути відповідна навчальна матеріальна база — тому його варто створити на базі існуючої учєбки, або ж розбудувати з нуля, щоправда, на це, можливо, знадобиться якийсь грант НАТО.
Після закінчення середньої школи або отримання профтехосвіти юнаки їдуть до Центру. Перша зміна з липня по вересень, друга — з жовтня по грудень, третя — з січня по березень, четверта — з квітня по червень. Я написав «юнаки», бо Шмигаль говорив про військову підготовку для чоловіків. Я б волів залучати до військового інтенсиву так само й дівчат — військові навички їм не завадять, і до того ж, це сприятиме викоріненню упереджень проти жінок в армії.
З прибулих рекрутів формуються навчальні роти та взводи. У кожний взвод призначається командир — офіцер, бажано з позитивним досвідом бойових дій, та досвідчений сержант, який відповідатиме перед командиром за стан підрозділу. Далі протягом двох місяців — фізична підготовка, тактика, поводження зі зброєю, стрілецька підготовка, військовий звʼязок, інженерна підготовка (о так, вміння копати не менш важливе, ніж уміння стріляти — на жаль, багато хто, і я не виключення, відчув і усвідомив це вже під ворожим вогнем), військова топографія, аеророзвідка, взаємодія з артилерійськими підрозділами («кропива» і т.п.), домедична допомога.
За підсумками цієї підготовки третій місяць можна присвятити певній спеціалізації, залежно від того, у якому напрямку рекрут проявив себе найкраще — це можуть бути навчальні групи аеророзвідки, медички, арти, звʼязку, танчиків і т.п.
За результатами тримісячного курсу в рекрута можуть бути відкрито кілька шляхів.
- Найпростіший — отримати військовий квиток із позначкою про зарахування в резерв, погони солдата і квиток у мирне цивільне життя. Щоб через кілька років (Шмигаль говорив про десять, але можна й раніше) пройти тримісячний курс перепідготовки. А у випадку війни зʼявитись до територіального Центру комплектації та соціальної підтримки (як не обзивай — військомат лишається військоматом) і діяти згідно припису.
- Укласти контракт із бригадою сил територіальної оборони і, повернувшись до цивільного життя, продовжувати тренування по вихідних, відповідно до отриманої військової спеціалізації. І бути готовим за наказом командування бригади зʼявитися куди буде вказано у формі й зі зброєю (так, я таки сподіваюсь, що бійці ТрО зберігатимуть штатну зброю за місцем проживання).
- Укласти контракт з військовою частиною одного з видів, військ чи сил (окрім ТрО) ЗСУ, наприклад, на 5 років, і далі продовжувати його за бажанням. Чим більша вислуга років — тим товщий соцпакет.
- Відслуживши в ЗСУ півроку і отримавши гарні характеристики, податися у школу сержантів і робити подальшу сержантську карʼєру.
- Відслуживши в ЗСУ рік чи два і отримавши дуже гарні характеристики, податися в офіцерську школу і отримати звання офіцера. Так, я вважаю, що офіцером не має бути той, хто не знає на власній шкурі солдатської служби. Військові кафедри у вишах мають відійти в минуле.
За результатами такого пілотного центру аналогічні мають бути створені по всій Україні — у кількості, достатній для того, щоб охопити переважну більшість української молоді. Скільки їх потрібно — мають рахувати спеціалісти.
A якщо я хочу після школи в університет?! — справедливо обурится хтось.
Будь ласка! Тим, хто пройшов курс інтенсивної військової підготовки, має бути створений режим сприяння в отриманні вищої освіти. ЗНО працює, і якщо ви вступили до вишу, то виш зобовʼязаний буде надати вам академічну відпустку на період навчання у Центрі військової підготовки.
— А якщо я працюю і роботодавець не хоче відпускати мене (та й сам я не хочу відпускатися)?
- А такий роботодавець, якщо спробує вас не відпустити, заплатить штраф більший, ніж ваша зарплата за час інтенсиву. А якщо звільнить вас без вашої згоди — теж матиме санкції.
— А якщо мені релігійні переконання не дозволяють брати зброю до рук?
А турнікет, шприц і назофарингеальну трубку брати до рук вам релігія дозволяє? От і добре, пройдете тримісячні курси невідкладної медичної допомоги. Або можна створити щось подібне для ДСНС, без зброї, але з пожежними рукавами, рятувальними системами і пошуковими загонами.
Це суто моє бачення. Я буду радий, якщо в нашої держави вийде щось подібне. Хоча, можливо, в спеціалістів може бути інше бачення, і мені дуже цікаво про нього дізнатися. В будь-якому разі, це рішення необхідно приймати, і вже в найближчому майбутньому.
Автор: Євген ЛЕШАН
Джерело тут
