Домой Стратегия Terra feminea і «жіночі проблеми»

Terra feminea і «жіночі проблеми»

145

ba_abortion3211
Олена Світлицька

У виснаженій політичними та соціальними кошмарами уяві пересічних українців та українок якщо і постає фемінізм, то часто як якийсь дивний звір – суміш нахабного західного «шкідника» і радянської «емансипованої» тяглової кобили, словом, щось незрозуміле, а отже, зайве. Цей звір може проковтнути наших жінок, і, «хворі на фемінізм», вони покинуть сімейне вогнище і будуть вічно шукати неіснуючу terra feminea, паралельно звинувачуючи у всіх бідах чоловіків. А в жінок і без цього багато клопотів: робота (на якій жінка отримує приблизно на 30% менше, ніж чоловік), хатні обов’язки (тобто ще 4-6 годин роботи, яка не оплачується і не враховується), діти (яким середньостатистичний чоловік приділяє лише 4 хвилини уваги на день), родина (де близько 68% жінок зазнають знущань)… «Тут хоч би зі своїми проблемами розібратись», — думає звичайна українка, дивлячись по телевізору на політиків (серед яких жінок-депутаток – лише 8%). І розбирається, як може, не знаючи нічого про фемінізм, або поглядає скоса на цього «звіра», не бачачи в ньому інструмент для вирішення «своїх» (а насправді – загальножіночих і загальнолюдських) проблем.

На жаль, перетворення «звичайної» українки на «не-звичайну» (тобто одну з тих небагатьох, які так чи інакше, свідомо чи несвідомо, займаються вирішенням «жіночих проблем») – процес тривалий і доволі рідкісний. Рівень свідомості жінок в Україні надто низький – що робить жінок водночас і заручницями, і співучасницями патріархату. Саме через низьку самооцінку та трудову перевантаженість жінки не хочуть іти в політику – представництво жінок помітне лише на рівні сільрад, проте кількість жінок при владі зменшується пропорційно до «висоти» політичного щабля. Спрацьовує тут і ефект «скляної стелі» — усі депутати схвально відгукуються на ідею більшого представництва жінок у великій політиці, проте «на ділі» жінкам не дають такої можливості, як і можливості робити кар’єру, на відміну від чоловіків. Жінки-представниці різних (конфліктуючих) політичних партій також не здатні об’єднатися, тому немає можливості створити групу, яка б представляла проблему нерівності для того, щоб вона перейшла у політичну площину.

Що ж з «низами»? Це, перш за все, представники і представниці громадських жіночих організацій, «академічні фемініст(к)и», учасниці та учасники феміністських рухів та невеличка решта, які самовизначаються в категорії «я не феміністка, але…». Цих розрізнених, маловпливових, активних лише «точково» та переважно невідомих громадськості сил недостатньо для справжніх змін. Це посилюється і неувагою мас-медіа до гендерних питань. За останні роки не прозвучало жодного справді потужного і резонансного виступу за права жінок, незважаючи на те, що ці права сліпо порушуються (і перш за все — державою) зі значним ентузіазмом.

Особливо ці порушення стають помітними, коли починається «війна за тіло» — а конкретніше, за легальний доступ до переривання вагітності. Основною функцією та життєвою метою жінки в нашому суспільстві і досі вважається народження та виховання дітей, і цей стереотип досить вдало використовується для здійснення контролю над жіночим тілом. Досить цікаво звернутися в цьому контексті до антиабортної ідеології в Польщі. У Польщі діє один з найбільш суворих законів, що регулюють доступ до переривання вагітності. Закон від 7 січня1993 р. про планування сім’ї, захист людського плоду і умови переривання вагітності допускає аборт у випадку загрози для здоров’я або життя жінки, коли плід пошкоджений або вагітність є результатом злочину. Хоча боротьба за зміни до закону тривала декілька років, закон не вдалося виправити, а стаття, що дозволяє переривання вагітності, коли жінка знаходиться в важких життєвих умовах або персональному становищі, введена в 1996 році, стала безповоротно визнаною Конституційним трибуналом в 1997 році як така, що суперечить Конституції і не має юридичної сили.

