Мегатекст Тома Купера на 14 сторінок – більшість часу він (а) колоритно лає росіян і стратегів Заходу (трохи прилітає Арестовичу), (б) сумує через ракетні атаки й пише, що літаки розвідки НАТО присунулись ближче, а українці не чекають, а самі готують «щось», що зможе долітати до російських аеродромів, (в) доволі детально говорить про Соледар і Бахмут, НЕ СТАВЛЯЧИ останньої крапки, (г) дуже хвалить українську артилерію й вимагає ще більше снарядів (хтось у коментарях питав, чому фахівець з авіації Купер не висловиться про авіацію – висловився – на його думку арта зараз ефективніша).
ТОМ КУПЕР
ВІЙНА В УКРАЇНІ, 15 СІЧНЯ 2023 РОКУ
Вітаю всіх! [Опубліковано 15.01 о 14.45 за Києвом. Читати – 20 хвилин].
Почну з роздумів і аналітики про те, що цими днями відбувається в москві (та петербурзі). «Для чого» — буде зрозуміло пізніше.
Я досі читаю коментарі на зразок «путін готується до тривалої війни», «путін воює заради…» того чи того – такі «гарячі», але позбавлені сенсу роздуми.
путін розвʼязав цю війну, бо хотів зберегти владу. Його другий другий термін, принаймні офіційно, триватиме до виборів у травні 2024 року, а за нині чинним законом путін може бути президентом два терміни. Це означає, що в нього залишився приблизно рік, щоб відволікти російське суспільство та здобути достатньо популярності, подолати труднощі, створити для себе законні підстави знову «перемогти» на виборах та залишитися при владі.
…а в умовах, коли корумпованість і некомпетентність його режиму надто очевидні, найкращий спосіб це зробити — нацькувати всю росію на «знищення укронацистів» (і до речі, що активніше Україна чинить опір, то сильніше випадає звинувачувати українців – це ясно).
«Так співпало», що «швидкість», із якою голови-балакуни на зразок Байдена, Шольца, Сунака, Макрона тощо «підтримують Україну», грає путінові на руку. Це тому, що «система правління» на Заході дуже проста: даємо Україні трошки того, а трошки того — та будь-чого, тільки не снарядів для артилерійських установок, щоб не засмутити путіна надто сильно — і можна на наступній прес-конференції хвалитися, мовляв, «ми ж так багато зробили».
Тим часом путін, схоже, зустрівся з пріґожиним (ваґнерівським босом) у петербурзі. Ця зустріч, очікувано (бо в пріґожина немає ані стільки влади, ані стільки впливу, скільки він хотів би), і судячи з «тиші» після (якщо, звісно і насамперед, ця зустріч відбулася), закінчилася «поразкою» пріґожина і «перемогою» осі ґєрасімова/суровікіна. Думаю, пріґожин хотів продемонструвати, що тільки «по-його» можна перемогти в Україні, але ґєнштаб, гру та фсб переконали путіна, що це не так… Гаразд, як це часто буває, усе вийде на яв незабаром.
Останнім часом українці — але й НАТО також — моніторять постійне наростання кількості військ і техніки в білорусі з усе сильнішою тривогою. Тим більше, що минулими днями в мінську побувало кілька офіцерів вищого рангу всрф. Що більше часу минає, що більше звітів про це публікують, тим складніше мені аналізувати й визначати, що там відбувається. Наприклад, після всіх розповідей про тотальне вивезення складів БК й навіть важкого озброєння з білорусі до точок дислокації росармії в Україні… я не можу не дивуватися: із яким озброєнням відбуватиметься ймовірний новий російський наступ на північну Україну? А проте не можна ігнорувати підсування білоруських та російських військ ближче до українського кордону, спільні навчання тощо…
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Учора суровікін… кгм… «звісно», то був ґєрасімов… знову розгорнув атаку на енергосистему України. Росіянам вдалося завдати кількох надзвичайно болючих ударів.
