Втрата Довіри та наростання Страху відчувається мені все більше і частіше. Люди, мої знайомі, буквально залякані, бояться висловлювати свою точку зору і це не ок.
Мені в особисті пишуть, що я сміливий, що підсвічую різного роду проблеми в час такого соціального напруження, коли суспільство настільки поляризоване, а мені просто дискомфортно жити в страху.
І якщо вже дивитись через призму Страху і Любові, то звідки він насправді береться той страх – де його джерело, хто його генерує найбільше. Ворог війна – та ні наче вже навчились із цим жити. Можливо невизначеність, а тоді кого вона страшить найбільше…
Індекс страху і жадібності
Як я відчуваю найбільше він відчутний там, де треба щось приховувати чи навпаки треба поспішати, дуже поспішати.
Читав учора звернення нашумівшого бізнесмена, якого силовики поспішають засудити і конфіскувати його бізнес активи.
То він так і каже – таке відчуття, що вони всі кудись ну дуже поспішають. Надто нагадує минулі часи позапроцедурних дій.
Бо можливо вони знають, що тут не надовго, а ми тут надовго. У цьому різниця.
Це нам тут жити – і ми не збираємося жити в страху і ненависті – ми Любимо те, що робимо створюємо в цих містах і селах, Любимо це суспільство і хочемо бути його частиною. А не відмежовуватись від нього високими парканами. Ми закладаємо цю Любов у все, що нас оточує.Ми гуртуємось у тематичні спільноти від різного роду криз та загроз, підтримуємо своїх в тій чи іншій формі навіть теплим словом. І я бачу відчуваю особисто цю Любов під кожним своїм постом. Близьких людей однодумців. І це мене дуже наповнює.
Любов і Довіра – то є наша формула успіху. І ми відстоюватимемо своє право на цю Любов, бо ми – суспільство і є основа цієі країни – не корумпована влада, яка формує кишенькові інституції – все це наносне і його не залишиться. Їх вплив і сила, якщо вона тримається на Страху та Жадібності тимчасові. Як були тимчасові до цього прізвища, які так колись лякали, а зараз їх і не чути.
Будувати мости, а не стіни.
Я кілька разів чув таку фразу, що єдиний шлях нашого демократичного розвитку – це перехід під ручне управління розвинутих країн.
Допускаю такий варіант, але ми на рівні нашої мережі екопоселень та громадської організації вже працюємо з європейцями близько 5 років.
І все, що вони постійно кажуть – відновлюйте Діалог з владою, виходьте назовні, робіть міжсекторальну комунікацію. Нехай ваш Голос звучить гучніше – формуйте власну систему адаптивного лідерства, практикуйте Ненасильницьку комунікацію.
Будуйте мости а не стіни.
Миротворчі кола. Якось я вивчаючи системне лідерство почув про такий інструмент, як миротворчі кола. Це дуже давній інструмент запозичений в канадських індіанців. Він орієнтований на те, щоби організовувати кола, орієнтовані на відновлення комунікації між конфліктними сторонами, які можливо ніколи до цього не комунікували у такому складі.
Наприклад у нашому випадку – це громадські активісти, екологи, голови тергромад, агрохолдинги, лісники – зазвичай конфліктні сторони на нашому рівні і запропонувати їм почути одне одного.
Не секрет, що у нас зараз всі капсулювались бізнес, влада, жірналісти, громадські організації – всі гуртуються та збирається якось окремо і це звісно формує постійне відчуття поляризації суспільства.
Ліві проти правих
Бідні проти багатих.
Військові проти “ухилянтів”.
“Залишились” проти “поїхали”.
Дивним для мене досі є той факт відсутності діалогі між суспільством, промисловцями, владою, силовиками та військовими (тцк та місцевою владою) – я думаю що там би вирішилось оптимізувалось маса питань. І інколи мені здається дуже багатьох непорозумінь можна було б уникнути, підсвітивши наболілі і часто дуже типові проблеми.
Ми почали практикувати такого роду недільні кола з спільнотами, де у нас був втрачений діалог. Не було довіри. І маса різного роду страхів та конспірологічних домислів.
А у нас інколи це досить різнобічно ідейні люди. З якими дуже непросто буває знайти спільну мову.
Робили і кроссекторальні зустрічі з представниками громад влади бізнесу.
Часто саме недовіра – є ключовою проблемою відсутності діалогу.
Як каже Анатолій Ткачук:
Нема довіри, нема співробітництва. Нема співробітництва нема довіри. Розірвати це коло дуже складно. Але зробити це може лише місцеве лідерство – голови громади, окремих активістів різних груп жителів. Це потребує великих інтелектуальних зусиль і психологічної стійкості. Адже потрібно витримати напочатку купу негативної енергії, яка накопичена і яку кожен хоче викинути на когось.
Тут напевне значну роль грає психологічне налаштування багатьох: світ не дружній до людини.
Насправді налаштування на парадигму: світ дружній для людини, може змінити все.
Я дуже вірю, що саме відновлення Довіри та Комунікації через внутрішню Любов допоможе нам вистояти перед багатьма викликами та сформувати нову культуру спілкування, вирішення конфліктів та створення державний інституцій нового рівня.
Я спілкуюся бачуся з нашими людьми в різних умовах і бачу наскільки ми свідомі духовні чисті. Які ми прогресивні та цивілізовані. Скільки любові і творчості навколо. Нам нема чого боятись. Ми в тренді. Саме нас такими підтримує увесь світ. Все інше наносне і тимчасове, в епоху Відкритості – страх недовіра не має майбутнього.
Побуду з цією думкою. Вам як відгукується?
Всім дзен.
Автор: Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ, екоактивіст
Джерело тут
