додому ПОЛІТИКА ТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ, 2 ГРУДНЯ 2023. ФАБи, КАБи ЧИ МПК/УМПК....

ТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ, 2 ГРУДНЯ 2023. ФАБи, КАБи ЧИ МПК/УМПК. Частина 2

271

Усім вітання!

Цей текст я планував опублікувати ще у жовтні, а потім наприкінці листопада. Перепрошую за постійні затримки, але тепер мене «відволікає» не тільки робота, а й сімейні обставини…

У Частині 1 я описав базові технічні характеристики західних осколкових авіабомб основного призначення і керованих авіабомб; базові технічні характеристики російських осколкових бомб і причини, чому росіяни, коли їм потрібні «великі кількості керованих авіабомб», клепають планерні бомби, відомі під абревіатурами МПК й УМПК.

Але перш ніж переходити до деталей, на прохання деяких читачів повернуся до практики публікування списку умовних скорочень.

ФАБ — російська абревіатура, означає «фугасна авіабомба»

JDAM — Joint Direct Attack Munition, американські вільноспадні авіабомби з комплектом обладнання, що перетворює їх на всепогодні кориговані боєприпаси

КАБ — російська абревіатура, означає «коректована авіабомба»

КАБ — українська абревіатура, означає «керована авіабомба» (схоже, цю абревіатуру використовують як загальний термін, без урахування особливостей снаряду, про який говорять — чи то про російський КАБ, чи про МПК/УМПК)

МПК — російська абревіатура, означає «модуль планерування і корекції»

ПС ЗСУ — українська абревіатура, означає «Повітряні сили ЗСУ»

РБК — російська абревіатура, означає «разова бомбова касета» (на Заході таке називають «кластерною бомбою»)

ЗКР — зенітна керована ракета

УМПК — російська абревіатура, означає «уніфікований комплект модулів планерування та корекції»

ВКС — російська абревіатура, означає «російські військово-космічні сили»

ЗСУ — українська абревіатура, означає «Збройні сили України»

***

Як я вже згадував у першій частині, від початку МПК/УМПК не були керованими. Точністю вони похвалитися аж ніяк не могли. Кілька місяців я про це не казав, але, відстежуючи застосування згаданих снарядів від лютого-березня цього року, можу стверджувати, що навіть станом на кінець осені цього року військовослужбовці ЗСУ, які потрапили під обстріл російськими бомбами, описували свій досвід приблизно так. Із десяти скинутих росіянами бомб МПК/УМПК:

– щонайменше 5 не влучають у цілі, промахуються на 200-500 метрів;

– іще 4 — промахуються на більше ніж 500 метрів;

– щонайменше 1 падає за менш ніж 200 метрів до цілі.

…і це за консервативними оцінками, що спираються на «перехресні дослідження» десь 50-ти розповідей військових…

Очевидно, це трохи збивало з пантелику офіцерів (молодших рангів) ЗСУ: люди на полі бою просто не розуміли, у що ціляться росіяни і чому.

УМПК на базі авіабомби ФАБ-500М-62, підвішена на Су-34, десь наприкінці червня цього року.

Неточна зброя

Причина неточності цих бомб у тому, що на них не встановлювали системи наведення: росіянам знадобився час на розробку відповідних технологій і на те, щоб поставити на серійне виробництво комплекси МПК/УМПК. Очевидно, ще кілька місяців пішло на те, щоб випробувати й удосконалити розробки, а також тактику їхнього застосування: навчитися застосовувати бомби правильно.

…а застосовують вони МПК/УМПК, по суті, так само, як застосовували ще у березні-травні цього року: з висоти близько 9000 метрів і на плавному підйомі літака. Ось приклад:

Висота 9000 метрів, дальність приблизно 60 000 метрів (60 кілометрів)

Чому?

Тому що це не лише збільшує дальність дії зброї, але й фактично гарантує, що літак, який випускає планерну бомбу, лишається далеко поза зоною досяжності більшості українських зенітно-ракетних комплексів (ЗРК). Десь отак:

Висота 9000 метрів

Приблизна область, у якій літак можуть перехопити ЗРК на зразок IRIS-T, NASAMS, Бук-11, Aspide

Дальність 60 000 метрів

Саме тому, десь з березня цього року, українські війська дуже часто спостерігають подібні інверсійні сліди у напрямку своїх позицій:

На цьому кадрі з відео добре видно, як Су-34 заходить на незначний підйом перед пускома потім робить різкий маневр убік, щоб не потрапити в зону, захищену українськими ЗРК.

Звісно, є дані про низьковисотні пуски МПК/УМПК з дальності 9-10 кілометрів, але поки що я не знайшов цьому надійних доказів. Й швидше за все, надати їх буде складно — хіба що у вигляді, скажімо, відео, на якому якийсь Су-34 пролітає дуже низько над землею, а тоді випускає такий снаряд.

