Схоже, на півдні в ЗСУ таки й справді значні успіхи, бо Том Купер, який завше сумнівається, до кінця звіту стає майже ейфоричним: «ЗСУ системно, масштабно й сплановано нищать російські збройні сили. … І коли росіяни привозять ще більше військ – то знищують і їх. Великими партіями». Він радить набратися терпіння, бо найскладніша частина боротьби на південному напрямку вже позаду. Наступ на півдні триває успішно.
Доброго ранку всім!
Перечитавши мільярд звітів із фронтів півдня Запорізької області за минулі кілька днів (а то й тижнів), і трохи проаналізувавши… можу стверджувати таке:
1) такими темпами, як вишестоящі органи в москві зганяють своїх вдв-шників під Роботине-Вербове-Новопрокопівку, у них скоро не залишиться десантників узагалі — і то ще до початку дощів (це, до речі, для українців непогана новина);
2) друга непогана новина — не гірша: такими темпами, як вишестоящі органи в москві втрачають системи ППО і РЕБ, танки й артилерійські установки… ну… про це далі.
Як я вже казав, 24-27 серпня російську 58-му ЗВА так гарнесенько пошматували, що її поразка і, відповідно, український прорив між Роботиним і Вербовим стали неминучими.
У відповідь вишестоящі органи перекинули туди чотири дивізії ВДВ — стратегічний резерв ВСрф, «найкращі» ще до війни (а тим більше після її початку) російські зʼєднання, війська, які завжди розгортали першими і для виконання найскладніших завдань… останню надію пудінга — та як хочете називайте їх. І от цих вдв-шників послали на південь Запорізької області. Думаю, щоб виправити там ситуацію, а може, щоб забезпечити пудінга відосиками і фоточками, які ілюстрували б «гарні новини». І вишестоящі не просто поставили цих солдатів тримати оборонні лінії, поповнювати поріділі ряди знищеної 58-мої ЗВА. Ні, ВДВ кинули у велику контратаку.
Ідея була, очевидно, в тому (принаймні так мені здається), щоб оточити «виступ» українських військ, який утворився внаслідок просування ЗСУ між Роботиним і Вербовим, напасти одночасно і зі східного, і з західного флангу, щоб розбити 4-5 бригад. Обірвати наступ українців, який «провалився» ще… коли там вишестоящі органи заявляли про його провал? 6 чи 7 червня?..
(Насправді, якщо добре подумати, росармія діяла навіть згідно з власною доктриною, адже, як не як, ВДВ — це штурмові війська. Найкращі для атак, але погані для захисту. Тому, в принципі, «логічно» було посилати їх у той район для великої контратаки).
Коротше кажучи: не допомогло воно їм. Адже росіяни не тільки втратили більшість із 810-тої бригади морської піхоти, але й занапастили три полки ВДВ. Практично, цілу дивізію. Вони зазнали таких важких втрат, що рештки двох (не одного) зі згаданих полків зламалися і втекли з поля бою. Тільки уявіть: 118-та механізована бригада ЗСУ — підрозділ, якому сильно дісталося під час його першої атаки у цій операції, ще в серпні — погнав десантників назад іще далі, за позиції, з яких починалася російська атака. Це відбулося на схід від Роботиного і на північ від Вербового.
На захід від Роботиного 47-ма механізована бригада продовжує зачистку поля бою, але наразі вже на відстані приблизно 1000 м від цього села (бій розпочався десь за 300 м на захід від Роботиного, тобто від того місця українці вже просунулися на 700 м… зважайте: 100 м у цій битві означає «кілька днів боїв»). Джерела повідомляють, що 7-ма дивізія ВДВ втратила навіть більшість свого командування, а 234-го та 237-го полків (обидва з 76-тої дивізії ВДВ), де факто, вже не існує…
В цьому й полягає основна причина того, що за минулі кілька тижнів ЗСУ, здавалося б, на цьому напрямку майже не просувалися: українці зосереджено допомагали росіянам знекровлювати до решти їхні найкращі підрозділи. (До речі, подейкують, що одна з українських бригад, задіяна у цих боях, втратила двох бійців пораненими та всього два броньовики).
…І як вишенька на тістечку, 22 вересня Повітряні Сили ЗСУ висадила в повітря важливу зустріч найвищого командування росіян, включно з командувачами 58-мої ЗВА, чорноморського флоту та ще кількома… Загалом 34 офіцери: командири російських сил у тимчасово окупованому Криму й тимчасово окупованих районах Херсонської і Запорізької областей — усі врізали дуба. Ще понад сотню поранено, багатьох критично… і це в Севастополі… де, як виявилося, повно українських партизанів чи принаймні інформаторів та прихильників…
Тож тепер доблєсний ґєрасімов та його прихвостні опинилися там, де вже були майже місяць тому. Перед ними постає питання: і що тепер?
