Москва, 30 жовтня 2015 року (УКРІНФОРМ, Іван Воротинські). Зачистка всього українського в Росії – це бунт російського політичного несвідомого, в основі якого лежить сталінізм.
У Москві набирає обертів параноя «оборонної свідомості». Після переслідування «іноземних агентів», зрадників, колабораціоністів, «лакеїв Вашингтона», гомосексуалістів, в Росію прийшов державний терор за етнічною ознакою. Мета: боротьба з Україною, українцями, українською культурою, з українськими громадськими організаціями в РФ. В результаті – мобілізація російського народу навколо «лідера нації», недопущення «помаранчевої революції» в Росії.
Факти лише останнього тижня:
– Лідера українських громадських організацій, громадського діяча, журналіста, який має акредитацію російського МЗС, Віктора Гіржова ФСБ не пустила в Росію, хоча він майже 20 років працював у Москві. Зняли з поїзда в Суземці. Гіржов став загрозою для національної безпеки ракетно-ядерної країни. Заборона на в’їзд – п’ять років.
– З Росії примусово депортуються ті, хто мають нещастя називати себе і бути українцями. Міграційна служба РФ всіх громадян України буде «робити» росіянами. На роздуми, щоб визначитися, хто ти: українець чи росіянин, дано місяць!?
– У Москві ОМОН провів розшукові заходи (з собаками, зброєю і масками) в приміщенні Української бібліотеки. За словами очевидців, на підлозі бібліотекарі не лежали, але люди з автоматами спішно розставляли принесені з собою якісь книжки на полиці бібліотеки. Знайшли журнал «Барвінок», газету Народного Руху України, картинку на сторінці журналу з прапором «Правого сектору». Бібліотека наразі на замку, не працює.
– У російській столиці затримали Валерія Семененка, лідера громадського культурного руху українців Росії, провели обшук в його квартирі, забрали книги, «носії» інформації, перелякали сім’ю і сусідів. Дванадцять годин допитували в поліції, наказали сидіти вдома і чекати виклику слідчого.
– У столиці РФ заарештували директора Української бібліотеки в Москві Наталію Шаріну, яка, за моїми власними спостереженнями, законослухняний громадянин РФ, високий професіонал бібліотечної справи, порядна, сумлінна людина і зовсім не схожа на нашу Ірину Фаріон. Тим не менш, обшукали квартиру пані Шаріної, вилучили книги, присвячені Голодомору 1932-33 років в Україні, книгу Оксани Забужко, кілька примірників газет 2011 року, «а також, як пишуть ЗМІ, грамоти з подякою від президентів України Віктора Ющенка і Віктора Януковича».
– Прийшла ще одна новина: Наталію Шаріну звинувачують в екстремізмі, «розпалюванні національної ворожнечі». В бібліотеці виявили книгу Дмитра Корчинського «Війна у натовпі». Як на мене, так нехай шукачі пана Суркова (який, до речі, і є натхненником і організатором цього антиукраїнського шабашу «в європейській столиці») пройдуть в центр Москви, до великого книжкового магазину на Новому Арбаті. Саме там, у відкриту, продають «Mein Kampf» Адольфа Гітлера, «Протоколи сіонських мудреців» та іншу, складену в Росії шовіністичну книжкову нечисть. А останнім часом – створювану на гроші ФСБ.
Без ворогів немає життя в Росії. За арештами і переслідуванням українців Росії стоять набагато складніші, екзистенційні проблеми, які російська влада не в змозі вирішувати сьогодні. Стало ясно, а нині особливо, що могутність Росії приростає зовсім не Сибіром, як писав Михайло Ломоносов, а пошуками внутрішніх ворогів, зрадників, відщепенців, а також війнами з сусідами.
У новітній російській історії це були (традиційно) євреї, українці сьогодні. До речі, сто років тому, 28 жовтня 1913 року суд російської імперії виправдав Менделя Бейліса, якого звинуватили в ритуальному вбивстві тринадцятирічного хлопчика. Тоді це була перемога здорового глузду, хоча на боці «темних сил середньовіччя» стояли цар і вся репресивна машина імперії. Потім історія більшовизму і радянського життя, тисячі концентраційних таборів (імперія ГУЛАГ), в яких сиділи не злочинці, а колишні комуністи, інтернаціоналісти і всі, хто захоплювався читанням «Капіталу» Карла Маркса. І, нарешті, сучасний ексклюзив: винахід Путіним «оборонної свідомості», боротьба з «духом українства».
Оборонна свідомість. Її російська суть полягає в тому, щоб, як написав московський журналіст Юрій Борисов, «вирощувати в головах своїх громадян параною, яка створювала б масову впевненість у численних перевагах закритого від світу способу життя». І далі: «країну оточують вороги», всередині – зрадники всіх мастей, сепаратисти, ліберасти, демократи.
«Говоряща голова» Московського патріархату протоієрей Всеволод Чаплін так сформулював цю задачу: «якщо ми хочемо зберегти майбутнє покоління для Церкви і Росії, треба наступати на агресивні, розкладаючі внутрішні і зовнішні сили. Краще страждання, краще війна, ніж несправедливий мир і заспокоєність».
