Київ. 04 березня 2015 року (ПолітКом, Тимур БЕДЕРНІЧЕК).
“Не зрікаюся я ще моєю шаблею
Крим догори ногам обернути”.
Гетьман Петро Дорошенко
Слову “рошен” в українській історії колись буде відведено важливе місце. І нехай на сьогодні складно однозначно встановити його походження, прізвища як мінімум трьох очільників України містили цей корінь – Михайла Дорошенка, Петра Дорошенка та Петра Порошенка. В цій статті ми зупинимось на останніх двох. Не тому, що у них однакові імена, а через те, що період правління обидвох можна назвати словом “Руїна”. Та, якщо Петро Дорофійович докладав всіх можливих і неможливих зусиль, щоб вивести Державу з цього стану, Петра Олексійовича, схоже, це питання особливо не хвилює.
Спершу, у цій публікації, я хотів порівняти реальні вчинки одного і другого на посаді глави Держави. Але вчасно зупинився. Адже у часи Петра Дорошенка ішла війна, а зараз – ні. Тому вирішив вдатися до порівняння риторики цих двох політичних діячів.
З цією метою було проаналізовано всі офіційні промови та виступи Президента України за лютий 2015 р. – загалом 5 800 слів. А також, проведено аналіз тексту “Наказу Гетьмана Петра Дорошенка послам у Острог М. Вуяхевичу, генеральному писарю, та Г. Гапоновичу, бувшому військовому судді” від 10 травня 1670 р. (загалом 2170 слів). Цей документ аналізували у редакції викладеній у літописі С. Величка “Летописи событий в Юго-Западной России в XVII в.” (1851 р.)
Словом, яке зустрічається у риториці Петра Дорошенка, найчастіше є “ВІЙСЬКО”. На другому місці – “ЗАПОРІЗЬКОГО”, далі – “МАЮТЬ”, “БУТИ”, “ВІРИ”. Що стосується Петра Порошенка – найпопулярнішим словом у його промовах є “МИ”. І далі – “УКРАЇНИ”, “СЬОГОДНІ”, “МАЄМО”, “ВПЕВНЕНИЙ”. Із розрахунку ми виключали частки й прийменники “що”, “і”, “бо”, “щоб”, які зустрічалися в обох аналізованих масивах тексту дуже часто.
Проведений аналіз не претендує на статус істини в останній інстанції. Але певні тривожні для нас тенденції показує досить чітко. Якщо Дорошенко покладається на зрозумілу і конкретну силу – Запорізьке військо та віру, то Порошенко на незрозумілих абстрактних “МИ”. На нас? Простих громадян України? Волонтерів? Добровольців? Журналістів? Військових? На кого з нас, Петре Олексійовичу?
На кого – не зрозуміло. Але зрозуміло, що риторика Президента цікавить не мене одного. Цей аналіз мовних зворотів Президента є не першим. Подібні спроби вже робились, і прочитати про них можна, наприклад, у статті “Порошенко не говорить про Крим, але постійно згадує реформи. Дослідження риторики Президента” за адресою https://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/57567/Poroshenko_ne_govoryt_pro_Krym_ale_postijno
За цими даними, у червні 2014 р. Петро Олексійович найчастіше вживав слова “ПЛАНУ”, “МИРНОГО”, “ПРИПИНЕННЯ”, “ВОГНЮ”, а в грудні 2014 р. – “ЧАС”, “РЕФОРМ”, “БЕЗПЕКИ”. Як бачимо, від припинення вогню до реформ і безпеки – це вже позитивне зрушення!
Та як би там не було, я переконаний, що доки в риториці, а, перш за все, в голові Головнокомандувача, абстракте “МИ” не зникне і не з’явиться конкретне “ВІЙСЬКА”, – до тих пір “МИ” приречені відступати, захищатись і все глибше вв’язуватись у затяжний військовий конфлікт, переможців у якому не буде.
Якщо ж Порошенко зуміє змінитись, може, тоді колись іменем діючого Президента назвуть вулицю у Вінниці, Києві чи навіть Донецьку. І, може, тоді з пам’яті зітруться Паради на крові та Ліпецький «Рошен». Особисто я хочу вірити, що Порошенко зможе!