Оскільки вже було задіяно навіть стратегічні резерви й українці пошматували їх навіть швидше, ніж 58-му загальновійськову армію, — безперечно, значно швидше, ніж я сподівався, — резервів у них більше немає. Звичайно, вони назбирають іще трохи мобіків-дєсантніків, штром-зетівців і всякої всячини, щоб кинути на цей напрямок, але: у росії вже не зоставалося кращих військ, ніж 7-ма і 76-та дивізії ВДВ, втрачені в цих боях. І що далі на південь просуватимуться українці, то слабшими будуть польові фортифікації росіян…
Наголошу для певності: почасти це «логічно». Зрештою, ЗСУ вже знесли «найважчі» випробування, ще в червні-липні та на початку серпня. А саме — поєднання щільних мінних полів на 10 км. завглибшки та найкращих російських польових укріплень. Якщо порівнювати, то розбити дєсантніків, яких погнали в контратаку по відкритій місцевості, та ще й маючи — нарешті — вдосталь артилерійських снарядів (і то на дві повнокровні артилерійські бригади), було «доволі просто».
«Проте», «минуло лише кілька днів», і українці вже зайшли до Новопрокопівки (знов), увійшли до Вербового (знов), а також їм лишається десь 100 метрів до зайняття Висоти 169. Крім того, якщо говорити про Новопрокопівку, то вони зайшли до північного сходу села, а це – вища його частина. Хлопці, безсумнівно, втомлені, й іноді в них купа поранених, проте: бойовий дух у них піднесений.
Тим, для кого ці «показники» можуть все ж видатися «недостатніми» (а я абсолютно щиро сподіваюся, що представники передових американських медіа прочитають те, що я напишу нижче, бо вони цього ніколи не розуміли і знов будуть некоректно мене цитувати), пропоную також взяти до уваги от що.
Судячи зі статистики, яку публікує офіційний Київ – і яку зібрав до купи один дядько з Німеччини, отут – у кожен з останніх чотирьох місяців ЗСУ знищували більше російської артилерії, ніж за всі 4 перших місяці цього року разом. Ба навіть краще: судячи з того, що наразі відомо про відповідні зусилля українців, ЗСУ діяли в рамках добре скоординованої операції, яку провадили ретельно і з витримкою. Операція ця включала, зокрема, значне «пригнічення» російських систем ППО ще у другій половині червня та особливо у липні, а тоді – коли системи ППО було придушено й необхідний шлях прокладено – ЗСУ почали систематично нищити численні російські артилерійські бригади, а також артилерійські частини різних інших підрозділів. Дійшло до того, що від серпня українці переключили фокус на вибивання артилерії, у вересні вже вели боротьбу із контратаками росіян та артилерією – та ще й мали змогу розпочати винищення ППО у Криму.
Результати – приголомшливі: українські БПЛА кружляють над полем бою, вишукуючи російську артилерію. Навіть гелікоптери ПС ЗСУ можуть діяти там, де їх не бачили місяцями. Російські бази в Криму злітають на повітря, одна за одною; в районі Токмака – так само. Ближче до лінії фронту росіяни зазнають таких втрат, а знос стволів такий сильний, що вони вже не встигають витрачати свої «запаси» снарядів, зокрема 152-го калібру. Навіть їхні темпи виробництва танків та витягнуті з консервації Т-72 і Т-80 вже не йдуть у порівняння із втратами.
Іншими словами, все як книжка пише: «вичікувати й нищити». Отож, ЗСУ системно, масштабно й сплановано нищать російські збройні сили. Вони нищать російську протиповітряну оборону, системи РЕБ, артилерію, логістику, їхні танки та сотні військових. Щоденно. І коли росіяни привозять ще більше військ – то знищують і їх. Великими партіями.
Саме це, якщо хочете, і є єдиним нормальним «показником», за яким слід судити про поточний наступ. І як я уже неодноразово пояснював, таке повне знищення – єдиний «вихід» із цієї війни.
Він не виглядає круто, не «сексі» й не дає швидкого ефекту. Але цей метод – дієвий.
От і все з цієї теми. А тепер позакривали роти й наберімося терпіння (якщо вам рветься терпець – то наберімося ще дужче), і дайте вже хлопцям (та дівчатам) із ЗСУ довести цю історію до завершення – так, тоді й там, де вони вважатимуть за потрібне.
ЗАКЛИК ДО ЗБОРУ КОШТІВ ОСЬ ТУТ
Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
