Київ. 26 лютого 2015 року (ПолітКом, Тимур БЕДЕРНІЧЕК). Котли в Іловайську та Дебальцево, катастрофічний обвал курсу гривні та різноманітні супутні процеси дозволяють зробити однозначний висновок – Україну зливають. Наразі ми не можемо сказати стовідсотково, хто і з якою метою, але сумнівів щодо керованості цього процесу вже немає. Для того, щоб краще розібратись, потрібно трохи теорії
Рівні управління
Відомий радянський винахідник та автор теорії розвитку технічних систем Генріх Альтшуллер ще у середині минулого століття чітко визначив рівні управління складними системами (до яких, крім технічних, належать і соціальні). І хоч його ім’я широко відоме за кордоном, у нас його досі знають лише окремі фахівці чи експертні групи. Отже, за його версією, управління та впливи на будь-яку систему можливі на трьох основних рівнях – підсистемному, системному і надсистемному.
Підсистемний рівень об’єднує життєво важливі структури, що входять до складу системи вищого рівня. В нашому організмі це, наприклад, печінка чи нирки. Якщо щось станеться із ними – під загрозою опиняється життя всього організму. Системний рівень охоплює власне об’єкт впливу. Залежно від поставлених завдань це може бути і окрема людина, і підприємство і уся країна. Надсистемний рівень – це середовище, в якому функціонує система. Якщо продовжити аналогію з людиною – для неї це дороги, магазини, електромережі, водопроводи тощо. Якщо інфраструктура руйнується – вижити у таких умовах вкрай складно.
В природі – для гарантованого досягнення результату вплив однієї системи на іншу майже завжди реалізується на двох чи трьох рівнях. Якщо стійкість будь-якої системи – байдуже, дубового лісу, молококомбінату чи військової частини – оцінити в 100 одиниць, то саме така сила впливу необхідна для її руйнування. Зазвичай, розвинути таку силу на 1 рівні майже ніколи не вдається – лише у катастрофічних ситуаціях (землетрус, вибух, виверження вулкану тощо). Значно простіше досягнути на двох рівнях по 50, або на трьох по 35 одиниць.
Падіння Карфагену
Майже кожен військовий успіх – це зразок правильного застосування згаданого підходу. Майже кожна поразка – це прорахунки, недбалості чи нерозуміння багаторівневості процесів. Хрестоматійним прикладом є падіння Карфагену.
Впродовж 264 – 146 рр. до н. е. тривала боротьба між Римом і Карфагеном за панування над Західним Середземномор’ям. Карфаген тричі програвав. Проте, навіть програвши дві Пунічні війни він залишався сильним і небезпечним ворогом. Перемога була номінальною – обмеження прав, виплата контрибуції, але сама система – в цьому випадку Карфаген – продовжувала функціонувати і розвиватись. В контексті підходу Альтшуллера – римляни працювали проти Карфагену лише на одному – системному рівні. Тому успіхи були формальні і суперник завжди повертався до бою. Римські перемоги були нокдаунами, але аж ніяк не нокаутами.
Третя Пунічна війна закінчилась для Карфагену катастрофою. Вона проводилась на трьох рівнях, і найбагатше місто античності впало. Цього разу, це не була битва між арміями на нейтральній чи умовно нейтральній території. Атака складалась із наступних елементів:
і) надсистемний рівень: облога Карфагену – тобто знищення інфраструктури. Фактично, облога – це порушення потоків продовольства та інших продуктів першої необхідності.
іі) системний рівень: знищення міста в буквальному розумінні – мешканців убито або взято в полон, будинки зруйновано, землю засипано сіллю, щоб вона назавжди втратила родючість.
ііі) підсистемний рівень: виведення з ладу системи постачання лікарських засобів. Наслідок – епідемії та падіння бойового духу серед захисників міста.
Такий підхід виявився успішним, і, здійснивши трирівневу атаку на Карфаген, римляни стали абсолютними переможцями. Подібний сценарій “Третій Рим” зараз намагаються реалізувати в Україні.
Український Карфаген
Все сказане вище, просто у більш витонченій формі справедливо і до війни на Донбасі. Агресор цілеспрямовано працює проти України на всіх трьох рівнях і скільки ще наша Держава протримається – питання відкрите.
Першим – підсистемним рівнем – є нищення пассіонаріїв – соціально активних людей, які можуть впливати на оточення. Це і котел в Іловайську, і спроби дискредитації добровольчих батальйонів, і “замовні” повістки журналістам – щоб поменше пхали носа, куди не слід. Загалом, на цьому рівні намагаються досягнути різкого зменшення соціального капіталу і, як наслідок, обороноздатності України як такої. Не буде належного бойового духу – і навіть партизанити мало хто піде.
Системний рівень – це гумконвої, поставки техніки та живої сили з Росії. Це також відкрита війна проти України в інформаційному полі.
Надсистемний рівень – це обвал курсу гривні. Я переконаний, що робиться це під контролем та за вказівкою справжніх господарів нинішньої “української влади”. Обвал гривні – це інфраструктурний удар. Міліціонер, який заробляє 100 доларів на місяць задумається – взяти йому хабар у 1000 і відпустити злочинця. Чи шукати нове виправдання, чому його дитина цьогоріч знову не поїде на море. Біда зі здоров’ям? Треба до лікаря? А лікар вже пішов з роботи. Він тепер працює сантехніком і заробляє втричі більше. Пожежа? Пожежники не приїдуть. Нема грошей щоб заправити автомобіль. То може щось придумають українські вчені? Ні. Українські науковці думають якнайшвидше виїхати звідси. Хоча б в сусідню Польщу, де зарплата у 20 разів вища.
Це песимістичний сценарій. Але вже сьогодні видно, як на кожному із рівнів крок за кроком ведеться робота. І якщо це видно експертам, то чому не видно тим, хто приймає рішення. А може вони тільки роблять вигляд?
Вистояти у цій війні Україна зможе тільки перемігши імператора у Москві. Але історія підказує, що треба починати із його прокураторів на місцях.
