додому ПОЛІТИКА ТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ 7 СІЧНЯ 2023: ЧАСТИНА 2

ТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ 7 СІЧНЯ 2023: ЧАСТИНА 2

392

Величезний звіт Тома Купера – у продовження попереднього звіту від 5.01. Якщо коротко: шойґу завів власну приватну армію, росіяни майже напевне брешуть, що виготовили багато «орланів», а українцям передали значну партію західної техніки. Від 30 грудня по 4 січня по Україні було випущено значну кількість дронів та ракет, що, фактично, мало наслідком лише смерті цивільних та руйнування. Натомість, українські удари HIMARS знищили значну кількість російських військових – і не лише в Макіївському ПТУ. Ситуація на Донбасі хистка, але земля поступово промерзає, що може дати ЗСУ шанс на нове просування..

Вітання всім! 

Знову перепрошую за затримку: це «Частина 2» того, що я почав писати 5 січня, але мусив перервати роботу. Що ж, продовжую: в «Частині 1» я всім доступно «пояснив», що дуже злий і зневірений через трагедію «війни в Україні» чи «Української війни» (називайте, як хочете), а також через корумпованість і дурість владіміра путіна (бо саме це призвело до нападу на Україну), корумпованість і зрадництво певних українських можновладців, корумпованість і некомпетентність олігархів та підвладних їм політиків колективного Заходу — отже, в «Частині 1» я «розігрівав» свій мозок, а в «Частині 2» хочу розглянути події кількох минулих днів… 

Сьогоднішнє застереження: даруйте, я впевнений, що за минулий тиждень пропускав щось важливе. На жаль, я справді мав дуже багато роботи. 

-ads-

СТРАТЕГІЯ 

Так, так… Ми всі вже чули: путін «наказав» припинити вогонь на півтори доби з нагоди православного Різдва. Нічого дивного: опитування показують, що понад 50% росіян хочуть завершення війни в Україні, тож він мав продемонструвати «добру волю», вдати з себе «людину миру» і довести, що «це українці хочуть війни». Для певності: я зовсім не «прагну нових боїв» — але не витрачатиму час і електрони, щоб це доводити. Якщо путін справді хоче миру, він може хоч зараз почати виводити свою орду з України, а не зазіхати на 40% її території, відмовляючи українцям у праві на існування та обіцяючи їм винищення, продовжуючи тероризувати їх ракетними ударами, масовими затриманнями, тортурами, стратами й іншими нещастями… 

Особисто мене значно більше зацікавила інформація про те, що тепер шойгу має власну приватну військову компанію (ПВК). Вона називається «патріот», і її перша «батальйонно-тактична група» вже задіяна в районі Вугледара, проте досить далеко від пригожинського «вагнера», щоб уникнути суперництва. Це важливо, бо ці двоє одне одного ненавидять, тож могли б і між собою почати воювати. 

Приєднуюся до клубу тих, хто з нетерпінням чекає, доки мєдвєдєв і собі створить приватну армію: в далекосяжній перспективі це просто неминуче, путін уже запустив процес занепаду і забуття російської армії (всрф) як «розплати за те, що вона його підвела». Тільки погляньте, які вони нездари: втратили навіть «перепризначений» Т-90С, виготовлений для Індії… О, я вже чекаю на коментарі від індусів, які цим пишаються. [Покликання вже не активне – ред.].

Танк Т-90М під управлінням «вагнерівців».

До речі, поки гвардійські механізовані підрозділи російської армії переозброюють танками Т-80 30-річної давності чи ще старішим непотребом, «вагнерівці» катаються на «наднових» Т-90М. Адже, принаймні на думку путіна, його приватні армії значно краще засвідчують свою вірність і відданість, аніж регулярні російські збройні сили, а ще тому, що всрф — зокрема їхній ґєнштаб — підвели його… ну, бо знаєте, путін ніколи не помиляється, тож якщо хтось і припускається помилок, то точно не він. 