Поступовий розвиток

Перші моделі МПК/УМПК отримали «тільки» комплект відкидних крилець. Завважте: цього було достатньо, аби підтримувати рівновагу на дальності біля 60 кілометрів. Звичайно, рішення далеко не ідеальне, але краще за всі попередні: а точність таких бомб, вочевидь, була (все ще і набагато) кращою, ніж можна було б очікувати (себто бомба влучала в межах 1-2 кілометрів від цілі).

Кадр з відео, на якому видно пару УМПК в процесі спадання з винищувача-бомбардувальника Су-34. Примітно, що крила на верхній бомбі майже повністю розкриті, а на нижній ще ні.

Друга модель отримала інерційну систему наведення, придатну лише для стабілізації в польоті. У квітні-травні росіяни почали випробовувати моделі МПК/УМПК, оснащені приймачами навігаційних систем GPS і GLONASS, а потім і зброю, оснащену плавниками наведення. І справді, десь у травні українці знайшли перший уламок МПК/УМПК з GPS-приймачем — а потім і з приймачем ірландської компанії Taoglas. Пропоную вашій увазі знімок уламків однієї планерної бомби, яка була оснащена системою наведення:

З червня-липня в українських ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що росіяни почали зміцнювати системи наведення своїх планерних бомб встановленням систем радіоелектронної протидії, що, зрештою, свідчить про те, що ПС ЗСУ вже зреагували на появу керованих планерних бомб, виводячи з ладу їхні системи наведення.

Ефект несподіванки

Проблема: незалежно від того, чи були бомби керованими, чи ні, їхні удари переважно ставали для українських солдатів несподіванкою. Звичайно, ППО виявляє і відстежує Су-34 навіть на великій висоті, і при наближенні видає попередження. Однак наземні війська іноді не отримують їх, а якщо і отримують, то не завжди можуть вчасно сховатися в укриття. Тому, коли с від часу та чи інша МПК/УМПК все ж таки падала в межах 200 метрів від цілі….. Результати були жахливими.

Згадаймо хоча б те, що влітку цього року численні українські села в 2-10 км за лінією фронту зазнавали тривалих (багатоденних, а то й тижневих) обстрілів планерними боєприпасами. Такі населені пункти, як Мала Токмачка (на північ від Роботиного), наприклад, зазнали серйозних руйнувань: нерідко однієї МПК на базі ФАБ-250М-62 було досить, аби знести два приватні будинки…

Крім того,

А) до літа росіяни почали застосовувати стільки планерних бомб, що шкода від МПК/УМПК стала по-справжньому відчутною.

Б) Не сумнівайтеся: коли боєголовка вагою 500 кілограмів детонує в радіусі 200 метрів від вас, ви це «відчуваєте». Сильно відчуваєте.

Детонатори

Однією деталлю найновіших MПK/УМПК, про яку часто забувають, є їх видозмінені детонатори: навіть на останніх фотографіях крупним планом видно так звані точкові або швидкі детонатори. Цей висновок підтверджується українськими відеозаписами їх підривів: з них видно, як детонаціями в небо викидається величезна кількість ґрунту, хвилі якого піднімаються вгору та назовні.

Що це значить?

Детонатор не лише змушує бомбу вибухати, але й визначає, на якій висоті та в якому положенні це трапиться, збільшуючи (або у негативному випадку зменшуючи) її ефективність. Найпоширенішим видом детонаторів на російських авіаційних бомбах є швидкодіючі запали: це прості контактні системи, які зазвичай підривають бомбу на рівні землі. Це означає, що маса вибуху поширюється вгору, що значно зменшує вибухову та осколкову дію. Такі бомби погано підходять для ураження українських польових укріплень. Дивно (але добре для ЗСУ), що у ВКС досі відсутні навіть такі «прості» детонатори, як так звані «Маргаритки-ножі» (або «розширювачі запалу»), прийняті на озброєння американськими військами ще під час Другої світової. Розширювачі запалу — це насправді не щось особливе: найпростіші мають довжину близько метра. Завдяки їм бомба детонує на висоті щонайменше 1 метр над поверхнею (або принаймні не заходить в землю надто глибоко перед вибухом).

Класична схема підриву МПК/УМПК, знята військовослужбовцями 110 ОМСБр ЗСУ у березні цього року. Як видно, маса вибуху спрямована вгору, тому завдає мінімальної шкоди об’єктам і бійцям на рівні землі.

Іншою причиною відносної неефективності російських планерних бомб є положення їх корпусів під час детонації. Вони летять за балістичною траєкторією і прилітають до землі майже вертикально. У поєднанні зі швидкими детонаторами це призводить до того, що маса вибухової енергії спрямовується переважно вгору, відносно трохи вбік і заледве дістає до найближчого оточення на рівні землі. Це означає, що навіть при влучанні в траншею або бункер буде завдано відносно невеликої шкоди.

В ідеалі, бомба, націлена на польове укріплення, мала б летіти максимально паралельно до землі, а детонувати на висоті 5-10 метрів над поверхнею, щоб розсіяти енергію від вибуху на якомога більшу площу.

