додому Філософія ВІДПОВІДЬ НА КРИТИКУ МОЄЇ РОБОТИ «КУДИ РУХАЄТЬСЯ ФРН?» (Фраґмент )

ВІДПОВІДЬ НА КРИТИКУ МОЄЇ РОБОТИ «КУДИ РУХАЄТЬСЯ ФРН?» (Фраґмент )

69

текст – Карл ЯСПЕРС

В 1966 році Карл Ясперс опублікував книгу “Куди рухається ФРН,” (Wohin treibt die Bundesrepublik?), де піддав гострій критиці антидемократичні та реваншистські тенденції в політичному житті Федеративної Республіки Німеччини. Книга викликала критику з боку лівих кіл ФРН. Як реакцію на неї (критику), Ясперс в 1967 написав свій знаметнитий текст “Відповідь на критику моєї роботи «Куди рухається ФРН» (Antwort zurkritik meiner schrift “Wohin treibt die Bundesrepublik?”). Публікуємо його фраґмент українською в класичному перекладі Тараса Возняка.

Моїй книзі іронічно закидають, що ми повинні статинародом філософів. Тільки тоді ми могли б краще виглядатиз політичної точки зору.

На що я відповім: так, я по суті притримуюсь саме такоїдумки. Причому, я розумію, що це може виглядати смішнимта скидатися на утопію. Однак я настоюватиму на цьому, щоправда, за умови, що мене зрозуміють правильно.

Філософування я вважаю справою людини як такої. Фактично кожен з нас філософує, не усвідомлюючи цього і не називаючи це філософуванням. Немає людини, яка б коли-небудь не філософувала. А щодо того, що це за філософування, то ми можемо сказати, що це є філософія, яка набирає політичного виміру. Не менш правильним будеі зворотне твердження: політичні прояви свідчать про те, якою філософією чи антифілософією, декларованою чи прихованою керується людина. Як правило, ця філософія є туманною, однак все ж – філософією.

Це звичайно, не означає, що якісь політичні явища можна вивести з певної філософської конструкції. Однак спосіб мислення у філософуванні співпадає із способом мислення у політиці, бо ж джерело у них одне і те ж.

Оскільки філософія проявляється через філософування в життєвій практиці окремої людини, а не тільки через висловлення своєї думки, то вона проявляється і в політиці.

Політика не є чимось відмінним від філософії, вони не є якимись окремими сферами, а стосуються всієї людини. Вони обидві, тією мірою, якою вони є серйозними, окреслюють долю людини. Там, де в них немає цієї серйозности, не може бути і серйозної політики. 

Повторюю: теза про єдність філософії та політики є настільки фундаментальною, що можна сказати: якщо відсутній один з цих елементів, то інший теж відсутній. 

Однак, якщо розуміти під філософією те, що під нею звично розуміють, то постулювання “народу філософів” буде абсурдом. Це трактування має на увазі, що філософія є фаховим заняттям університетської професури, тобто – шкільною філософією. Розколовшись на низку дисциплін, між якими вже немає жодного змістовного діялогу, ця філософія вважає себе наукою і з великим апломбом творить свої чергові “теорії”. 

Вважається, що спеціалісти працюють зі знанням справи, вони вважають, що ті істини, які вони осягають, нічим не різняться від істин здобутих іншими науками, тобто, що й вони є утилітарними. Я невважаю усього цього філософією, а тільки хобі, в якому міжіншим фіґурують і філософські тексти. Причому йогоформи можуть бути як найрізноманітнішими. Дії не заанґажованих людей не можуть бути ні справжніми актами пізнання, ані справжнім філософуванням. Насправді це є продукування публікацій, які то тут, то там читають такі ж самі групи хоббістів. Для інших людей вони нудні, а для людини дійсно філософуючої – просто байдужі.

Наше завдання, тобто завдання професорів філософії, які зробили викладання філософії своєю професією, культивувати думки великих мислителів, зберегти спадщину цих великих людей і передати його молоді, щоб вона орієнтувалася у тому, що було і що діється у цій царині. Якщо таке навчання виявиться успішним, то воно має бути простим і дійти до широких народних мас. Така наука може внести більшу ясність щодо того, що таке філософування, яке притаманне людині з самого початку. 

Приклад Платона може нам проілюструвати непорозуміння, що стосується бачення філософії як загальної справи. Його знаменита тезазвучала так: спасіння не буде доти, доки в державі не будуть правити філософи, або ж доти, доки можновладці нестануть філософами. Але у Платона можновладці – ценечисленні обранці, випробувані кілька десятилітнім вихованням, тоді як більшість народу про управління державою нічого не знає. Народ повинен бути послушним, ним керують. Однак ми ж повірили у можливість створення держав, які називаються демократичними, – вони виростають з народу та у співпраці з ним. 

У Платона можлива тільки диктатура, натомість ми хочемо політичноїсвободи. Ми цілком інакше розуміємо демократію, ніж Платон. Для нас провідною є думка Канта та ідеї великих основоположників демократії (англосаксів, швайцарців, голландців). Кант розвинув принципи того, що сам назвав республіканським управлінням, а ми називаємо демократією. Нашим завданням є зробити так, щоб народи, які вже хоч трохи освічені, ставали якомога розсудливішими, розумнішими, відповідальнішими. Над цим працюють письменники та публіцисти, а також філософи.

Наші політичні сподівання полягають у тому, щоб народи почали філософувати саме у цьому сенсі слова. Платон забуває, що люди все одно залишаються людьми – причому усі. Керівники теж є людьми. Платон постулює існування людей подібних до богів, або взагалі таких, що є богами. Однак, оскільки людьми керують тільки люди, і оскільки всі люди без винятку, обіймаючи посаду, можуть нею і зловживати – то всі ми повинні розвивати те, що ведедо свободи у суспільстві: суспільний діялог, а не тільки послух та покору. Владу можна довіряти обранцям тількина якийсь час, контроль має поширюватись на усіх безвинятку.

Досвід минулого і сьогодення свідчить, що це тільки зародження свободи – історія свободи ще попереду. Однак сьогодення додає нам сили у тій справі, за яку ми беремось. Критикувати легко. Однак нам слід знайомити людей, заохочувати їх до співпраці, до взаємного контролю і щоб вони ні на хвилю не залишали владу без контролю.

Ми повинні навчитись краще філософувати. Тоді ми станемо кращими і як люди, і як політики. Платон має рацію: поки у можно владців політика та філософія незіллються у одне ціле, доти не викорениться зло. Ми ж, зісвого боку, додамо, що те саме стосується й народу, і тількина шляху постійної просвіти він може осягнути це філософування та стати філософуючим народом.

Переклав Тарас Возняк, 

Опубліковано в журналі «Українські проблеми», №2, 1994. – С.17-18

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я