Не менш цікавим видається повідомлення компанії «кронштадт» про передачу восьми комплексів «Орлан» по шість безпілотних літальних апаратів у кожному, після яких протягом січня-лютого цього року виготовлять іще дванадцять комплексів (тобто ще 72 безпілотники). Чи справді ця компанія може виготовити стільки — не впевнений: здається, там усе тримається на «ентузіазмі». Але жодних сумнівів: те, що зосталося від контрольованого путіним російського оборонно-промислового сектору, щосили намагається наростити виробництво. Оскільки «Орлан-10/20/30» погано працюють за низьких температур, прямо зараз це здається «неважливим», але може стати «поганими новинами на весну»… 

Зрештою, 30 чи 31 грудня путін офіційно оголосив «1-ий донецький армійський корпус» (так звані «збройні сили днр»), «2-ий гвардійський лугансько-сєвєродонецький армійський корпус» (так звані збройні сили лнр) та донецьке вище загальновійськове командне училище «частиною збройних сил російської федерації». В офіційній заяві йшлося про «вісім років бойового досвіду» як підставу вважати їх «боєготовими підрозділами російської армії». Інакше кажучи: путін продовжує бавитися в аншлюс і приєднувати частини України до росії. 

З іншого боку, США та кілька їхніх союзників анонсували «наступний пакет» постачання зброї Україні. Серед іншого, він передбачає передачу французьких важких броньовиків AMX-10RC (фактично «легких колісних танків» – до речі, їх вже вивантажують у Польщі), гусеничних бронетранспортерів М113 (частину з них обладнано як бойові машини піхоти), гусеничних бойових машин піхоти М2 «Бредлі» та «Мардер» (це не «танки», любі пані та панове журналісти!) — приблизно «батальйонний комплект» кожного, «проте» і «тільки» 70.000 артилерійських боєприпасів калібру 155 мм, «всього» 500 керованих артилерійських боєприпасів, «лише» 18 самохідних і «якихось» 36 буксируваних артилерійських установок. 

Певно, з усього цього можна створити ще одну механізовану бригаду ЗСУ або повністю переозброїти один із уже існуючих підрозділів. Цей процес неминучий: в далекосяжній перспективі Захід не зможе забезпечувати ЗСУ, якщо не замінить усе озброєння совєтського/російського зразка. Адже Захід не виробляє такого озброєння, боєприпасів та запчастин до нього, і не зможе надалі закуповувати все це в достатніх обсягах у постачальників на вторинному ринку (навіть якщо й купуватиме, це буде вкрай ненадійно). 

Однак цього пакета постачання озброєння замало для того, щоб «оперативно» виправити значні розбіжності в оснащенні різних підрозділів ЗСУ: наразі немає навіть двох «механізованих» бригад, які мали б однаковий набір важкого озброєння, тож їхні бойові можливості теж відрізняються. На цей процес потрібно набагато більше часу. 

Але є в тому й недолік: я ніяк не збагну, скільки ще РІЗНИХ систем озброєння НАТО збирається надати Україні? Одна справа, коли армії США, Британії, Франції та Німеччини використовують різні системи озброєння, кожна свою. Але ж тепер ЗСУ має ДЕСЯТКИ РІЗНИХ самохідних і буксируваних артилерійських установок, броньовиків тощо, і майже кожен різновид потребує різних наборів запчастин (навіть шини різні!), вже не кажучи про різні боєприпаси. Це як із автівками: якщо нашого канцлера всюди возять на «Mercedes», ваш хлопець чи дівчина їздить на «Seat», а я катаюся на «KIA», кожному з нас потрібні різні запчастини й різні шини. Власне, навіть автомеханіки потрібні різні. Тож не можу позбутися подиву: які ДУРНІ в Брюсселі, Вашингтоні, Парижі, Берліні, Лондоні тощо вирішили, що ЗСУ зможуть використовувати і обслуговувати всі ці ДЕСЯТКИ РІЗНИХ систем тривалий час?!?… 

…зітхаю…

Мабуть, наразі значно важливіше: Німеччина збирається надати Україні цілу батарею протиповітряної оборони «Patriot» PAC-2/3. Це буде друга така система, одразу після тієї, яку надають США. 

І не менш важливо: джерела повідомляють, що триває робота над поєднанням американських протиповітряних ракет RIM-7 «Sea Sparrow» із українським зенітно-ракетним комплексом «Бук» совєтського виробництва. Сама по собі це не «новина»: відповідні випробування вже проводили — у межах приватної/комерційної ініціативи (зокрема в Чехії ) — ще десять років тому. Але тоді реалізація цього задуму нікого не зацікавила: тобто не знайшлося грошовитих замовників. Технічно, ракета «Sea Sparrow» (яка була основною протиповітряною ракетою малого радіусу Флоту США), її італійська версія («Aspide») і ракети «Бук» відносно схожі: використовують напівактивну радіолокаційну головку самонаведення (це означає: радар установки наводить ракету за радіохвилями, які відбиває ціль).

