Перед початком нового політичного сезону більшість експертів говорять про загострення соціальних проблем. Соціалка тріщить, а нові ініціативи “слуг” лише прискорюють колапс системи. Державі хронічно не вистачає забезпечити мінімальні соцзобов’язання, натомість шмигаліз гетьманцевими та третьяковими пропонують нам черговий раз “затягнути паски” на шиї.
ЦІНИ РВУТЬСЯ ВВЕРХ, А ДОБРОБУТ ВНИЗ
На жовтень 2020 року результати моніторингу свідчили про те, що понад чверть всього населення України перебували за межею бідності. Кожному третьому українцю, який мав роботу, не вистачало зарплати на задоволення необхідних життєвих потреб. Станом на 9 серпня 2021 року лише 1% українців вважали себе представниками середнього класу, в той час як дві третини населення (67%) віднесли себе до категорії бідних.
За результатами проведеного опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), в Україні понад 14% населення не вистачає грошей навіть на їжу. Лише 32,8% громадян можуть дозволити собі купувати продукти харчування і одяг і трохи відкладати, але вони не можуть купити дорогу техніку (холодильник або телевізор).
У першому кварталі 2021 року місячні грошові витрати українських домогосподарств зросли ще на 13,6%, порівнюючи з відповідним періодом 2020 року. Грошові витрати одного домогосподарства зросли до 10 167 грн, а рік тому становили 8 951. За даними Державної служби статистики, на початку цього року від усіх грошових витрат споживчі становили 91,5%, а неспоживчі — 8,5%.
Найбільша частка витрат домогосподарств припадає на харчі та безалкогольні напої. Їх частина від усіх витрат середньої української сім’ї становила 40,3%. Другою найбільшою категорією були витрати на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива — 22,1%.
На предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла українські сім’ї витрачали 2,1%, на охорону здоров’я — 5,2%, а на транспорт — 4,1% частки від усіх витрат.
Витрати на зв’язок становили частку в 3,5%, витрати на відпочинок та культуру — 1,4%, на освіту — 1,2%, а на ресторани та готелі також 1,2%. На інші товари та послуги витрати української сім’ї становили 3% від усіх витрат.
З початку року більшість товарів та послуг показали значне зростання вартості. З усіх категорій споживчих товарів та послуг негативну динаміку показали лише яйця та незначно подешевшали імпортні антибіотики, жарознижувальні та знеболювальні препарати.
За даними Державної служби статистики, найбільше з початку року зросли ціни на моркву — на 195,5%, буряк — 180,5%, та цибулю ріпчасту — 124,4%. Ціни на решту харчових продуктів зростали не так значно. Олія соняшникова додала у вартості 53,9%, капуста білокачанна — 52,5%, цукор — 32,2%.
Середня вартість енергоносіїв та пального зросла на понад 21%. Вартість скрапленого газу для автомобілів зросла на 25,3%, ціни на бензин А-92 та А-95 — на 22,5% та 20,9% відповідно, вартість дизельного пального — на 18%.
Показник інфляції у річному вимірі досягнув галопуючого двозначного рівня — за рік ціни зросли на 10,2%. Як свідчать дані Державної служби статистики, з початку 2021 року ціни зросли на 6,5%, а зростання інфляції за січень-липень 2021 до січня-липня 2020 склало 8,5%.
Після рекордного розпродажу у липні українці почали скуповувати валюту. З початку серпня українці купили на 45 млн доларів в еквіваленті більше, ніж продали, коли в минулому місяці цей показник був від’ємним.
Як пише голова Ради Національного банку України Богдан Данилишин, “з початку місяця чиста купівля населенням іноземної валюти становила 45 млн доларів США, тоді як в цілому за період з початку 2021 року чистий продаж іноземної валюти фізичними особами (як у готівковій, так і безготівковій формі) становив близько 2 млрд доларів США».
Одна з причин – інфляційні очікування та відчуття насування кризи.
Згідно з дослідженням Держстату станом на серпень цього року близько половини дорослого населення України очікують погіршення свого матеріального становища і побоюються, що вони можуть опинитися за межею бідності. Також, 50,4% опитаних заявили про суттєве погіршення матеріального становища.
БОРГИ РОСТУТЬ
Держстат заявляє, що заборгованість з виплат заробітної плати на 1 липня 2021 року склала 3592,6 мільйона гривень або 107,2% в порівнянні з показниками місяцем раніше. Станом на 1 червня статистика була більш оптимістичною – на 242 мільйони менше. Якщо порівнювати з показниками на початку року, то борг зріс на 981 мільйон.
Очолили антирейтинг з величезною різницею наступні галузі: промисловість – 74,8%; професійна, наукова та технічна діяльність – 8,5%. Найбільше винні зарплату у Донецькій обл. – 20,5%; Харківській – 14%; Дніпропетровській – 12,7% та місто Київ – 13,4%.
Відповідно зростають борги і з оплати комунальних послуг: на 21,2%. За останні півроку з’явилось понад 700 тисяч нових боргів, при цьому, кількість боргів з оплати комунальних послуг зростала найбільшими темпами. Зокрема, на початку 2021 року у Єдиному реєстрі боржників було 5,103 мільйона боргів. Станом на липень їх було вже 5,849 мільйона. Тобто, сумарна кількість зросла майже на 15%.
