додому Топ Новини Віталій Кулик: «Зрада» відміняється!”

Віталій Кулик: «Зрада» відміняється!”

808

Українці останні дні мали можливість спостерігати за тотальною «зрадою» на всіх фронтах: військовому, дипломатичному, інформаційному. І все це дивним чином збіглося в часі, викликавши депресію у суспільстві

Але що це раптом сталося? Все ж так, наче було безхмарно, ми йшли до перемоги на всіх фронтах, аж раптом виявилося, що не всі хочуть нашої перемоги, та й можливостей в нас для цього не так багато — потрібна зброя.

І коли ми, здається, ось-ось за крок до перемоги і повного розгрому рашистської армії, раптом зявляється ініціатива мирного плану Італії, який підтримали крім Драгі, Макрон, Шольц та Орбан. Раптом NYT публікує вже низку статей, присвячених тому, що неприпустимо ображати росію і зайвий раз її дратувати. Кісінджер заявляє, що Україна має прислухатися до вимог росії і погодитися з ними. Байден коливається чи надавати нам зброю і, врешті-решт, ухвалює рішення надати, але таку, щоб не дай Боже не завдала шкоди росії.

Трамп заявляє, що краще б 40 млрд доларів було витратити не на зброю Україні, а на безпеку в американських школах. До цього треба додати деякі заяви очільників дипломатичних установ США, які теж виступили втому ж руслі, що потрібно вести перемовини з агресором і швидше заморожувати конфлікт. Що відбувається і як треба діяти в цій ситуації Україні? На кого, крім себе сподіватися? На ці та інші питання відповідає політичний експерт Віталій Кулик.

-ads-

— По-перше, всі ці історії про замирення агресора були до і під час попередніх фаз війни з Росією. На жаль, на Заході відсутній стійкий та спроможний консенсус щодо протидії Москві щодо надання Україні важкої зброї і ракетних системи для якісного переламу на фронті на нашу користь. У США та ЄС завжди існували ті, хто хотів би повернути ситуацію до 24.02 та дати Росії те, що Путін хоче. Термін «колективний Захід» він є досить умовним. Там постійно відбувається протистояння багатьох точок зору та орієнтацій.

Це конкуретне середовище. Популісти-ізоляціоністи, євроскептики, антисистемщики — всі вони намагаються отримати свій гешефт із ситуації, що склалася. З іншого боку, європейська та американська економіка отримали стрес, великий бізнес занепокоєний глибиною можливої кризи, яка їх чекає в короткочасному майбутньому. Вони тиснуть на свої уряди, вимагаючи зупинити гарячу фазу та знизити навантаження на бізнес, відкрити ринки.

По-друге, не всі країни ЄС готові грати в гру, яку їм запропонували Вашингтон та Лондон. В Берліні та Парижі усвідомлюють, що умовні англосакси переформатовують світ під нову світобудову та нову архітектуру безпеки, де саме у них буде контрольний пакет. Не всім це подобається. Мова йде не лише суто про військовий аспект, а про комплекс: енергетичну безпеку, економічну безпеку, виробничі ланцюги ВПК, модернізацію власних збройних сил під новий тип війни тощо.

По-третє, в ЄС розуміють, що у випадку, коли не вдасться зараз (тут Кісінджер правий), за кілька місяців, зупинити гарячу фазу на фронті, війна буде довгою. А ЄС та окремі глобальні корпорації до цього практично не готові. Їх економіки не готові, не готові армії та системи стримувань, не готове суспільство терпіти обмеження військового часу. Їх території стають вразливими, бо війна в Україні — це війна РФ проти всього світу. Європа вимушена перебудовуватися, не лише відмовлятися від російських енергоносіїв та модернізувати армію, але і перебудувати економіку для війни в довгу. Їм потрібна «пауза». Звичайно, Шольц, Макрон та Драгі хотіли б щоб за цю «паузу», для того що виграти час для ЄС, заплатили українці, навіть ціної втрати своєї території.

Що робити? Як мінімум не впадати у «зраду». Нам потрібно тиснути на наших партнерів. Ставити перед ними дуже незручні питання, інколи діяти не дипломатично, ламати шаблони та стандарти. Уявлення про дипломатію як про мистецтво напівтонів та відтінків сірого себе вичерпали. Чесність приходить на зміну подвійній моралі.