Якщо хтось в Україні не знає, то, за даними “ВЦИОМ”, «чверть росіян висловилися за застосування ядерної зброї у разі зовнішнього вторгнення в Крим». Природно. Президент Путін на запитання журналіста: «Чи були під час приєднання Криму приведені в готовність ядерні сили?», відповів: «Ми готові були це зробити. Наші ядерні сили в стані повної бойової готовності».
Всепокоряюче відчуття страху. «Помаранчева революція» – нічний кошмар кремлівських довгожителів. Путін переконаний, що революція усуне його і його спецбанду від влади, знищить фізично, як і східних диктаторів, друзів Росії Муаммара Каддафі, Саддама Хусейна і Мохаммада Наджибуллу.
Це панування жаху перед кольоровою революцією породило в Путіні стратегію «фанатизму спокою», в Росії сьогодні політичний застій, бажання повернутися назад, у Радянський Союз, а для зовнішньої політики Кремля сьогодні характерні агресія, війна, мілітаризм, окупація, найманство. Вся політична і пропагандистська реакція російського істеблішменту на «кольорові революції» у пострадянських країнах є бажанням зберегти не просто статус-кво, а (якщо узагальнити думки кремлівських мислителів) «знищити всіх, хто бажає загибелі Росії, країни, яка є вершиною світу, де світло ніколи не згасне». Путінізм – це територіальний реваншизм, це радикальне антизахідництво, це травма розпаду СРСР, це постімперський синдром.
Чому війна проти України? Україна є головною загрозою існування нинішній, путінській Росії зовсім не тому, що українці кровожерливі агресори і бажають війни з Москвою. У Кремлі вже давно зрозуміли і погодилися з тим, що Україна не Росія. Особливо сьогодні, коли українці у війні з Росією відстояли зі зброєю в руках своє право вибирати, за якими законами і як їм жити. Україна – це не зона політичних інтересів Росії», а успіх України у побудові демократичної держави поставить хрест на тоталітаризмі путінського політичного режиму. Україна не бажає назад в СРСР! Причому це консолідований мотив всіх народів і людей всіх національностей, які сьогодні живуть в Україні.
Страх перед помаранчевою революцією у Росії – це передчуття того, що сите життя росіян, стійкість і непорушність влади Путіна, в основі яких лежали дорогі російські вуглеводні на світовому ринку, закінчилася. Прийшло розставання з халявними зарплатами в кілька тисяч американських доларів, звичним способом життя, частими вояжами обивателів на світові курорти, кінець гарантованих заставних у банках, багатотисячних заначок в подушках і матрацах.
Натомість – хаос, радикалізм, політизація мас, відродження політичної опозиції, «свято пригноблених», революційні заворушення. Земля уходить з-під ніг Путіна і його кремлівського політбюро. Це рідкісне відчуття того, що кремлівські злочинці чітко відчувають свою швидку загибель. Тут можна процитувати Еріха Ремарка: «Здається, крім страху, не існує більше нічого».
Чому терор проти українців Росії? Нинішні події в Москві, переслідування і арешти українців в Росії у своїй основі є державним терором етнічного розливу. Кремль бажає знищити (позбавити пам’яті, зробити манкуртами) українців Росії «як клас», як соціальну багатомільйонну етнічну та етнографічну групу населення, яка несе загрозу поширення ідей «помаранчевої революції».
Українці Росії тисячами ниток пов’язані з Україною завдяки мові, родинним зв’язкам, тим самим архетипам, про які писали класики психоаналізу. Саме тому агресивна, пропагандистська лексика щодо України і українців стала домінуючою в заявах і оцінках перших осіб РФ, російської політичної еліти, російських ЗМІ – «бандерлоги», «фашисти», «криваві націоналісти». У Росії зусиллями влади і на бюджетні гроші створені тисячі пропагандистських ЗМІ, ТБ, радіостанцій, антиукраїнських організацій, ідеологічних центрів, інститутів, видавництв. Вони і стали інструментами етнічного терору проти українського духу до «братньої Росії».
Сьогодні росіяни виступають за війну. Сирія несподівано стала «сестрою» Росії, а Україна – «нацистською державою». Вся сила росіян, колишній авторитет російської літератури, мистецтва сьогодні працює проти демократії, оновлення російської влади, збереження режиму Путіна. На місце культу розуму і просвітництва в Росії культивують почуття ненависті і мракобісся.
Нинішній спалах українофобії реакційний. Це бунт російського політичного несвідомого, в основі якого лежать сталінізм і традиційний російський патерналізм, протест проти відкритості Росії до прогресивних політичних інновацій. Путіна винесуть з Кремля вперед ногами. У той же час антиукраїнізм – це нове сучасне явище російської шовіністичної ідеології. Війна з Україною повернула в Росію можливість нечуваного, некерованого владою самозвеличення і почуття унікальності російського обивателя. Війна Росії з Україною узаконила насильство всередині країни, стала квінтесенцією заперечення російською елітою ліберальної і гуманістичної ідеї «особливого російського шляху» суспільного розвитку. Однодумність в Росії стала не винятком, а правилом буття сотень мільйонів людей.