Ранок 14 січня розпочався якоюсь детонацією неподалік від Центрального залізничного вокзалу в Києві, пізніше говорили вже про «чотири детонації». ЗСУ заперечили, що це повʼязано з воєнними діями, а цивільна влада оголосила, що «загорівся обʼєкт критичної інфраструктури». Вочевидь, відбувся нещасний випадок на уже сильно пошкодженому обладнанні електромережі. Проте вже через три години зʼявилися повідомлення, що це був удар ракетою 48Н6 класу земля-повітря установки ППО С-300, яку пустили по балістичній траєкторії, і що вона вразила ТЕС у Київській області — і що українські засоби ППО не змогли навіть визначити наближення цієї ракети. Хай там як, турбінний зал київської ТЕС виглядає тепер так, як на фото. Значна частина міста без електрики.
Цікаво, що після цього ЗСУ заперечили, що удар було здійснено з території білорусі. Не знаю, чи ця заява була політична, чи справді росіяни модифікували свої ракети 48Н6 так, щоб вони долітали до Києва аж із росії.
Невдовзі після цього росіяни здійснили чергову серію атак балістичними та крилатими ракетами. Близько 9:30 сирена повітряної тривоги зазвучала у східній, центральній та північній Україні, а за наступні 5 хвилин поширилася вже на всю територію країни. Зʼявилося повідомлення, що в повітря піднято 17 літаків Ту, обстріл почнеться близько 12:00. Зрештою він почався близько 13:00. Виявилося, що запустили і балістичні, і крилаті ракети.
Українці стверджували, що росіяни випустили 23 ракети Х-101, Х-555 і «Калібрів», 7 Х-59 (їх вистрелили з Су-35) і щонайменше 5 Х-22 (із Ту-22М-3), загалом 38 керованих ракет, і 23 з них — зокрема 18 Х-101 і 555 та «Калібрів» — було збито. Та невдовзі зʼясувалося, що кілька ракет С-300 і С-400 запустили по балістичній траєкторії. Одна українська ракета, що мала б збити російську, впала на території Молдови. Але ті російські ракети, що змогли прорватися, спричинили значні руйнування. Обʼєкти енергетичної інфраструктури постраждали у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Вінницькій та чотирьох інших областях, але зараз я не можу з певністю сказати, які з цих руйнувань були спричинені «головним ударом», а які — «тактичними». Наприклад, південь і схід сильно постраждали: ударів зазнали ТЕС в Одесі, інфраструктурні обʼєкти в Миколаївській, Дніпропетровській області (зокрема в Кривому Розі) та на Харківщині.
Відтоді Київ лише частково забезпечений електрикою, Харків майже повністю вибито з колії, Нікополь залишився без води (іншими словами, якщо у вас є знайомі в Україні, не дивуйтеся, якщо вони кілька днів не відповідатимуть).
Найгіршим виявився удар ракетою Х-22 з Ту-22М-3 із Курська по житловому будинку в Дніпрі, близько 15:30. Значну частину будинку просто рознесло, він завалився. Загинула щонайменше 21 цивільна людина, 73 було травмовано, 26-35 пропало безвісти [вже повідомили про 40 загиблих – ред.]. Рятувальники дістали з-під уламків щонайменше 38 поранених — і досі розбирають завали…
Звісно, цей удар спричинив вибух гніву й обіцянок помсти (деякі українці звинувачують у трагедії командира 526-того бомбардувального полку вкс олєґа тімохіна). Але у мене після цієї події виникло щонайменше два складні запитання.
По-перше, радника Зеленського Арестовича сильно критикували за заяву, що «насправді» це українські сили ППО збили ракету Х-22, і від цього вона впала на будинок. Багато хто неправильно зрозумів його слова як «насправді це українські ППО уразили будинок» — навіть почалися дискусії, чи здатна ракета класу «земля-повітря» спричинити такі руйнування… Інші заявили, що вкс рф від початку війни вже випустили більше 210 ракет Х-22, а українські сили ППО не змогли ще збити жодної. Тому Арестович — просто «прикидається дурником» і заявляє, ніби цього разу їм вдалося це зробити…
По-друге, представники славнозвісних румунських медіа згодом офіційно заявили, що НАТО переводить три літаки дальнього радіолокаційного стеження «Boeing E-3 Sentry» на авіабазу в місто Отопень у Румунії — нібито через те, що «під час цього нападу Сили оборони України діяли недостатньо ефективно». Хоча насправді в НАТО анонсували це переведення ще кілька днів тому. Причина проста: розташування так близько від поля бою дозволить заощадити багато часу — і позбавить від зайвої напруги екіпажі й літаки. Тепер їм не доведеться витрачати три години польоту, щоб дістатися до своїх позицій спостереження над Румунією від авіабази Ґайленкірхен у Німеччині, а ще вони не потребуватимуть дозаправки у повітрі під час чергування.