— Ще кілька заяв пролунало з боку оточення путіна — патрушева і медвєдєва, які наввипередки один одному заявили про те, що Польща готується захопити території України. Все це відбувається на фоні заяв Президента України Зеленського про необхідність надання полякам якогось особливого статусу в Україні. Заяви псів путіна це маячня чи все ж таки вони щось знають про те, що готується і намагаються інформаційно зіграти на випередження? Наскільки вірогідним є сценарій за яким, наприклад, Польща почне діяти у разі, якщо свій крок зробить Лукашенко і його армія вторгнеться в Україну? Чи особливий статус громадян Польщі в Україні не означатиме, що якимось чином Польща зможе залучати військових безпосередньо у війну за Україну? 

— Я вважаю, що за три місяці війни Україна та Польща відпрацювали гештальти своєї складної спільної історії на багато століть назад і на стільки ж вперед. Всі складні неоднозначні сторінки перегорнуто. Гасло «Слава Україні» в Варшаві більше не вважається бандерівським, а в польських кнайпах лунають пісні українських січових стрільців та «батько наш Бандера, Україна — мати». Це не побутова ейфорія боротьби зі спільним історичним ворогом, а усвідомлення спільної долі. Поляки та українці усвідомили себе братерськими народами. Це варте будь-яких штучних інтеграційних об’єднань.

Щодо заяв псів путіна, то вони видають свої хворобливі фантазії. В Москві чомусь вважають, що в нинішній Україні можна когось налякати польською загрозою. Українці вітали б польську армію, якби така виступила на допомогу ЗСУ на фронті з росіянами. Сьогодні вже багато поляків уклали контракти з українською армією та б’ють рашистів.

Сьогодні Польша стала нашим тилом. У військовому плані — це постачання зброї та боєприпасів; у економічному плані — це логістичний хаб; в соціальному — Польська держава взяла на себе утримування мільонів українських біженців. Звичайно, що між країнами повинен існувати прозорий кордон з мінімумом обмежень, дозволів та заборон. В якийсь момент наші економіки настільки переплетуться, що постане питання про уніфкацію законодавства.

Поки ні в Києві, а ні в Варшаві, не говорять про якусь особливу форму міждержавної інтеграції. Звичайно ми прагнемо в ЄС, але я б розглядав й інші варіанти міждержавних союзів та альянсів.

— Віталію, вже в липні експерти очікують на технічний дефолт росії. Одні вважають, що це ніяким чином не вплине на поточну ситуацію в країні-агресорі, а інші вважають, що навпаки, це пришвидшить крах росії. На твою думку, які наслідки це матиме для росії і для України? У цьому контексті хотілося б також поцікавитися твоєю думкою і щодо пониження Рейтинговою агенцією Fitch кредитного рейтингу України, який майже переддефолтний. Союзники нас від дефолту врятують чи є серйозна небезпека для нашої держави?

— 27 травня РФ мала здійснити виплати відсотків за євробондами «Росія-2026» — $ 71.25 мільйона та «Росія-2036» — € 26.5 мільйона. У Москві заявили, що перерахували гроші до Національного розрахункового депозитарію (НРД), який займається обслуговування боргових зобов’язань. 3 червня він потрапив під європейські санкції: усі рахунки в євро НРД були заблоковані, а європейським банкам відтепер заборонено вступати з ним у будь-які правові відносини.

Росія намагається нав’язати кредиторам схему обходу санкцій через конвертацію у рублі, як це було з газом. Утім від дефолту це ніяк не врятує, оскільки американським інвесторам заборонено проводити операції в російських рублях. Якщо гроші не потраплять на рахунки власників облігацій протягом 30-денного пільгового періоду, РФ ніяк не зможе уникнути дефолту.

Що таке дефолт для Росії? Кредитори, які не отримають свої виплати за відсотками, зможуть позиватися до суду з вимогами арешту тих іноземних активів РФ, які ще у неї залишилися. Якщо до цього додати заблоковані активи в $ 300 мільярдів, то це досить боляче.

Навіть якщо війна закінчиться завтра, Москва може зіткнутися з дуже тривалим і важким процесом реструктуризації заборгованості. До того ж витрати на майбутні позики зростуть на кілька порядків на довгі роки.

Для пересічних росіян це позначиться в ще більшому дефіциті товарів іноземного виробництва, заміні європейських, японських, американських товарів на китайські й то, не по всім позиціям, зростання цін, появою сірого/чорного ринку, закриття експортно/імпортно орієнтованих підприємств, скорочення робочих місць, замороженням соціальних виплат та появою нових перепон на шляху їх отримання тощо. До економічного колапсу це не призведе (як могло б привести енергетичне ембарго), але рівень життя в РФ впаде на кілька дестків позицій.

Але головне — це досягнення точки неповернення — постійне технологічне відставання та деградація наукоємких підприємств та неможливість переходу в новий технологічний уклад.