Тож має бути відносно просто налаштувати головки самонаведення американських та італійських ракет на робочі частоти радарів совєтського виробництва. Це буде дуже важливо, адже постачання ракет «Sea Sparrow» забезпечить постійну роботу щось із 72 українських «Буків» М1 — мабуть, найефективнішого засіб протиповітряної оборони в країні — запаси оригінальних ракет наразі критично малі. 

[Український «Бук»]

На завершення цього розділу додам два посилання, що зацікавлять «любителів зброї»: 

— Оцю низку твітів про українську пускову установку С-300В1

— Українське розслідування про російських операторів дронів-камікадзе «Шахед-131/136» іранського виробництва: 

ПОВІТРЯНА ВІЙНА

…що власне підводить мене до вже звичного огляду повітряної/ракетної війни.

Насамперед: українська енергомережа. Ситуація навіть не є “стабільною”. Вона радше “хитка” та “ламка”. Система пошкоджена такою мірою, що банальне неналежне/необачне її використання мільйонами користувачів може призвести до її руйнації, тож планові вимкнення електроенергії є не лише можливими, але й на 1000% неминучими. Кожнісінького дня. Тобто: якщо надто багато людей увімкне забагато електроприладів водночас (аби одномоментно перезарядити смартфон чи подивитися телевізор, а ще до того пратимуть одяг та готуватимуть їжу), – то це буде “так само небезпечно” для великих частин української енергомережі, як і чергові ракетні удари. Однак, енергомережа тримається, і деякі її складові було відновлено минулого тижня.

Причиною того, що українці мали на це змогу, є доволі раптова – від 31 грудня 2022 – зміна стратегії путіна та суровікіна. Замість того, щоб продовжити спроби понівечити енергомережі, вони почали стріляти по тому, що головний «вишестоящій орган» на московії – конашенков – назвав “українськими цехами з виготовлення дронів”.

А точніше…

30 та 31 грудня росіяни здійснили близько 80 атак артилерією та ракетами (БМ-27-ми та БМ-30-ми), 29 авіаудурів, а також серії з 10-16 атак дронами-камікадзе “Шахед” на північному сході України. Перелік цілей схожий на ті, що озвучувалися у квітні-травні: здебільшого вздовж лінії фронту – від Сум, тоді у Лимані та Бахмуті, й аж до південного Запоріжжя та Херсонщини. Здебільшого, українці не могли відплатити рівною монетою, крім одного виключення: російська батарея, що обстрілювала Херсон 31 грудня не встигла вчасно змінити позиції, тож отримала удару у відповідь: українці заявили про знищення 6 одиниць артилерії та 12 автомобілів супроводу.

У ті-таки два дні росіяни заявили про збиття загалом трьох українських гелікоптерів, а українці заявили про збиття одного російського.

Далі, близько 13:00 31 грудня, бомбардувальники Ту-95МС ПКС випустили серію з десь 20 крилатих ракет Х-101 та Х-555. Як завжди, натівські системи раннього оповіщення – включно з літаком ДРЛС Boeing E-3 Sentry, що кружляє над Румунією, – своєчасно видали попередження. Повідомлялося про збиття 6 ракет над Київською областю, 5 над Житомирщиною і 1 – над Хмельниччиною. Можливо, якісь із них збили поставлені Польщею 9К33 Оса-АКМ (“СА-8 Гекон” за кодифікацією НАТО), що вони нещодавно з’явилися в Україні, однак так само ймовірним видається те, що їх задіяли десь ближче до лінії фронту. Трагічно, що, за виключенням однієї будівлі – про яку «підозрюють», ніби вона використовувалася спецпризначенцями ЗСУ у Хмельницькому, – більшість з тих ракет, що прорвалися крізь оборону, ударили по цивільних, зокрема у Солом’янському, Голосіївському, Дніпровському та Печерському районах Києва: повідомлялося, що загинуло до 16 осіб.

Наступного дня (1 січня 2023) росіяни інтенсивніше задіювали свої дрони іранського виробництва Шахед-131/135: тоді ввечері українці заявили, що збили 45 безпілотників за останні 48 годин: 13 у попередні два дні та ще 32 у перший день 2023 року – з них шість збили над Миколаєвом та ще дев’ять над Дніпром та Запоріжжям. У подальших звітах українців кількість збитих дронів за одне лише 1 січня 2023 зросла до 40 (плюс 1 Орлан-10 та одна Х-59).