Зрештою, не забувайте: насправді росія завдає набагато більше ударів по електромережах та цивільних мешканцях України. Протягом минулих п’яти днів росіяни постійно обстрілювали артилерією і ракетами Суми, Харків, Нікополь і Херсон, це призвело до численних матеріальних збитків, а також до поранень і загибелі десятків людей. От як дорого обходиться те, що росіяни «не завдають навмисних ударів по цивільних»…
У свою чергу, ЗСУ продовжують нищити «Хаймарсами» російські склади постачання, де тільки можуть їх дістати. Наприклад, вчора було підірвано ще один склад неподалік від Мелітополя, а росіяни заявили, що їм вдалося збити тактичну балістичну ракету «Точка» над брянською областю в росії. Щодо цього, завершуючи, хочу поділитися одним спостереженням: доки колективний Захід вперто відмовляється постачати Україні відповідні засоби, ЗСУ готує цілий набір озброєння, яке дозволить завдавати ударів у відповідь, углиб території росії (коли настане час, розкажу більше).
Діяльність української та російської авіації наразі зосереджено в районі Бахмута. Схоже, російські вкс знову здійснюють до 200 бойових вильотів на день, а Повітряні Сили України зменшили кількість до 16–17 вильотів щодня. За минулі кілька днів обидві сторони заявляли про збиті літаки і гвинтокрили, та я не бачив жодних підтверджень цих заяв.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Поки більшість медіа та навіть чимало «військових оглядачів» у соцмережах поводяться так, наче бої в районі Соледар–Бахмут «завершилися» тим, що росіяни захопили Соледар (а як мені відомо, Київ цього «офіційно не підтвердив»), чи сперечаються, яку частину західного краю міста досі утримують ЗСУ… Події стрімко розвиваються.
Купʼянськ-Сватове… 12–13 січня ЗСУ почали наступ на Новоселівське і звільнили принаймні половину цього села. Відтоді росіяни намагаються контратакувати, але марно. Наприклад, український Генштаб заявив, що від задіяного там 26-го танкового полку всрф зосталося лише 10 робочих танків Т-80БВ.
Район Кремінної… Майже немає сумнівів, що ЗСУ вже заходить «у передмістя» Кремінної, та ще й — імовірно — і з північного, і з південного напрямків. Проте три-чотири дні тому росіяни кинули туди 76-ту дивізію вдв, і відтоді новин про подальше просування українців там не було.
Бахмут-Соледар… Вже 13 січня підрозділи російських вдв та «ваґнерівці» продовжили просування із Соледара у західному та північно-західному напрямках. Відтоді всі українські позиції від Краснополівки на півночі, через Сіль, Благодатне і Красну Гору на заході до Парасковіївки на півдні перебувають під величезним тиском. З усього, що наразі відомо, випливає, що всі позиції 46-тої та 77-тої аеромобільних бригад тримаються (принаймні український Генштаб повідомляє про атаки та артобстріли цих населених пунктів, а це зазвичай «вказує», що вони перебувають під контролем українців) — не в останню чергу завдяки потужній підтримці бронетехніки 17-тої танкової та артилерії 45-тої артилерійської бригад ЗСУ: вочевидь, 45-та бригада — нарешті — отримала такий потрібний вантаж боєприпасів.
Бахмут теж тримається — попри те, що у цьому місті все ще забагато різних підрозділів, аж командири окремих із них відкрито вимагають відведення їхніх (менш компетентних?) «сусідів» — щоб вони могли ефективніше воювати. Здається, реорганізацію гарнізону досі не завершено.
Разом з тим, вимушений повторити, що українці таки втратили Опитне [селище на південь від Бахмута — перекл.], і 106-та дивізія вдв — «за підримки» частини «ваґнерівців» — дуже сильно тисне на південні околиці Бахмута.
