Вивів для себе поширені питання, які турбують сучасного споживача:
– Чим зайнятись прямо зараз – рефлекторне питання, яке бомбить наш розігнаний мозок, і ми заповнюємо його переважно списками задач чи пасивним гортанням в телефоні. Що завгодно, лиш би мозок був зайнятий.
– Що це дає мені? – з простішого заробітчанство і монетизація всього на світі, корисливість, надбання, капіталізація, володіння, задоволення потреб.
– Що я лишу дітям? – коли Его перевалює все на когось, пояснення/виправдання володіння такою кількістю здобутих надлишкових речей, рухомого нерухомого майна, статусу і достатку, необхідного ніби накопленого досвіду.
Є ще версія Наш спадок – це наші діти, продовження роду, як суть існування.
Моя версія якраз у тому, щоби вийти за рамки цього рефлекторного кола побутових питань і зробити щось більше, ніж просто біологія традиційного суспільства. Традиційного циклу накопичення.
Усвідомлене служіння
Вийти за рамки володіння/накопичення і почати ділитись.
Якусь десятину свого відведеного часу присвятити усвідомленому служінні суспільству, спільноті, волонтерству, активізму. Зробити той крихкий світ трохи кращим.
Кажуть, це служіння варто почати із себе, зрозуміти вивчити усвідомити, прийняти. Свої болі травми, внутрішній духовний розвиток.
Та мені здається це можна непогано поєднувати. Не замикатись у своєму самопізнанні, місячними детоксами і усамітненнями, а навпаки долучатись до інших. Ми перш за все соціальні істоти, і саме відкритість і довіра робить нас людьми.
Маленькі мікроспільноти, а не індивідуалізм чи то великі масові заходи дають відчуття причетності і наповненості.
Спільна праця, спільний відпочинок, спільна їжа.
Інколи мені хочеться кричати. Та ви спробуйте перше! Перед тим, як казати, що то не для мене.
Колись нас так вчили, ділити людей: що не всім дано, що рабом бути легше. Споживачем бути легше.
Закривати лише власні потреби і не вникати, ідентифікувати себе в колі інших. Іти за своїм Его і рефлекторно потурати, прислуховуватись лише йому.
Три питання переслідують повсюди зі своїми очікуваннями нескінченних запитів і потреб. І що далі? І що мені з того? А що дітям лишиться?
Чому не спробувати? Чому не спробувати ще раз?
Чим більше я занурююсь у цей світ мікроспільнот, тим більше усвідомлюю чому на них такий попит у світі. Комюніті, комуни, кохаузінги, екопоселення, колівінги, добросусідство, співпроживання, все те, що у світі зветься intentional communities.
Так, не звертайте уваги, це всього лиш рефлексія на тему двох тижневих кемпів проведених на Теплій горі з учасниками курсу Ecovillage Design Education, який ми провели минулого літа. І це крок до наступного такого курсу, який ми запланували на наступне літо.
Нехай всі ці слова нічого не говорять більшості, кому треба знайде і загуглить. Нехай це ніколи не стане масовим, нехай ці три питання і далі ведуть людей до вершин нових накопичень.
В якийсь момент я зрозумів, що щастя в меншому, жити з меншим, ніж ти є. Особливо, коли ти в колі таких же однодумців.
Колись такі мікроспільноти перевернули свідомість всієї західної Європи, можливо і у нас щось вийде.
Побачимо!
Автор: Максим Залевський
Джерело: Facebook