Повітряні удари з використанням Шахедів-131/136 по Київській, Запорізькій та Херсонській областях продовжилися також 2 січня. Згідно з наявною інформацією українці зареєстрували 6 ракетних атак, 52 авіаудари та ще 77 артобстрілів з РСЗВ: з них 6 ракетних атак, 30 авіаударів та 27 Шахедів мали атакували цивільних. Українці заявили, що щонайменше 5 Шахедів вони збили: з тих, що таки продерлися крізь ППО, два чи три вдарили по об’єкту, пов’язаному з українською енергомережею в районі Станіслава [певно, мається на увазі Херсонщина – перекл.].

Ця 6-денна “серія” російських атак стихла на 4 січня, хоча навіть тоді українці заявили про збиття одного Су-25 (певно, над східними околицями Бахмута), одного Ка-52 та одного Орлана-10. Вагнерівці заявляють, що то був український Су-25. Єдине, у чому можна бути певним, – то це в тому, що щось збили, однак місце падіння – надто далеко, тож ніхто не може надати докази.

З українського боку минулого тижня значно побільшало операцій із залученням HIMARS-ів. 1 січня 2023 року близько 1:00 M142 ЗСУ уразили склад БК та будівлю поблизу — ПТУ №19 в Макіївці Донецької області, де проживали «чмобіки» всрф. Склад БК злетів у повітря й розніс усе навколо… У російських соцмережах почала ширитись інформація про 300-600 убитих і поранених (усі — військові), натомість вишестоящі органи в москві заявили спершу про 60, а потім суровікін сказав, що постраждало щось 89 солдатів Хай там як, втрати були такі, що навіть путінська пропагандистська машина не могла їх замовчувати. У російських соцмережах піднялася хвиля сварок, багато хто завивав, що «цинічне вбивство десятків російських солдатів у новорічну ніч не можна залишити безкарним». Що тут скажеш… може, не варто було їх туди взагалі посилати? 

Ох уже ці мої незручні питання… Але що вже. Українці пізніше заявили, що в гуртожитку ПТУ були розквартировані: 

24 солдати з 20-го підрозділу сил спеціальних операцій ВКС 

20 солдатів із 360-го навчального звʼязкового полку МВС і

242 солдати 631-го регіонального артилерійського навчального центру всрф. 

За найновішими звітами, на місці ураження було знайдено 196 тіл (і їхніх частин, які вдалося ідентифікувати) і заявлено про 270 «пропалих безвісти». Звісно, вишестоящі органи в москві пообіцяли «покарати відповідальних офіцерів», зокрема за «недозволене використання мобільних телефонів». Ну, ми ж розуміємо, це військових керівників треба звинувачувати, а не путіна, за те, що він не зміг реформувати всрф і підвищити їхню боєздатність, натомість послав людей на війну, яку не здатен виграти…

Не менш цікавими були удари українських M142 в той самий день і в кілька наступних, до 4 січня. Розгромили: 

дитячий садок у Шахтарську, де росіяни також розселили своїх військових. Агентурна розвідка повідомляє про 20-50 загиблих і поранених;

санаторій в Олешках (південь Херсонщини), який використовували як військову базу: повідомляють про втрату 50 чоловік;

головний центр постачання у Сватовому;

ще два центри постачання ВСрф (один у Костогризовому, другий у Великих Копанях);

бійці 92-гої механізованої бригади розгромили ще щось у районі Сватового [у відео з чудовим саундтреком сказано, що це склад російських боєприпасів – ред.]; 

базу всрф у Василівці (на лівому березі Дніпра — там, кажуть, було вбито командира «та багатьох інших»)

одну базу всрф у Токмаку;

ресторан «Шоколад» у тому ж Токмаку, де розмістили військову базу. 

…на це вишестоящі органи відреагували заявою про нібито знищення двох, потім трьох, потім чотирьох, потім шести установок M142 HIMARS, а потім обстріляли пункт гуманітарної допомоги у Дружківці ракетами С-300.

Але, звісно, щойно я заїкнуся про брак доказів (що росармія знищила бодай один HIMARS), мене негайно звинувачують у русофобії та упередженості.

