Олександр НИКИФОРЧАК
Отримувати багато грошей – хто ж цього не хоче? Чим більша зарплаття, тим воно краще, хто б сумнівався, але… Знову моє улюблене “але”. Багато – то приємно, бо (люди завжди були й будуть людьми) багато, але щоб такими монетами – чомусь думаю, що радість буде дещо… Назвемо її важкою – таки в прямому сенсі.
Отже, сьогодні буде про важку радість від покращення грошового обігу, про перемогу прогресу над красою та різноманітністю і про те, чому це було добре.
Я вже неодноразово звертався до теми токенів, про причини їх появи та задачі, які вони допомогли вирішити в фінансовій сфері, теж розповідав. Це цікаво, звісно, я ще не раз думаю познайомити вас з цими дійсно чудовими монетами, вони без перебільшення, заслуговують зватись витворами мистецтва, шедеврами монетного карбування. Я спеціально зробив такий собі колаж з деяких токенів-героїв попередніх деяких блогів, щоб ще раз ними помилуватись, будь ласка, фото №1:
Але згадані вже причини карбування (їх могли виготовляти всі, хто мав потребу в роздрібній монеті та метал для них) та різноманітність і неповторність (замовники, зрозуміло, хотіли щоб їх токени були найкращими та “кидались в очі”, адже крім грошового обігу – дати решту покупцеві, це ще й реклама закладу – а в обігу ці монети не були обмежені саме оборудками з закладом-підприємством, приймались по номіналу скрізь) виявили іншу сторону цього процесу. Не може ж бути лише позитив, завжди є й негатив, ідеалу ж не існує ніде, як не прикро.
Всі гроші, в усі часи, мають забезпечення: чи в доларах, чи в золоті, чи авторитетом фірми, яка випустила токен і за вимоги має обміняти його на тверду валюту – по курсу. Обіг токенів зіграв на руку фальшувальникам: “зкреатив” зображення, придумай назву підприємства та карбуй з задоволенням, а що фірми “Роги та копита” (чи ще як там) не існує і токен не матиме забезпечення – то проблеми того, хто став власником такого “креативу”. Фірми ж, яка мусила обміняти жменю токенів на повноцінну дещицю фунтів стерлінгів, не існує.
Проблему мусив вирішувати англійський уряд. Розжившись міддю (а її нестача й породила токени), 1797 року на королівському монетному дворі Сохо в Бірмінгемі почалось карбування монет в 1 та 2 пенні. Крім вирішення проблем з фальшивими монетами це був і неабиякий ривок прогресу в монетній справі: це були перші монети, карбовані за допомогою парового преса братів Ваттів, встановленому тут. Якщо ж порівняти дизайн цих пенні 1797 та токенів, то твердження, що прогрес переміг красу, надуманим не виглядатиме.
А що радість отримати багато таких монет буде дійсно важкою, легко переконатись, роздивившись фото №2, для масштабу там наша гривня: “новомініатюрна” та “попередньосолідна”, але на фоні “картвел” мініатюрно виглядають обидві. І назва монети, якою її нагородив “вдячний” народ, дуже промовиста: “картвел”-”колесо від воза”, вага її біля 57 грамів (2 пенні). 1 пенні мав “лише” 28,35 грама. І хто тепер скаже, що наші монети тягнуть кишені, важко носити? “Попередньосолідна” важить біля 7 грамів, “новомініатюрна” – 3,3 грама.
Такий “пауерліфтинг” у англійців довго не тривав: мідь росла в ціні, монети пішли на переплавку, але частина продовжила таки службу в Австралії – подвійним номіналом, щоправда. Як би там не було, але “картвел” звичайною монетою не назвеш, важковаговик: що вагою, що своєю історією.
На цьому хочу традиційно: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
