Петро Охотін
Протягом трьох днів (з 4 по 7 червня) у країнах Європейського Союзу проходили вибори до Європейського парламенту. Їх результат засвідчив, що інтерес виборців до цього органу безнадійно падає. За повідомленням ‘TNS opinion & PЕ’, цьогорічна явка становить 43,1% проти 45,47% виборців, які прийшли на вибори у 2004 році. Кількість виборців тим не менше є солідною: у країнах ЄС проживає 375 мільйонів осіб із правом голосу. Найбільша явка зареєстрована у 1979 році, коли вперше євродепутати обиралися на всенародних зборах. До того їх обирали члени парламентів країн-учасниць.
Європейський парламент наразі ще не перетворився у наднаціональний законодавчий орган. Європейські країни ще бачать національні інтереси як пріоритетні перед всесоюзними. У законодавчій сфері ця структура ділить свій вплив із Радою ЄС, їх взаємодія регулюється «принципом спільних рішень», за яким, закон, представлений комісією, слухається двічі. У третьому читанні два органи мають зняти протиріччя та вирішити долю рішення. Також до спільних функцій відноситься формування бюджетної комісії, яка розпоряджається грішми ЄС. У бюджеті 2009 року була закладена сума в розмірі 116,1 міліардів євро, хоч ще минулого року ця цифра становила 120,3 мільярди. До контрольних функцій належить ухвалення Європейської комісії, при чому ухваленим може бути увесь її склад, але не поособовий. До його компетенції належить і ухвалення або відхилення Голови Європейської комісії та здійснення контролю над Радою ЄС та Європейської комісії слідчою комісією. Двома третинами голосів Європарламент може прийняти рішення про відставку Європейської комісії.
На цьогорічних виборах мова йшла про 736 місць, які ділилися між країнами пропорційно до кількості населення. Таким чином Німеччина отримала 99 мандатів, а, скажімо, Мальта – п‘ять. Виборчі особливості кожна країна встановлює сама, але існують три принципи, які мають бути враховані: пропорційна система виборів, пряме загальне голосування та мінімальний бар‘єр, який має подолати партія – не більше 5 відсотків.
На всеєвропейському рівні до складу європарламенту потрапили загалом очікувані гравці. Мова йде про фракції, які формуються з національних партій за спільними цінностями. Лідером, як повелося, є Європейська народна партія плюс Європейські демократи – правоцентристське об‘єднання, близьке до християнської демократії, яке декларувало після перемоги у 2009 році поділ на дві фракції. Зокрема, ЄНП збиралася стати однойменною фракцією, а більш консервативні та євроскептично налаштовані «Європейські демократи» – перейменуватися в «Рух за європейські реформи». Друге місце – соціал-демократична «Група соціалістів у Європарламенті», третє – Союз європейських демократів і лібералів. Четверте місце посів націоналістичний Союз за Європу націй, куди входять такі партії, як польські «Самооборона» та «Ліга польських родин», італійські «Національний альянс» та «Ліга Півночі» тощо.
Національні вибори дають змогу побачити, за рахунок чиїх голосів формуватимуться більш крупні політичні гравці. Погляньмо, як розподілили голоси країни, з якими межує Україна. У сусідній Польщі перші два місця поділили «Платформа обивательська Речі Посполитої»(45,3 %) та «Право і справедливість» (29,5 %). В Угорщині лідерами стали християнські демократи (56,37)та соціалісти (17,38%). У Румунії – соціал-демократичний виборчий блок, який обіцяє румунам повні права громадян ЄС і покращення сфери охорони здоров‘я та освіти (30,8%), і ліберальні демократи (30,5 %). У Словаччині – соціал-демократична партія SMER (32,02%) та Соціал-демократичний союз селян плюс «Демократична країна» (16,99%).