…до речі, хто сказав, що всі ці удари було нанесено HIMARS-ами? Деякі могли здійснити з М270 — таких, як на фото. Їх свого часу Збройним силам України передала Франція.

БИТВА ЗА ДОНБАС

Для початку про погоду. По кількох тижнях мокви ґрунт зараз промерзає і «стабілізується» за температури від -5°C до -10°C. А це значить, що під ногами знову буде твердо. 

І ще одне «для початку»: по всій довжині фронту, від Купʼянська на півночі до Вугледара на півдні вже кілька днів не втихають артилерійські дуелі. 

Купʼянськ-Сватове… Минулі кілька днів бої зосереджувалися в районі між Тавільжанкою та Лиманом Першим. Тут або українці зможуть розширити плацдарм під Дворічним, або росіяни відтіснять їх назад до річки Оскіл. Поки що позиції з обох боків стоять на місці. 

На захід від Сватового… Українці (зокрема підрозділ «Кракен») зуміли глибше і ширше проникнути крізь першу лінію російського захисту на схід від Стельмахівки: відвоювали Коломийчиху, потім те, що залишилося від Підкуйчанська (села за 10 кілометрів на північний захід від Сватового), атакували Новоселівське (західну околицю Куземівки) і нарешті зайшли так далеко, що росіянам довелося обстрілювати їх на підступах до Зміївки, а це за 2,5-3 кілометри від Сватового. Насправді росіяни не просто обстріляли там підрозділи ЗСУ, а здійснили кілька авіанальотів літаками Мі-24 і вертольотами Ка-52 — це сталося ще 29-31 грудня. А це зазвичай означає, що події розвивалися якнайгірше, принаймні для путіна. Проте, наскільки я знаю, відтоді на цьому відрізку фронту великих зрушень не було. Можливо, через погоду: тоді було надто мокро, але зараз усе поступово замерзає. 

Сіверськ-Соледар і Бахмут… Загалом… дехто каже, що ЗСУ підвели сюди 13 бригад загальною чисельністю 90 000 бійців. Хотілося б запитати людей, яким таке могло спасти на думку: чи замислювалися вони хоч на секунду, як українці могли зібрати так багато люду на такій невеликій території: напхали їх як сардини в банку і складали солдатів один на одного вздовж і впоперек? 

А тепер серйозно: у цьому районі є ЧАСТИНИ близько 13 різних бригад ЗСУ. Переважно по одному батальйону від кожної бригади, але НЕ 13 повних бригад. Раз я вже «захопився машинами», то запрошую порівняти ситуацію в районі Бахмута з найближчою до вас стоянкою. Вміститися там може не більше скількись-то машин. У Бахмуті просто немає місця для 90 000 людей (інакше кожен артилерійський удар вбивав би бійців сотнями). 

Повернімося до справді важливих речей: десь до 31 грудня 2022 року байдуже в який день росіяни наступали «хвиля за хвилею» і втрачали по 400–600 військових на день. Зазвичай все відбувалось приблизно так: у 8–9 з 10 випадків українці завчасно виявляли наступний російський штурм (і то за допомогою БПЛА, які, як повідомляє Asia Times, спираючись на численні повідомлення у західних ЗМІ від квітня-травня, росіяни «масово збивають») і терли російських солдатів на дрібні шматочки за допомогою артилерії задовго до того, як вони могли підійти на відстань дії штурмових гвинтівок.

У тих одному-двох випадках, коли росіянам вдавалось наблизитись, вони мали шанс повідомити про розташування українських позицій, аби їхня артилерія могла надати підтримку, перш ніж вони знову ж таки будуть пошматовані українськими кулеметами і мінометами. …або перш ніж українська артилерія (включно з танками 4-тої бронетанкової, що розгорнута як самохідна артилерія) зможе запустити ефективний контрбатарейний вогонь проти російської артилерії. Кульмінацією таких дій став їхній штурм Підгороднього, в якому вони втратили близько 50% залучених сил, абсолютно нічого не отримавши (більше того, агентурна розвідка стверджує, що ЗСУ не зазнали жодної втрати).

