Сьогодні знову подивимося на Харківський операційний напрямок. Там, судячи з усього, настає досить цікава фаза “великого російського наступу на Харків”.
️1. На Вовчанському напрямку ситуація залишається досить складною. Будь-які твердження про, нібито, її “повну стабілізацію” явно передчасні.
– На цьому напрямку сили і засоби противника, переважно зі складу 1-ї та 47-ї танкових дивізій (тд) 1-ї танкової армії (ТА) противника, продовжують свої одночасні спроби – як обійти м. Вовчанськ із заходу, діючи за дирекцією Огірьцово-Бугроватка, уздовж правого берега р. Сіверський Донець, так і безпосередньо у напрямку самого міста з боку с. Гатище та с. Плетенівки, тобто з північного заходу та півночі, як я вчора, власне, й пророкував.
Це район місцевого м’ясокомбінату і старого аеродрому на північ від міста. Основна мета противника – максимально глибоко вклинитися в міську забудову і закріпитися там.
– Щодо с. Бугроватка, очевидно, що противник явно намагається вийти в район мостового переходу через р. С. Донець у районі Прилєпки і взяти ділянку дороги з боку Стариці на Вовчанськ під свій повний контроль.
Водночас також очевидно, що “ефект” від таких дій противника в районі с. Бугроватка щодо ситуації в районі самого м. Вовчанськ може бути лише, скажімо так, опосередкований. Адже противнику не вдалося просунутися на протилежному (лівому) березі м. Сіверський Донець за напрямком Гатище – Синельникове та, відповідно, якось заблокувати основну комунікацію у Вовчанську в районі Цегляне, з боку Бугаївки та Старого Салтова.
Тож командування ЗСУ в цьому районі продовжує мати змогу маневрувати своїми силами та засобами, проводити повноцінне матеріально-технічне забезпечення частин та підрозділів, які тут розгорнуті та діють, та відповідно забезпечити противнику “істотне ускладнення” щодо його спроб “увірватися у м. Вовчанськ”.
– Тепер, щодо другої ділянки, напрямок на с.Липці – Слобожанське.
Після того, як ЗСУ вибили противника із с. Зелене і в цьому напрямку відбулося звуження смуги дії 18-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника, так би мовити, “природнім” шляхом, вочевидь, її передові підрозділи були вимушені зупинитися, на рубежі Глибоке – Лук’янці.
Судячи з усього, обидва н.п. зайняті передовими підрозділами противника, але їхнє подальше просування зупинено, незважаючи на той факт, що російське командування отримало можливість ущільнити бойові порядки своїх передових підрозділів за рахунок звуження смуги дії цього з’єднання.
Тобто, на цій ділянці “великого російського наступу на Харків” його темпи впали майже до нуля, що є цілком показовим.
2. Очевидно, що це трапилося явно не з якихось “об’єктивних” причин, а з цілком “суб’єктивних” – рівень боєздатності передових підрозділів 18-ї мсд, які наступають, і 7-го окремого мотострілецького полку (омсп) впав у критичний, відносно продовження атакуючих\штурмових дій, рівень.
І сталося це з однієї (точніше, двох) простих причин – втрати та відсутності ЗНАЧНИХ резервів у нього на цьому напрямку, які могли б відновити здатність цієї тактичної групи противника продовжувати наступ високої інтенсивності.
Звісно, противник може їх звідкись залучити і спробувати відновити атакувальні\штурмові дії на цьому напрямку. Ба більше, формально, вони в нього є, але якщо подивитися уважніше, то це питання стає, так би мовити, дискусійним.
Справа ось у чому. Для “нарощування зусиль” саме на цьому напрямку противник може скористатися підрозділами 30-го і 41-го мотострілецьких полків (мсп) 72-ї мотострілецької дивізії, а також підрозділами 128-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) зі складу 44-го “карельського” армійського корпусу (АК).
Однак, у такому разі, його командуванню доведеться зробити вибір – між Вовчанськом і гіпотетичним “рейдом” на територію Сумської обл. України, про який нам “розповів” генерал Буданов. Адже свого часу переміщення цих сил і засобів противника до складу військ (сил) угруповання “Північ”, вочевидь, здійснювалося з прицілом на використання їх у відповідний для противника момент саме на “головному” напрямку.