На південь від Бахмута… «Просування» «вагнерівців» на південь та південний захід від Кліщіївки вже давно стало для них кривавою бійнею, але поступово стає неприємним і для ЗСУ — бо тепер росіяни намагаються атакувати позиції 57-тої механізованої бригади з півдня. Поки що українці дають відсіч силами 3-тьої окремої штурмової бригади та 5-тої окремої танкової за підримки 40-вої артилерійської бригади, але росіяни «просто продовжують наступати» — беруть кількістю… про це ще напишу нижче…
Судячи з відео, опублікованих обома сторонами, на яких зафіксовано удари російської артилерії на сході та півдні Бахмута, а також в окупованому Соледарі, більшість втрат бійців ЗСУ за минулі кілька днів зумовлено застосуванням російських ракетних систем залпового вогню ТОС-1 [що використовують заборонені конвенціями термобаричні боєприпаси — перекл.] і так званих «аерозольних бомб», скинутих із повітря: принаймні, є багато відеозаписів із «підрахунком» українських бійців, які загинули в одному місці, в один час і від одного вибуху. Це свідчить не лише, що вони зазнали несподіваного удару, але й про необхідність постачання країнами НАТО значно більшої кількості артилерійських установок та відповідних боєприпасів (про це теж напишу нижче), а також про потребу ефективнішого відстеження підорозділів всрф, які мають системи ТОС-1.
Думаю собі, все це варто доповнити одним «до речі»: вчора у соцмережах почали спливати дописи про повідомлення на російському телебаченні щодо втрат пвк «ваґнер» станом на 1 січня, а саме:
— Станом на початок року до пвк рекрутували 38 244 вʼязні;
— 29 543 із них загинули, втрапили в полон чи зникли;
— 106 виконали умови контракту, отримали амністію і були звільнені.
Наскільки мені відомо, жодного конкретного джерела ніде не вказано, тільки «російське телебачення»: отже, «офіційною» таку заяву не назвеш. Та якби ця заява була правдивою, рівень їхніх втрат становив би 77%, а кількість в’язнів, що зоставалася у складі пвк, коли «ваґнерівців» кинули в наступ у районі Підгородне–Соледар 4 січня 2023 року, складала б «лише» 8.700 осіб. Не впевнений, що це «хороші новини», — навіть якщо врахувати, що під час атак на Соледар ця кількість продовжувала стрімко зменшуватися. Але такі цифри здаються мені принаймні «реалістичними» — хоч і значно більшими, ніж усі українські та західні припущення, про які я знаю. Адже «коли маєш певні зв’язки», можна «почути» схожі твердження в колах російської асоціації ветеранів вдв: в особистих розмовах дехто з них гірко нарікає через важкі втрати під Бахмутом і Соледаром, а інколи заходить так далеко, що присягається шукати помсти — у москві…
Далі на південь… Більшість «подій» на лінії фронту поблизу Донецька «зводилися» до артилерійських дуелей. Найважчих ударів зазнали «давні знайомі» — тобто Водяне, Первомайське та Невельське, що на північний захід від Донецька, а також Марʼїнка (останніми днями її постійно обстрілюють запалювальними снарядами з РСЗВ «Град»), що на захід від міста. Разом з тим, «сепаратисти» постійно ниють, мовляв, «українці бомблять цивільних», — але це майже напевно пов’язано з новими ударами «Хаймарсів» по їхніх складах постачання.
АРТИЛЕРІЯ У ПОРІВНЯННІ З ТАНКАМИ, БОМБАРДУВАЛЬНИКАМИ ТА ВИНИЩУВАЧАМИ
Наприкінці цього звіту дозвольте мені додати кілька міркувань. З огляду на те, як реагують на мої кілька останніх постів, хочу пояснити свій наголос на артилерії й чому я вважаю, що НАТО має надіслати Україні якомога більше гармат і ще більше снарядів. Хочу пояснити, чому я знову й знову, починаючи від березня минулого року, наголошую, що Україна потребує багато артилерії та снарядів, а ті, хто надіслали в Україну артилерію і снаряди… та шліть ще більше артилерії та снарядів!