Змінити тут щось зараз росіянам під силу дуже мало. Принаймні їм знадобиться на це час (ще так звані «сповільнені» бомби, розроблені в США, як-от серія «Марк-80», оснащена сповільнюючими підкрилками серії «Око Змії», в багатьох війнах 1960-1980-х років значною перевершувала за своєю ефективністю радянські бомби схожих калібрів, включно з ФАБ-250 і ФАБ-500).

Враховуючи загалом низьку точність більшості МПК/УМПК, уже не так дивують ствердження про оснащення росіянами своїх касетних бомб серії РБК планерними системами і комплектами наведення — на зразок МПК/УМПК. Теоретично планерна бомба на базі РБК-250 або РБК-500 могла б розгортати свій заряд по великій площі, що значно підвищить її ефективність. Однак поки що не було жодних доказів того, що будь-які РБК оснащені комплектами зразка МПК/УМПК.

Свіжі новини

Офіційний Київ заявив, що у жовтні російські ВКС скинули понад 1000 планерних авіабомб із МПК/УМПК. Найбільша кількість застосувань сягнула 80 бомб на день. Більшість із них і досі некеровані, тож результати у росіян — «як завжди». Однак ближче до кінця місяця з’явилися перші повідомлення про те, що росіяни намагаються поцілити авіабомбами по мостах — наприклад, у районі Куп’янська. Завдати удару по мосту некерованою планерною бомбою практично неможливо, тож це явний доказ постачання ВКС дедалі більшої кількості керованих моделей авіабомб.

Сталося так, що «РІА новості» написали про це[https://ria.ru/20231201/vks-1913054049.html] у свіжих новинах за 1 грудня. Стаття урочисто проголошує, що «низку фронтових бомбардувальників Су-34 нещодавно перевели в один із тренувальних центрів російських ВКС, де їх використовуватимуть для масового навчання пілотів застосовуванню авіабомб з УМПК, що добре зарекомендували себе в зоні СВО в Україні. Це збільшить кількість пілотів, які вміють використовувати це озброєння, та збільшить кількість ударів “розумними авіабомбами” північного воєнного округу по українських військових цілях…»

Якщо усій цій писанині вірити (а це непросто, коли йдеться про російські «медіа»), то можна припустити, що ВКС завершило фазу «дослідження, розробки і випробувань» у роботі над МПК/УМПК. Тож тепер вони почали навчати великі групи екіпажів Су-34 задіювати ці боєприпаси.

***

Загалом, кажучи сильно і страшно, МПК/УМПК — це дуже «погані новини». Наразі їх запускають так багато і так регулярно, що зрештою ЗСУ відчувають тиск із цього боку: тобто зазнають через них втрат. На жаль, це навряд чи зміниться, якщо Захід не почне постачати Повітряним Силам ЗСУ ракети класу «земля-повітря» у великих кількостях, які змусять Су-34 скидати свої авіабомби дуже далеко від пускових рубежів, а тому зроблять їх застосування неефективним. А саме: далі за 60 км від лінії фронту.

На продовження розмови про захист від ударів планерними авіабомбами, вимушений не погодитися з тими, хто вважає, що F-16 можуть вирішити цю проблему. Маю кілька причин:

• Лінія фронту в Україні — як на землі, так і в небі — величезна. Повітряним Силам слід надати чимало F-16, щоб вони могли утримувати в повітрі, скажімо, 4-8 літаків — постійно, вдень і вночі, щоб забезпечити їхню швидку — чи бодай вчасну — реакцію на російські удари планерними авіабомбами.

• Як я вже пояснював у своєму аналізі F-16, основне озброєння класу «повітря-повітря» цієї моделі літака — AIM-120C — має надто малий радіус дії, щоб дістати, скажімо, Су-34, який наближається на відстані понад 50 кілометрів. Щоб завдати такого далекосяжного удару ракетою AIM-120C, літаку F-16 довелося б діяти на великій висоті (5000 метрів чи більше), а через це йому загрожуватимуть:

а) російські пілотовані перехоплювачі, озброєні ракетами «повітря-повітря» великого радіусу Р-37М (як-от Су-35 чи МіГ-31) або

б) російські ракети «земля-повітря» великого радіусу С-400.

Інакше кажучи: F-16 не вирішить цієї проблеми. Принаймні доти, доки Україна не матиме понад 100 цих літаків. Літаки EF-2000 чи Rafale, озброєні ракетами «Meteor», могли б і впоратися, але навіть якщо так: Україні потрібно було б отримати дуже багато таких літаків, щоб мати змогу ефективно протистояти нальотам російських Су-34 на всіх ділянках лінії фронту.

Просто наземні установки ППО мають значну перевагу над винищувачами та перехоплювачами — особливо такими обмеженими, як F-16. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що наземні установки ППО можуть перебувати на полі бою набагато довше, ніж будь-який пілотований перехоплювач (звичайно, за умови, що ці установки на полі бою виживуть і не будуть знищені ворогом в інший спосіб).

Оригінал

Переклад: Ярослав Кляшторний, Микола Ковальчук, Дарина Постернак, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук

Джерело тут

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я