Борги за ЖКП входять до двійки категорій, за якими стягнення були найменшими. У 2021 році вдалося стягнути лише 7% таких боргів. Ще менше було стягнуто лише боргів по аліментах – 3,3%.
З жовтня 2020 року обсяги заборгованості стали значно зростати. Зокрема, у листопаді українці сплатили лише половину нарахованих за цей період сум.
Як зазначає народний депутат від ВО “Батьківщина” Михайло Волинець, у Мінфіні підрахували, що 4,6 млн жителів України, тобто кожен десятий, не може оплатити комунальні послуги без субсидії.
У той же час, Кабмін спішно скасовує чинну до сьогодні норму, відповідно до якої, якщо зарплата жителя столиці нижча за 50% середньої зарплати по Києву – людина має право на субсидію. В інших містах країни субсидія нараховувалась у випадку, якщо дохід нижчий ніж 20% середнього по місту.
Для порівняння: кількість домогосподарств, що мали субсидії скоротилася з 8 млн до 2,3 млн. При цьому борг українців за комірне у серпні, у не опалювальний період, сягнув майже 70 млрд грн.
Тепер уряд та парламентська зелена монобільшістьзапровадили нові зручні для них інструменти стягнення боргів та репресій щодо боржників. При цьому в Кабміні переконані, що люди не будуть бунтувати… Наївні.
ГОТОВНІСТЬ ДО БУНТІВ ТА ПРОТЕСТІВ
В Україні інформація про соціальні протести не належіть до ТОП-тем вітчизняних ЗМІ. Наші журналісти охоче пишуть про страйки та протести на Заході, чим на українських підприємствах. Тому у більшості співвітчизників складається хибна картина, що трудящі пасивні і не відстоюють свої права.
Так, згідно інформації Національної служби посередництва і примирення, упродовж 2020 року сталося 377 колективних трудових спорів (конфліктів) (3 – на національному, 3 – на галузевому, 6 – на територіальному, 365 – на виробничому рівнях), безпосередніми учасниками яких стали понад 1,4 млн працівників 6778 суб’єктів господарювання.
Переважна більшість акцій протесту стосувалася питань порушення колективних договорів, заборгованості по зарплаті, покращення умов праці та порушення прав трудящих.
При цьому лідерами по страйкам та протестам є Львівська (93), Закарпатська (56), Миколаївська (24) та Волинська (24) області.
У цю статистику не включають бунти, акції протесту окремих соціальних ініціатив, комунальні протести тощо. Лише за першу половину 2021 року (з січня по липень) відбулося понад 870 акцій, що вдвічі більше ніж в 2020 році!
Особливо активними були люди в питаннях протестів проти підвищення тарифів, ціни газу і проїзду в міському / міжміському транспорті.
За липень – першу половину серпня в Україні сталося понад два десятки протестів в аграрній сфері, коли селяни виступали проти місцевих латифундистів чи фермерів. Я вже не кажу про протести та мітинги проти самої продажі землі.
У цілому, ми фіксуємо зростання на 35% кількості протестів в соціальній сфері, появу нових форм активностей(італійського страйку, бойкоту, обструкції, блокування тощо). Також зростає кількість застосування сили проти опонентів та правоохоронців.
Результати соціологічних опитувань не дають повноти картини назрівання бунтів. На початку березня 2021 року Центр Разумкова фіксував близько 40% українців, які готові взяти участь у санкціонованих мітингах та демонстраціях. У несанкціонованих мітингах і демонстраціях готові взяти участь 20% респондентів та 18% опитаних готові взяти участь у страйках. Підтримати бойкот (відмову від виконання рішень адміністрації, органів влади) готові 18%. Взяти участь у блокуванні руху на дорогах та залізницях готові 16% опитаних, а у вуличних заворушеннях готові взяти участь 6%,.
Найчастіше громадяни могли б взяти участь у законних акціях протесту в разі значного підвищення тарифів на комунальні послуги (36%) та цін на найнеобхідніше (33%). У законних протестах у разі невиплати зарплат готові взяти участь 23% респондентів, а у протестах через низький рівень зарплати та проти злочинності і беззаконня — по 21% опитаних. 15% респондентів готові взяти участь в акціях на захист прав людей, чиї права були порушені, а 14,5% — проти здачі владою національних інтересів у конфлікті з Росією.
Загалом відносна більшість українців (44%) вважають, що в разі значного погіршення умов життя краще вийти на вулицю з протестом.
В серпні ці показники частково підросли. Після того, як влада брутально відмовила в проведенні всеукраїнського референдуму по землі, який відстоювала Юлія Тимошенко;після серії репресивних дій “зеленої” влади на місцях проти активістів антитарифних протестів взимку 2021 року; після силового розгону акцій протестів під Кабміном та парламентом, частина людей усвідомила, що за свої права варто боротися усіма способами.
Час петицій та звернень минув. Настає час вулиці.