— У ЗМІ було злито інсайд, а може і фейк про те, що нібито Борис Джонсон, прем’єр-міністр Великобританії запропонував Зеленському утворити союз у складі Великобританії, України, Польщі, країн Балтії і у майбутньому, можливо Туреччини. Гіпотетично у цей союз у майбутньому також могли б увійти Словаччина, Чехія, Румунія, Молдова і скандинавські країни. Союз, очевидно, розглядається як дієва конструкція на противагу надміру забюрократизованим і неповоротким ЄС та НАТО, які не здатні дати швидкі відповіді на історичні виклики, які зараз постають перед ними. Цікаво, що росія систематично погрожує майже всім тим країнам, які є потенційними учасниками такого союзу — Польщі, країнам Балтії, Фінляндії, Швеції, навіть Британії. Ну, а Україні й поготів. Невже росія так сильно боїться такого альянсу? Яку потенційну небезпеку він їй несе? І взагалі, наскільки серйозно варто сприймати такий альянс?

— Я є послідовним євроскептиком і критикував ЄС ще коли він лише створювався. Тому мені легко казати про потребу диверсифікації зовнішньої політики та побудову альянсів поза ЄС і НАТО, але з її членами. Досягнення гарантій безпеки з країнами НАТО — це як гібридне членство в Альянсі. Питання в тому, що гарантії безпеки можуть не мати достатнього забезпечення. Але це робота переговірників та дипломатів, щоб вони отримали потрібний Києву зміст.

Що ж стосується ідеї союзу від Джонсона, то тут важливо, хто стане тою економікою, яка стане серцем майбутнього союзу. Одна Британія не здатна потягнути на собі Східноєвропейську альтернативу ЄС. Експерти обережно називають серед можливих перспективних учасників альянсу Туреччину, але для цього потрібно щоб Анкара та Лондон зняли геополітичні протиріччя між собою. Поки цього не відбулося.

Доти, поки Україна стане ядром такого союзу, мине досить багато часу, а до того ми будемо реципієнтами безпеки та фінансової допомоги. Потенційні союзники не потянуть самотужки побудову нової економіки в Україні.

Тому ідеї Джонсона варто вивчати, але не надягати рожеві окуляри.

— Поговоримо трохи про внутрішньоукраїнські події. Несподіваною стала раптова відставка Омбудсвумен Людмили Денісової. Що раптом сталося? Чому під час війни змінюють таку важливу посадову особу? Формальною причиною є нібито звернення групи журналістів, які натякали на те, що Денісова аж занадто захопилася самопіаром, що забула всі межі етичності, виносячи на публіку шокуючі подробиці вбивств та зґвалтувань, вчинені рашистами. Чи не виникало в тебе відчуття, що наша Денісова мало чим відрізняється від російської Москалькової. Що інститут омбудсмена в Україні не відіграє тієї ролі, яку б мав би відігравати в правовій державі?

От, до прикладу, майже 100 днів війни, вимушені переселенці масово не отримують соціальні виплати, ледве не на третій місяць почалось вирішуватися питання з виплатами одноразової соціальної допомоги у розмірі 6500 грн значній частині громадян, роботодавці масово почали зловживати отриманими правами на одностороннє звільнення з роботи працівників чи призупинення договорів, а в деяких випадках навіть блокують звільнення, відправивши людей за власний рахунок у відпустки, не даючи змогу людям стати на облік в центрах зайнятості, щоб отримувати соцвиплати. І я щось жодного разу не чув від Денісової про ці проблеми, що вона намагається їх вирішити. Може під час війни треба замовчувати це? 

— Я не пам’ятаю жодного з чотирьох Омбудсменів, які йшли з посади без скандалів та заяв про їх «незаконне усуненя». Це стосувалося як попереднього Омбудсмена так і нинішнього. Як на мере, процедура відставки Омбудсмена занадто формалізована та теоретична. Її не можна не порушувати.

Тепер щодо п. Денисової. Вважаю що вона була найгіршим Омбудсменом в історії цього інституту. В мене основні претензії до неї стосуються мирного часу. Зокрема, її офіс ніколи не реагував на звернення щодо порушення законодавства щодо доступу до публічної інформації. Омбудсмен не втручався в питання порушення прав на мирні збори. Денисова ігнорувала звернення засуджених за самозахист тощо. Тільки в моєму кейсі взаємодії з офісом Уповноваженого їх понад сотню. Жодного позитивного рішення! ЖОДНОГО!

І так, мені є з чим порівнювати. Офіс п. Лутковської оперативно реаугував чи не на кожне наше звернення щодо порушення прав при наданні публічної інформації. Представники Офісу допомогали у багатьох ситуаціях з переслідуванням журналістів та громадських діячів.