Ми тут на Заході, фактично, зациклені на «вистежуванні» поодиноких джихадистів, котрі бігають козячими стежками десь на Гіндукуші, в південній Аравії чи десь у Африці, й полюванні на них за допомогою високоточної зброї. Це називають «обезголовлюючі удари» – їх спрямовують проти ворожих політичних лідерів та військових командувачів. Покладімо руку на серце – дивитися на результати такого полювання в соцмережах – це так сексі. Щоправда, такий спосіб ведення війни коштує масу грошей і часу. А ще він повністю неефективний. Не працює взагалі. Якщо зважити, що Захід такі війни веде останні 20, 30, 50, 70 років і то без успішного результату – висновок напрошується сам собою: якби «обезголовлюючі удари» (чи авіаційні атаки, чи операції спецназу) були ох-які-ефективні, як про це говорять всі можливі стратеги Заходу та держави Ізраїль, то збройного палестинського опору не було б уже від 1939 року, а від 1972 року не було б загрози міжнародного тероризму і від кінця 80-х ніхто не чув би про Хезболлу, і за останні два десятиріччя зникли б Аль-Каїда, Талібан, Ісламська держава (IS/ISiS/ISIL/IGIL), а від лютого 2020 року не стало б і КВІР [Корпус вартових Ісламської революції – перекл.].
…тим часом вся ця «озброєна опозиція» й далі бродить довкола, а ми продовжуємо ту саму тактику день у день. Для західних воєнних це вже як догма й тому ми приречені спостерігати те саме десятиліття за десятиліттям.
…і в Україні вони радять робити так само.
А тут справи цілковито інші. Українські збройні сили (ЗСУ) стикаються з переважаючими силами рф починаючи від 2014 року. В росіян більше артилерії, більше танків і – на тих напрямках, де вони наступають, – більше солдатів, ніж їм можуть протиставити українці.
Зверніть увагу на реакцію НАТО: переконані в «святій непогрішності» своєї розвідки та тому, що українці діятимуть відповідно до її рекомендацій, колективний Захід відреагував на лютневе вторгнення путіна відповідно до своєї догми: надали «високоточні» протитанкові ракети – NLAWи, джавеліни, панцерфаусти і т. д. – так ніби ЗСУ мали займатися партизанською боротьбою і «точково» пощипувати росіян. Ну, й «обезголовлювати» їхніх генералів.
Нема сумніву, що певні результати такої тактики гарно надавалися для пропаганди – тоді, в лютому 2022. Але, якщо чесно, вони були повністю неефективними. В путіна, знаєте, стільки генералів, що він може створити з них окрему дивізію. А як очільник «системи путін» він також добре знає, що переважна більшість із них ні на що не придатні – «расходний матєріал».
Ми всі бачили, що тоді сталося: так, українці робили засідки й понищили численні підрозділи всрф, котрі рвалися на Київ чи намагалися обійти Чернігів, Суми та Харків, але цього було недостатньо, навіть коли росіяни були повністю дезорганізовані й, відтак, найбільш вразливі. Більше того – українці зазнавали втрат через цю тактику, а спромоглися максимум зупинити ворога. Не це змусило росіян відступити.
Насправді, важило розгортання – і то масоване – українських артилерійських бригад: упродовж найкоротших проміжків часу (як правило, хвилина чи дві перед залпом) українська артилерія нищила численні підрозділи всрф на певному відтинку фронту, рівночасно, тлумлячи логістичну систему росіян до такої міри, що частинам у наступі просто нічого не підвозили. А найприємніше, що все це взагалі без втрат з українського боку.
Саме цей фактор «переміг» на північний захід від Києва, і в Чернігові, й у Харкові. Просто про це ніхто не сказав, бо наші славні медії завжди зайняті звичним поширенням сміття. Цю війну взагалі дуже мало людей «продумують».
Причиною успіху була насправді комбінація кількох «переможних» факторів, що завше спрацьовують в конфліктах такого масштабу: поєднання «вогневої моці», «маневру» й «точності» з «кількістю» та «часом». Лупити по танках та бронемашинах ворога з портативних ракетних комплексів, може, й сексуально – і на відео класно виглядає – але такий спосіб ведення війни потребує багато часу, дуже небезпечний для «користувача» й дає мінімальні результати. Ну так, попадання по головному танку колони з «джавеліна» сповільнює рух колони. Два-три попадання – ще краще. Але погоди це не робить – росіяни компенсують такі втрати.