Т-64 4-ої танкової бригади ЗСУ «десь» в районі Бахмута…

Потім, приблизно 31 грудня, «вагнерівці», підсилені росармією, яка залучила додаткову артилерію, знову змінили тактику та, скориставшись постійною нестачею артилерійських снарядів в українців, почали діяти невеликими групами військ, які проникають за українські позиції. Результат був потрійним:

а) Українські БПЛА не могли відстежити всі малі групи російських військ;

б) українська артилерія не могла відстрілювати «по 2-3 російських військових, що бродили навколо»; і

в) бої регулярно завершувалися на близькій відстані, що, відтак, спричинило зростання кількості втрат українців від вогню зі стрілецької зброї — і втрату кількох позицій.

3 січня “вагнерівці” заявили, що захопили Бахмутське та про «успіх на схід від Соледара». Наразі точно відомо, що принаймні вони захопили Бахмутське. Протягом останніх трьох днів вони продовжували невпинно наступати подібним чином на північ і південь від Соледару, у напрямку Краснополівки та Красної Гори, і в південний Соледар, а також в напрямку Підгороднього. Станом на 5 січня становище українського гарнізону в Соледарі було, м’яко кажучи, «критичним» (і так: людські втрати з обох сторін були «щонайменше значними»).

Зараз місто Соледар утримує (переважно) 46-та окрема аеромобільна бригада, і це, як повідомлялося, стабілізувало ситуацію. Тим не менш, немає жодних сумнівів, що станом на 5 січня вони були «де-факто оточені з трьох сторін», і що твердження росіян про захоплення центру міста були «принаймні частково правдою». Не дивно, що станом на останній вечір було підтверджено, що 46-та відійшла з південного боку міста на північ: вона не могла так ризикувати і потрапити в оточення російського наступу на північ від міста.

З іншого боку, станом на ранок стало відомо, що українці в ході нічної операції контратакували та відбили солеварню в Соледарі.

Підгороднє ще тримається, але оскільки росіянам вдалося повернутися до руїн тієї АЗС на південний схід від нього, на нього теж наступають з трьох боків. Не дивно, що більшість описів ситуації в Бахмуті за останні три дні звучать приблизно так: «тихо, але напружено і похмуро»: якщо росіянам вдасться прорватися до Т0513, на північ від міста, український гарнізон втратить один з маршрутів постачання. Це тим більше важливо, бо російська артилерія нещодавно зруйнувала міст, котрий сполучав східну та західну частини міста.

При цьому українські позиції на східному та південно-східному боці Бахмуту навіть покращилися за останні кілька днів. Крім того, ЗСУ зачистили вулицю Патріса Лумумби та відновили контроль над більшою частиною сміттєзвалища. Але ситуація в Опитному залишається критичною, «вагнерівці» направили свої невеликі інфільтраційні групи в північний сектор села.

Щодо інших місць з «незвичайним» розвитком подій:

Мар’їнка… протягом останнього тижня 1-ша росармія (читай – залишки «збройних сил сепаратистів з ДНР») продовжувала наступ на центр села. Можливо, отримали кілька будинків в обмін на серйозні втрати, передусім власні, хоча українські теж.

Гуляйполе… 3-го січня росіяни штурмували село Дорожнянка, що на південь від Гуляйполя. Українці спочатку відійшли, потім повернулися, прогнавши росіян.

Херсон… Ситуація навколо Олешків тим часом прояснилася настільки, що я можу сказати: мені прикро, але це місце все ще під контролем росії. росіяни стабілізували там свою лінію фронту, розгорнувши 10-ту бригаду спецназу.

Менш вдалим був їхній штурм Потьомкінського острова на Дніпрі, названого у соцмережах якось наче «черговий славетний російський наступ» близько тижня тому: українці там контратакували і, здається, викурили звідти всіх росіян, що там були. А це передусім були спецназ та ВДВ. Неможливо відмахнутись від думки, що це була чергова абсолютно безглузда російська операція, без причини і мети, яка закінчилася катастрофою. Тим не менш, не сумнівайтеся: на Потьомкінському точно ще деякий час буде відбуватись щось подібне: атаки та контратаки спецназу. Це тому, що жодна сторона не має достатньо сил і засобів, щоб утримуватись на цьому острові, і тому не може «захистити його на 100% напевно».

Думаю на сьогодні це все.

Оригінал тут:

Переклад: Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук

Редакція: Ростислав Семків

Джерело тут

попередня статтяВЕЛИКА ВІДСТАВКА ПАПИ
наступна статтяДАНІЕЛЬ БОВУА: ВІДВЕРТА РОЗМОВА З ІСТОРИКОМ ПРО МИНУЛЕ ТА МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ (ЧАСТИНА I)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я