З початку 2013 року кількість протестів за права найманих працівників впевнено б’є рекорди. Про це свідчать дані моніторингу протестів, репресій та поступок Центру дослідження суспільства (ЦДС) за січень-жовтень 2013 року. За цей період в Україні відбувся 331 протест на захист прав найманих працівників, що становить 11% всіх протестів за цей період. Це більше, ніж зафіксовано робітничих протестів за будь-який попередній рік моніторингу протестів ЦДС. У 2012 році було зафіксовано 255 таких протестів (7% від усіх протестів), у 2011 – 231 (10% від усіх), а у 2010 – 184 (8% від усіх). Фактично з початку 2013 року питання прав найманих працівників піднімалося на кожній десятій акції протесту.
Зростання кількості протестів за права найманих робітників сталося за рахунок збільшення локальних виступів трудових колективів. Як і у всі попередні роки моніторингу, найактуальнішим питанням для найманих працівників в Україні залишається питання виплати заборгованості зарплатні – його піднімали під час 43% протестів. Залишається актуальним питання захисту їх прав, якого стосувався 31% виступів. На цих протестах наймані працівники вимагали покращення умов праці, законні пільги, протестували проти незаконних звільнень або тінізації зарплатні. З початку 2013 року різко зростає частка протестів проти закриття підприємств – до 21% проти 13% у 2012 році. Протести проти рейдерських захоплень підприємств та безробіття займають четверту та п’яту сходинку відповідно. Всі ці дані свідчать про відсутність покращення у економічному становищі найманих працівників, незважаючи на гучні, але абсолютно нереалістичні заяви найвищих ешелонів влади про якнайшвидшу ліквідацію заборгованості. Також очевидною є продовження деградації економіки України та посилення її тінізації, не зважаючи на запевнення тих же найвищих чиновників про посилення боротьби з цими тенденціями.
Окремі акції протесту можуть тривати тижнями і приймати нетипові для України форми. За даними ЦДС найдовшим у цьому році був страйк працівників компанії «Чисті матеріали» у Броварах Київської області, який розпочався 28 січня і тривав, як мінімум, до 15 лютого. Люди вимагали підписання колективного договору, протестували проти затримки зарплатні, понаднормової роботи в нічні зміни, поганих умови праці та відсутність доплати за шкідливість. Одним із найдовших і нетипових для України бувпротест працівників Дунайського пароплавства у Ізмаїлі Одеської області. Як мінімум з 7 по 23 травня тривав так званий «італійський страйк», коли робота виконується чітко за інструкціями, що означає, що вона значно сповільнюється. Страйкарі вимагали виплати семимісячної заборгованості зарплатні та протестували проти жахливих умов праці – відсутності опалення зимою, недотримання санітарно-гігієнічних умов та техніки безпеки, відсутність спецодягу, гарячого душу тощо.
Більшість робітничих протестів (53%) відбувається за участі виключно неформальних аполітичних ініціатив самих робітників. Навіть профспілки, як організації, що в першу чергу мали б мобілізовувати робітників на захист своїх інтересів взяли участь у менше, ніж чверті протестів на захист прав найманих працівників (24%).
Незмінною залишається байдужість до захисту прав найманих працівників з боку політичних партій. З початку 2013 року вони долучилися лише до 13% цих протестів. При цьому їх участь у протестах загалом майже втричі вища (35%). Ще менше підтримують найманих працівників громадські організації – лише у 12% випадків (проти 22% у протестах загалом). Показово низькою є участь крайніх правих партій, організацій та груп у захисті прав найманих працівників – вона становить всього 6% (проти 22% у протестах загалом). Їх зацікавленість у соціальних питаннях, очевидно, залишається переважно декларативною.
Найбільшу ж зацікавленість у захисті прав найманих працівників, окрім самих найманих працівників та їх професійних спілок, проявляють ліві партії, організації та групи – їхня участь у цих протестах майже вдвічі більша за їхню участь у протестах загалом (19% проти 10%).
Однак, загальна участь усіх можливих союзників у протестах найманих працівників є низькою. За таких умов найманим працівникам залишається покладатися, насамперед, на власні сили для відстоювання прав в умовах погіршення соціально-економічного становища.
ДОВІДКОВО:
Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться Центром дослідження суспільства з жовтня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа. Метою даного проекту є об’єктивне вивчення протестної активності та суспільних рухів в Україні і доведення до відома широкої громадськості цієї інформації з метою захисту права на мирні зібрання та привернення уваги до низових соціально-економічних протестних ініціатив.
Центр дослідження суспільства був створений у 2009 році як незалежний некомерційний центр вивчення соціальних проблем і колективних протестів в Україні. ЦДС об’єднав критично-орієнтованих соціальних дослідників: фахових соціологів, політологів, економістів, культурологів, істориків та юристів. Місія Центру – створення методологічно обґрунтованого, критичного, рефлексивного знання для активістів суспільних рухів, журналістів, експертів, політиків, дослідників та широкої громадськості. Центр активно виступає за егалітарне і справедливе суспільство, проти неоліберальної політики, приватизації і комерціалізації соціальної сфери та суспільних благ, засуджує будь-яку дискримінацію, в тому числі за соціально-економічними показниками, гендером,сексуальною орієнтацією, національністю, расою, віком. Конкретними напрямками роботи Центру є аналіз освітніх реформ, моніторинг протестної та репресивної активності, аналіз містобудівної політики та вивчення міграційних процесів.
Джерело: https://cedos.org.ua/protestmonitor/press/2013-11-21-08-38-03