І навпаки: прицільно випустити по всій колоні 30, 60, 90 чи й більше снарядів – гарантує її повне знищення, а також повністю відбиває бажання продовжувати воювати в тих, хто якимсь чудом там уцілів. А якщо таку процедуру здійснити з двома-трьома чи й більшою кількістю ворожих підрозділів, а також відділками їх логістичної підтримки – і все це водночас, як може артилерія, – то вийде, в той спосіб, завалити противнику цілу ділянку фронту. Й таке не зроблять ні танки, ні БТРи, ні, тим більше, ручні протитанкові системи. Хто сумнівається, запитайте у тих двох десантників (ще цифрою – 2 штуки), які вижили в Гостомельському аеропорту, котрий накрила українська артилерія.
Саме фактор артилерії змусив росіян відступити з північної та північно-східної України. А потім росіяни продемонстрували те саме: артилерія «пробивала шлях» їхнім танкам та піхоті на південь від Ізюма та, особливо, під Попасною в квітні минулого року. А в той єдиний раз, коли росіяни свою артилерію не підтягнули (принаймні в достатній кількості) й не підтримали наступ – у травні на Сіверському Дінці – українці чітко довели, що вони можуть сконцентрувати достатньо арти й виглушити на переправі не один, а два чи й три російські підрозділи, а також їхню логістику – й усе це майже одночасно (буквально за 2-3 дні). Ми бачили результати: всі російські підрозділи просто стерли з поверхні. Понівечили. Після того росіяни не лише не намагалися повторити щось подібне, але й витратили майже пів року, щоб відновити свою 1-шу танкову армію.
Саме артилерія та її можливість влупити тонами вибухівки по ворогу перемогла в згаданих битвах. Такого не може зробити жоден інший засіб сучасної війни. Навіть якби українська авіація мала 300 бойових літаків, усі вони разом не змогли б доставити порівнюваний «тоннаж» вибухових речовин, та ще й із відповідною точністю, скільки може зробити одна артилерійська бригада. Ні одночасно, ні в режимі «безперервно, день за днем». А що можуть зробити чотири чи п’ять російських артилерійських бригад – особливо в поєднанні з двома-трьома бригадами реактивної артилерії? Сумніваєтесь? А вас ніхто й не заставляє «вірити» в те, що я пишу. Просто поговоріть із українцями, що вижили в Попасній, і знатимете.
Підсумуємо: в сучасній конвенційній війні немає іншого засобу «доставки» вибухових матеріалів у обсягах, необхідних для знищення всрф і, відтак, притлумлення бажання путіна атакувати Україну – тільки артилерія. Незалежно від того, наскільки потужною буде авіація (навіть якщо вона використовуватиме важкі/стратегічні бомбардувальники як «Боїнг» Б-52 чи ТУ-160), артилерія все одно переважатиме в перерахунку на «тоннаж» вибухівки, котрий вона може закинути в стан ворога. Поміж іншим, це одна з головних причин, чому росіяни – певною мірою експерти «реальної війни» – так покладаються на артилерію. Незалежно від якості артилерійських частин, вони залишаються центральною ланкою їх воєнної доктрини й стратегії. Їм нічого так не важить, як артилерія: авіація це просто «продовження артилерійського вогню», а танки рухаються, «де артилерія вже розчистила шлях». Знову висновок: у війнах на кшталт української має значення «тоннаж доставленої вибухівки», а засобом цієї доставки є артилерія.
До речі, артилерія також значно дешевша й простіша в обслуговуванні, ніж авіація. А це виливається в можливість оперативніше переоснащувати (й підтримувати в робочому стані) більшу кількість артилерійських підрозділів, ніж це можна собі дозволити з авіацією. Що особливо важить, коли немає ні часу, ні політичної волі, ні – покладімо руку на серце – можливостей «переобладнувати» та «розбудовувати» українські повітряні сили, збільшивши їх чисельність до 100, 200, 300 чи й більше бойових літаків.