Станом “на цей момент”, це явно – Вовчанський, а не Липці, і тим більше, явно не Суми. Ба більше, гіпотетичний “рейд” на Сумщину також потребуватиме певних сил і засобів противника, зведених у певну тактичну групу. Якщо він “передбачається в реальності”, то, принаймні, частину її також, явно становитимуть зазначені сили і засоби противника (імовірно, 128-а омсбр стане в цьому сенсі “основною”).
Тоді з усією “гостротою” перед командуванням ворожої ГВ “Північ” постане одне просте питання – а чим тоді “брати Вовчанськ?”, причому – якнайшвидше. Тому що час затягування з “повноцінним штурмом” Вовчанська істотно знижує, взагалі, шанси на його “взяття”.
По суті, наразі значну частину сил і засобів, які використовує противник на Вовчанському напрямку, складають “орендовані” ГВ “Захід” (підрозділи 1-ї та 47-ї танкових дивізій 1-ї ТА). У цьому відношенні примітно, що ОДНОЧАСНО з активізацією противника на Вовчанському напрямку, він поки що НЕ перейшов до такої ж, за масштабом і рівнем інтенсивності, активізації на Куп’янському напрямку, вочевидь, саме через цю саму “оренду”.
Тому я дуже сумніваюся, що противник і надалі продовжить “відкривати нові фронти” і розширювати “до нескінченності” смугу дій своїх військ у Харківській обл. У нього для цього, як виявляється, просто не вистачає сил і засобів. Точніше – не вистачає “на все й одразу”.
Я думаю, відбудеться зовсім інший, зворотний процес – противник сконцентрується на районі м. Вовчанськ (тобто на спробі досягнути більш реалістичну мету, якою потім можна буде розмахувати, як “червоним стягом” у всіх сенсах) і саме там задіє основний об’єм небагатьох резервів, які в нього тут зосереджені та розгорнуті.
Ну, в цьому відношенні, цілком можливо, йому вдасться залучити ще щось із Куп’янського напряму (імовірно, ще один мотострілецький батальйон 138-ї омсбр, яка поки що задіяла в цьому “рейді” лише один свій мсб, можливо, навіть зі складу 25-ї омсбр 6-ї загальновійськової армії\ОВА або пару батальйонів зі складу 2-ї “таманської” мсд 1-ї ТА).
Але, у зв’язку з цим, завжди варто пам’ятати, що багатостраждальна Синьківка сама по собі “не візьметься”, і щоб прорватися до Степової Новоселівки або до Піщаного, противнику також потрібні якісь боєздатні “сили та засоби”.
І цей “обмін речовинами” між ГВ “Північ” і ГВ “Захід”, пов’язаний” з “перетіканням” певного комплекту військ противника з одного напряму на інший, явно цьому не сприяє, особливо в часовому вимірі, що саме по собі є для противника важливим фактором.
Навіть якщо припустити, що противник спробує залучити сюди щось іще, що має стосунок до військ Ленінградського військового округу (ЛенВО) за іншими операційними напрямками, наприклад, 200-ту окрему мотострілецьку бригаду (омсбр) з Краматорського напрямку, або 61-шу окрему бригаду морської піхоти (обр МП) Північного флоту з Придніпровського, або щось інше зі складу 14-го армійського корпусу (АК), наприклад, 80-ту омсбр, то це означатиме для нього значний “геморой” і забере купу часу, якого у командування ГВ “Північ”, практично, немає.
Бо всі ці формування наразі залучені до інтенсивних бойових дій і виконують досить важливі завдання в рамках відповідних угруповань військ, до складу яких входять (наприклад, 200-та омсбр наразі вочевидь “забезпечує” з півночі ударну групу російських вдв, що націлилась на Часів Яр, а 61-ша обр МП наразі інтенсивно рубається з нашими передовими підрозділами на островах у дельті Дніпра) та швидко й “безболісно” витягнути їх звідти, просто – не вийде.
Та й узагалі, “вільних” сил і засобів у форматі “полк – бригада”, особливо в більш-менш боєздатному стані, які можна було б безболісно віддати дядькам із ЦВ “Північ”, зараз у жодного російського угруповання військ просто немає.
Звісно, якусь “солянку” з окремих батальйонів противник може зібрати, як з того ж таки Куп’янського чи Лиманського напрямків (ну щоб везти було недалеко), але знову ж таки, на це потрібен час та переважно припинення наступальних дій (або істотне зменшення їхньої інтенсивності) на тих напрямках, з яких будуть “виймати” ці боєздатні батальйони.
Автор: Констянтин МАШОВЕЦЬ, політичний аналітик