Відсоток абсентеїзму серед наших сусідів є великим: зокрема, у Румунії на вибори з‘явилося 36,28 % виборців (у 2004-38,5%). Така ж тенденція і в прикордонної Угорщини – 38,5 відсотки на минулих виборах і 36,28% у 2009 році. Збільшився відсоток явки у Польщі (цьогорічні 28,4 % до 20,87% на минулих виборах) та Словаччині (з 16,97% у 2004 році до 19,64 нині).
Перейдемо до лідерів у країнах, які мають найбільший авторитет усередині Європейського Союзу та безпосередньо грають на політичному полі. У Франції перемогу здоув Союз за народний рух (28%), за ним ідуть Соціалістична партія (16,8%) та Європейські екологи (16,2%). Присутність на дільницях становила 40,48 %, що, загалом для країн ЄС, є хорошим результатом. У Німеччині до болю очікувані результати – ХДС(30,7%), СДПН(20,8%) і «зелені» (12,1%). Явка – 42,2% виборців.
Подібно до періоду в європейській історії, коли зі сходу загрожувала Османська імперія, ісламська тема оживає в гаслах ультраправих партій. У їх символічному полі мусульманам протиставляються не європейці, не білі, а, подібно до доби Середньовіччя, така група як «християни». Зокрема, лідер нідерландської Партії Свободи (узяла 17% на національних виборах)Гірт Вілдерс висовував лозунг «Європа в руках християн». Подібні послання кидали і австрійські та бельгійські партії, що набувають усе більшої підтримки серед населення своїх країн. Ірландська «Шин Фейн» набрала 11,24 % на виборах в Ірландії.
Традиційно перемогли ліві сили у Греції (PASOK-36,18%) та Швеції (Робітнича соціал-демократична партія – 24,6%).
Ознайомившись із результатами, опублікованими на сайті Європейських виборів-2009, можемо зробити декілька узагальнюючих висновків.
По-перше, рівень неявки на вибори громадян із правом голосу неухильно зростає. Рівень електоральної явки зразка 1979 року (61,99%), коли участь у виборах брали мешканці лише дев‘яти країн, ніколи не повторювався і наразі продовжує падати. У східних країнах він становить узагалі мізерний відсоток. Швидш за все це пов‘язано із роллю, яку виконує Європарламент. Пов‘язаний із таким органом як Рада ЄС, він не має реальних важелів для управління співдружністю. Східні країни, очевидно, узагалі повні скептицизму щодо його подальшої ролі.
По-друге, більшість країн-членів ЄС прийняла рішення вирішувати проблеми, породжені кризою, у національних масштабах. З цим пов‘язане зменшення спільного бюджету та намагання подолати наслідки кризи, надаючи допомогу країнам, які найбільше того потребують (наприклад, Ісландія та Литва).
По-третє, явка виборців чітко показує, які країни більше та які менше зацікавлені у спільному парламенті та надають його обранню місце в своєму тайм-менеджменті. Східні країни-члени відверто ігнорують вибори, натомість, як виходить із програм їх партій, мріють долучитися сповна до європейських благ у найутилітарнішому значенні цього слова.
По-четверте, усі вказані вище фактори породжують євроскептицизм, який набуває рис ідеології, на противагу пан‘європейськості. Більшої популярності набувають партії правого зразка, які декларують свою позицію як союз європейських націй із культурним суверенітетом.
По-п‘яте, світова криза змушує панівні еліти дбати про те, щоб люди, які втратили робочі місця не повернули свій гнів для них. Популярність правих і ультраправих сил пояснюється саме тим, що громадянам пропонується боротися проти «гастарбайтерів», чи то «слов‘янської», чи то «арабської» національності.
По-шосте, у 2008 році країни світу витратили близько 1,464 трильйонів доларів. З них 4,5% випадає на долю європейських Британії та Франції. Праві та правоцентристські, втім, як і більшість європейських лівуватих партій з радістю відправлятимуть контингент у черговий «хрестовий похід». Європарламент таким чином не стане перешкодою у «дранг нах Ост» нового століття. Зокрема, ідеологічний його склад швидше свідчить про інше.
