Зазвичай війну розуміють як продовження політики іншими засобами до екзистенційних меж (великих руйнувань, масової загибелі) і отримання в результаті цього екзистенційних переваг – світу, який краще довоєнного, хоча б з точки зору однієї зі сторін.
Однак у війни є також транзистенційне розуміння: війна є продовженням політики іншими засобами до екзистенційних меж при відмові воюючих сторін змінюватися аж до змін обох сторін, коли хоча б одна зі сторін визнає ці зміни кращими. Війна є примусом до змін, принаймні, однієї зі сторін через вихід війни на прєдєли.В цьому сенсі прєдєли не межі, бо межі можна встановлювати і відміняти, пересувати і долати.
“Прєдєли” з російської мови означають такі межі, які не можна встановлювати чи відміняти, не можна пересувати, а їх подолання вимагає або великих зусиль, мислительних, вольових і зрештою діяльністних, або це взагалі неможливо чи обезсмислено.
Екзистенція суть непідвладне пізнанню переживання існування, як індивідуального, так і суспільного. Транзистенція суть виявлена зміна-перехід-перетворення між сутностями-формами-станами. Екзистенція суть те, що перебуває через живе існування. Транзистенція суть те, що перетворюється будь-де, як би там не було, і навіть поза тим, щоб бути.
Екзистенційний прєдєл означає невідворотнє питання “бути чи не бути?”. Цей прєдел мислиться через пряме доторкання та його внутрішнє прийняття у війні, особливо ядерній, де є загроза тотального знищення людства, тобто повного нашого небуття. Сутнісне зіткнення з екзистенційним прєдєлом породжує не просто страх, а трансцендентний жах.
Транзистенційний прєдєл означає невідворотнє питання “змінюватись чи не змінюватись?”. Цей прєдєл мислиться у внутрішній орієнтації на зміни, яких може зазнати індивід чи спільнота, аж до переображення, коли виникає повне забуття себе (нас) колишнього (колишніх) включно з байдужістю до оточуючих. Осутнення змін в танзистенційному прєдєлі сягає не якоїсь певної суті, а невизначеності, немислимості, байдужості.
Транзистенційний прєдєл в переживанні більш жорсткіший, ніж екзистенційний. Є дещо більш жахливіше, ніж смерть чи пекло: це – невизначеність, байдуже і немислиме забуття. Транзистенція в доторку до невизначеності сутністніша, ніж екзистенція, бо екзистенція – лиш мара. Відтак транзистенція є прихованою, зазвичай невидимою і дуже стримуваною архаїзаторами рушійною силою доданого смислу та інакшої перспективи.
Війна спричинює не лише вихід екзистенції і транзистенції на прєдєли, а й безпосереднє їх зіткнення.Війна походить з неможливості поєднання екзистенції та транзистенції у вигляді орієнтації “Змінюсь і житиму”. У війні відбувається розмежування екзистенції та транзистенції – “Змінюсь чи помру”, якщо орієнтація на транзистенцію являється сутнісно важливішою, ніж екзистенція.
Якщо ж у війні ні екзистенція, ні транзистенція не є сутнісно важливими, тоді відбувається вихід за екзистенцію з ігноруванням транзистенції – “Помру, але не змінюсь”. Якщо ж у війні транзистенція являється сутнісно важливою з байдужістю до екзистенції, тоді відбувається вихід у транзистенцію з ігноруванням екзистенції – “Змінюсь незалежно від того житиму чи помру”.
Війна є чудовим сепаратором – вона змушує зрозуміти воюючі спільноти, від чого кожна з них не може відмовитися навіть під страхом масових смертей і руйнувань, і на які зміни спільність готова наважитися.
Саме тому добрим засобом для війни є називати війну “війною”, щоб було зрозуміло прєдєльність ситуації. Бо ті, хто приховують прєдєльність ситуації війни, зазвичай, програють за рахунок втрати мотивації. Немає зіткнення з прєдєлами – немає прєдєльних мотивацій. Транзистенційне бачення війни обивателями дуже важко розуміється і складно сприймається.
Ризик обивательської затятості “а якщо я не хочу змінюватися” полягає не в раціональному наслідку “помреш незмінним”. Ризик в іншому – якщо ти помреш за свої цінності, а суспільство потім ці цінності таки змінить, то чи буде твоя смерть не те, щоб героїчною чи просто гідною, а взагалі такою, що має сенс?
Відмінною рисою сучасних війн є певною мірою публічна комунікація сторін на переговорах, де сторони періодично порівнюють позиції: що кожна з них вже готова змінити у собі, а що все ще залишити незмінним.
Тривалість війни забезпечена тим, що обивателі чи затяті патріоти таких складних питань не ставлять. Тому зміни під час війни відбудуться лише тоді, коли необхідність змінюватись дійде до найзатятіших. Тоді настане перемир’я як повернення до політики екзистенційними засобами.
Проте зміни під час війни не залежить від наявності чи відсутності договору у переговорах. У результаті: хто виявиться здатний швидше і радикальніше змінюватися, той перемагає.
Отже є два важливих запитання про прєдєли у війні.
Стояти незмінними до останнього співвітчизника і до останнього зруйнованого міста, сподіваючись, що ворог не витримає втрат і деморалізації першим? Тобто знехтувати прийняттям транзистенційного прєдєла в ім’я дотику до екзистенційного.
Чи змінюватись, мінімізуючи втрати, сподіваючись, що ворог буде теж змінюватись, достатньо для нас під часи війни, але повільніше, ніж ми, після війни? Тобто знехтувати прийняттям екзистенційного прєдєла в ім’я орієнтації на транзистенційний.
Автор: Сергій ДАЦЮК, філософ
Джерело: УП
Открытые пространства