За час війни ми не перетиналися з Омбудсменом, оскільки цей інститут Денисовою був доведений до абсурду і звертатися до нього не має сенсу.

Тому — так! Я вважаю, що Денисову варто було прибирати. Чи так як зробили «слуги»? А чому й ні? Механізм відставки, як я вже сказав недолугий.

Омбудсмен має стати надійним інститутом захисту прав людини в Україні. Не політичним флюгером, а саме інструментом захисту наших прав.

— Сьогодні до України привернута, без перебільшення, увага всього світу. Як гадаєш, чи не повинна Україна скористатися цим унікальним історичним шансом і запропонувати свій цивілізаційний проект світові? Куди рухатися далі цивілізації, бо ми бачимо, що старий світ вмирає і вже жити по-старому немає змоги? Що ми можемо запропонувати людству? Чи є вже в тебе принаймні обриси майбутнього післявоєнного світового устрою? Якою може бути в ньому роль України?

— Наша Перемога над рашизмом лежить лише в площині виходу в суперпозицію Людства.

Війна показала інерційність і повільність практично всіх міжнародних інституцій, системи міжнародного права — сучасної архітектури світу загалом. Ця архітектура просто не встигає за «швидким світом», пасує під натиском «товарного». Довго культивована теза про верховенство «інституцій та процедур» виродилася у верховенство «бюрократій та гачкотворчості». І, зрештою, людство втратило людяність.

Наша боротьба пробудила небачену Любов та людяність. Підтримка, даріння, допомога. Не лише в українцях, але і в багатьох інших народах. Коли ти втрачаєш свій дім, гроші, активи — ти розумієш, що цінність цього перебільшена. Важлива людяність, коли тебе приймають в іншому домі, одягають твоїх дітей, лікують твої рани без страховки, боронять твій дім проти спільного ворога.

Світ після війни буде іншим. Вже так, як раніше, не буде. І це варто усвідомити політикам. Старі інституції, світопорядок відбудувати не вдасться. Потрібні інші принципи співжиття на планеті. Потрібно усвідомити себе Людством. Не сукупністю національних егоїзмів, а Людством, як єдиним цілим в багатоманітті культур.

Ядерна загроза та кліматичні зміни стали водночас суперактуальними та такими, які стосуються кожного. В повоєнному світі потрібно не лише не допускати поширення ядерної зброї, а провести реальне ядерне роззброєння. Бо це наша спільна відповідальність перед цивілізацією. Альтернатива цивілізації — це століття війн всіх проти всіх та варварство.

Вирішити кліматичне питання. Відмова спочатку від російських енергоносіїв: нафти, газу та вугілля, ставить питання не лише альтернативи джерел палива, але і нових технологій, зеленого переходу, споживання та нових менш енергозатратних індустрій. До зменшення споживання, до зміни способу життя. До відповідальності перед Природою. Наприклад, передати у глобальне управління території, стратегічно важливі для клімату: тайга у Сибіру (РФ), Чорнобильська зона та Крим (Україна), Амазонка (Бразилія), Антарктика тощо.

Обнулення економічних та політичних моделей. Пошук справедливого управління. Подолання відчуження людини від держави. Майбутнє до якого ми маємо кликати — це справедливий світ, нова економіка на основі доповненості, кооперації, а не конкуренції; республіканська частка, а не соціальні субсидії; справжнє народовладдя, а не політтехнології.

Комфорт та ілюзія безпеки в деяких країнах перетворилися на цінності. І ці «цінності» стали важити більше ніж свобода та права. Ми ж це бачили під час пандемії. «Звичний комфорт» тримає ці країни біля російського газу та нафти. І вони не можуть подолати власну межу. І від них залежатиме як ці народи швидко увійдуть у майбутнє і якою ціною.

Тема Майбутнього та Людства дозволяє Україні через Зеленського виступати на будь-якому майданчику в ролі візіонера. Вигідно відрізнятися від західних політиків, які вимушені говорити в інституційних обмеженнях. Це впливатиме на людей, оскільки Зеленський транслюватиме інакшу якість політика, відмінну від звичного бюрократа. Смисловий ряд розриватиме шаблони та втягуватиме у дискусію інтелектуальні кола, філософів, митців, агентів глобальних змін. У свою чергу, вони і є лідерами думок, отже у нашу парадигму втягуватимуться широкі верстви.

Журналіст Олександр ПАЛІЙ

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Джерело: i-ua.tv

попередня статтяТом Купер. Війна в Україні 11-12 червня 2022
наступна статтяЗАВИСТЬ К УГНЕТЁННЫМ КАК ФЕНОМЕН РУССКО-ИМПЕРСКОГО МЫШЛЕНИЯ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я