Вибачте, пілоти (ви ж пам’ятаєте, я завжди «топлю» за авіацію), але артилерія в цих обставинах значно ефективніша.
Але нащо я все це пояснюю?
Причина не лише в тому, як «по суті» воювали цю війну впродовж останніх 10-11 місяців, але й у тому – й це ще більше важить – як вона триватиме далі ще (принаймні) 10-11 місяців. путін збирається запустити наступне коло мобілізації й негайно відправити на фронт ще 70 000 мобіків без будь-якої підготовки або хіба з мінімальним тренуванням – якраз достатнім, щоб їх на фронті вбивали тисячами. Проте він також планує зібрати ще 70 000 і цих вже підготувати «належним чином», щоб послати на фронт вслід за першою хвилею. А коли відстріляють цих 140 000, він збирається мобілізувати нових.
Майте на увазі: завдяки 22-річному впливу пропаганди на уми росіян, а також з огляду на власні опортунізм, цинізм, але й прагматизм, путін може повторювати цю вправу так довго, як захоче. Принаймні настільки довго – й тут я апелюю до початку мого звіту – наскільки він втримається в очах росіян як «президент на наступний термін» чи «пожиттєвий президент» і також «рятівник нації від нацистського вторгнення».
Все сказане означає, що «самогубна атака хвилями», як під Соледаром, у цьому році стане звичною річчю. І це стосуватиметься не лише наступу, але й оборони.
І цієї тактики не змінить навіть рішення НАТО передати Україні не те що 12-14, але й 120 чи 400 танків «Челенджер» чи не 40, а 400 бронетранспортерів «Мадер».
Чому?
Бо навіть 400 «Челенджерів» або 400 «Леопардів» не матимуть такої ж вогневої потужності, як 400 гармат. Танки не артилерія й тому не можуть кинути на ворога стільки вибухівки, скільки можуть артилерійські системи. В результаті вони не зможуть завдати вирішальної – масованої – шкоди всрф. В кращому випадку, танки дадуть змогу піти на прорив, у гіршому – стануть прекрасними мішенями для російської артилерії. Особливо, якщо українська арта не зможе заткнути гармати ворога.
Така ситуація буде навіть тоді, коли всі ці танки та бронемашини (чи що там ще наобіцяли країни НАТО за останні кілька днів) дадуть можливість ЗСУ сформувати «атакуючий кулак», що, насправді, залишається хіба мрією. Чому? Та тому, що навіть 200 «Челенджерів» не допоможуть українцям вигубити солдатів всрф, що засіли в двох чи подекуди навіть трьох лініях оборони – ще й захищених кілометровими мінними полями – від північного заходу Луганщини й аж до нижньої течії Дніпра. Єдина сила, що може справитися з цим завданням – це артилерія ЗСУ. Тільки дайте їй достатньо гармат і снарядів.
Це як заплив брасом на 2 кілометри для непідготованих плавців (беруть участь спортсмени 44 націй)
Відтак, вся оця балаканина типу «Британія дає Челенджери», Польща надсилає Леопарди» і «Німеччина дає Леопарди», але «Німеччина може не дозволити Польщі надіслати Леопарди» й про що там ще говорять – це просто вправи в абсолютно безглуздому ідіотизмі. Це така втрата часу, що всі учасники подібних дискусій можуть разом покінчити з собою – й нічого не зміниться. Ні на йоту. З тим самим успіхом можна подивитися котрийсь із випусків «Монті Пайтона», присвячений якимсь прибабаханим змаганням [«Монті Пайтон» – відома комік-група – перекл.].
Було б значно ефективніше, якби всі ідіоти з Вашингтона, Лондона, Берліна, Варшави та інших подібних місць (а також ті, хто пафосно «висвітлює та обговорює ці надзвичайно важливі події») побили б одне одному писки – та хоч і до крові – сперечаючись, хто надішле в Україну більше артилерійських систем і ще більше снарядів, а також (тільки серйозних) систем ППО.
… а після бійки хай все надсилають нарешті, а не базікають без толку.
Переклад: Микола Ковальчук, Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал тут
Джерело тут