Які передумови такого перебігу подій у Польщі? За словами дослідниці і феміністки Божени Умінської, «у 1993 році ми зібрали понад мільйон підписів на підтримку референдуму з питання абортів, і всі вони були знехтувані новою польською демократією. Хоч загальний напрям руху вже був зрозумілим, домінування католицької церкви не було ще підтвердженим фактом, як нині через вісімнадцять років. Польща не була ще позаконституційно конфесійною державою» (1). Проте перемога Солідарності в Польщі і асоціація католицької церкви з цією перемогою створили міцний ідеологічний зв’язок між релігією і свободою від комунізму: «Пропаганда Солідарності і пост-Солідарності переконувала людей, що те, що добре для католицької церкви, є також добрим для них, адже йшлося про збіг інтересів і цілей. У певному сенсі католицька церква в Польщі казала тоді: «Держава – це я»» (2). Таким чином, католицька церква і політики, які представляють її інтереси, перейняли контроль над тілом жінки, відбираючи права у неї і надаючи їх плоду, у той час як самі жінки як група не були здатні захистити свої інтереси. Зараз, коли «битва за аборт» програна,  триває робота над законом, щоб запобігти забороні  запліднення in vitro, – фемініст(к)и вже не наступають, а захищаються.

Жіночий рух в Україні слабший, ніж у Польщі. Що ж до церкви і політиків – вони з успіхом створюють і примножують дискримінацію жінок. Відповідно, ми опиняємося в ситуації, коли заборона абортів може стати прикрою реальністю і в Україні, швидше і з меншим опором, ніж у Польщі. Вже зараз можна подивитися на деякі аргументи противників абортів і жахнутися: повна (і навіть маніакальна) криміналізація і стигматизація переривання вагітності, казуїстика і псевдонауковість, — будь-які способи підходять, тільки б переконати, що аборт – це злочин. Жінок прирівнюють до: грабіжниць, вбивць, повій, навіть (що і абсурдно, і показово водночас) призовників, що ухиляються від служби. На аргумент про можливу внаслідок вагітності смерть жінки противники абортів відповідають: «Вчинення дій що призводять до вагітності, настільки хворою жінкою, що вона нездатна виносити та народити дитину без ризику для власного життя, є аморальним саме по собі». Гіршим навіть від дешевого моралізаторства в цій тезі є абсолютне нерозуміння (а швидше, небажання розуміти) суті питання. Адже головне для «моралізаторів» та «поборників» — покарання, якомога більше покарання (хвороба — «злочинна недбалість», жінка, яка не може пройти крізь суд і довести зґвалтування, – однозначно «повія», яка має бути відповідно покарана).

Головна «сліпа пляма» «поборників» — звісно, чоловіки. «Вчиняючи дії, що призводять до вагітності, громадянин цілком точно усвідомлює можливі наслідки і відповідає за їх можливе настання», — ця теза насправді лише про жінку. Жінку, яка має «відповідати» — але перед ким? Перед Богом, не «ухиляючись» від «служби»? Перед державою, виконуючи «демографічний план»? Перед законом, який принижує жіночу гідність? А може, варто надати підтримку і можливість самим жінкам, – і вони дадуть справжню відповідь про те, чи мають вони право розпоряджатися власним тілом? Одним з гасел польського руху «за вибір» було «Немає вільної свідомості без свободи вибору». На жаль, це твердження істинне і навпаки: «Немає свободи вибору без свободи свідомості». Польки вже втратили цю свободу. Будемо сподіватися, що Україні не доведеться пережити таку ж втрату.

Для сайтів «Політком» та «Ліва Справа»

1) «Women in the Times of Change, 1989-2009», Warsaw, 2009. — c.21.
2) Там само. — с.19.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь