Олександр НИКИФОРЧАК
Отримувати багато грошей – хто ж цього не хоче? Чим більша зарплаття, тим воно краще, хто б сумнівався, але… Знову моє улюблене “але”. Багато – то приємно, бо (люди завжди були й будуть людьми) багато, але щоб такими монетами – чомусь думаю, що радість буде дещо… Назвемо її важкою – таки в прямому сенсі.
Отже, сьогодні буде про важку радість від покращення грошового обігу, про перемогу прогресу над красою та різноманітністю і про те, чому це було добре.
Я вже неодноразово звертався до теми токенів, про причини їх появи та задачі, які вони допомогли вирішити в фінансовій сфері, теж розповідав. Це цікаво, звісно, я ще не раз думаю познайомити вас з цими дійсно чудовими монетами, вони без перебільшення, заслуговують зватись витворами мистецтва, шедеврами монетного карбування. Я спеціально зробив такий собі колаж з деяких токенів-героїв попередніх деяких блогів, щоб ще раз ними помилуватись, будь ласка, фото №1:
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2019/05/682.png)
Але згадані вже причини карбування (їх могли виготовляти всі, хто мав потребу в роздрібній монеті та метал для них) та різноманітність і неповторність (замовники, зрозуміло, хотіли щоб їх токени були найкращими та “кидались в очі”, адже крім грошового обігу – дати решту покупцеві, це ще й реклама закладу – а в обігу ці монети не були обмежені саме оборудками з закладом-підприємством, приймались по номіналу скрізь) виявили іншу сторону цього процесу. Не може ж бути лише позитив, завжди є й негатив, ідеалу ж не існує ніде, як не прикро.
Всі гроші, в усі часи, мають забезпечення: чи в доларах, чи в золоті, чи авторитетом фірми, яка випустила токен і за вимоги має обміняти його на тверду валюту – по курсу. Обіг токенів зіграв на руку фальшувальникам: “зкреатив” зображення, придумай назву підприємства та карбуй з задоволенням, а що фірми “Роги та копита” (чи ще як там) не існує і токен не матиме забезпечення – то проблеми того, хто став власником такого “креативу”. Фірми ж, яка мусила обміняти жменю токенів на повноцінну дещицю фунтів стерлінгів, не існує.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2019/05/158.png)
Проблему мусив вирішувати англійський уряд. Розжившись міддю (а її нестача й породила токени), 1797 року на королівському монетному дворі Сохо в Бірмінгемі почалось карбування монет в 1 та 2 пенні. Крім вирішення проблем з фальшивими монетами це був і неабиякий ривок прогресу в монетній справі: це були перші монети, карбовані за допомогою парового преса братів Ваттів, встановленому тут. Якщо ж порівняти дизайн цих пенні 1797 та токенів, то твердження, що прогрес переміг красу, надуманим не виглядатиме.
А що радість отримати багато таких монет буде дійсно важкою, легко переконатись, роздивившись фото №2, для масштабу там наша гривня: “новомініатюрна” та “попередньосолідна”, але на фоні “картвел” мініатюрно виглядають обидві. І назва монети, якою її нагородив “вдячний” народ, дуже промовиста: “картвел”-”колесо від воза”, вага її біля 57 грамів (2 пенні). 1 пенні мав “лише” 28,35 грама. І хто тепер скаже, що наші монети тягнуть кишені, важко носити? “Попередньосолідна” важить біля 7 грамів, “новомініатюрна” – 3,3 грама.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2019/05/2467.png)
Такий “пауерліфтинг” у англійців довго не тривав: мідь росла в ціні, монети пішли на переплавку, але частина продовжила таки службу в Австралії – подвійним номіналом, щоправда. Як би там не було, але “картвел” звичайною монетою не назвеш, важковаговик: що вагою, що своєю історією.
На цьому хочу традиційно: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.