У зв’язку з останніми подіями в Києві, тисячі звичайних громадян стали заручниками «телефонного тероризму» від органів. Як це відбувається. Починається це як правило з 8 ранку і може тривати до 22:00. Людина піднімає слухавку у відповідь 11 сек. тишини, потім зв’язок обривається. За день людина може отримати до 20 – 30 дзвінків, а то і більше. Звідси напрошується запитання до вищого керівництва мобільних операторів: «Київстар», «МТС», «Life» і ін.. – Де захист свої клієнтів від подібного терору…
В умовах інтеграції України в європейське суспільство гостро постає питання дотримання державою прав і свобод своїх громадян. Важливим кроком на цьому шляху став прийнятий у 2012 році Кримінальний процесуальний кодекс України. У даному кодексі виділена окрема глава №21 «Негласні слідчі дії», якою регламентується таємне втручання держави в життя своїх громадян. На мою думку, одним із основних напрямків вищевказаної глави є втручання в приватне спілкування. Оскільки на шальки терезів поставлено безпеку держави, а з іншого – захищене Конституцією України та міжнародними нормативно-правовими актами право людини на недоторканність особистого (приватного) життя.
Отже, метою цієї статті є висвітлення проблематики, пов’язаної із порушенням прав людини при проведенні негласних дій, а саме при втручанні в приватне спілкування.
Протягом всієї історії людства, держава намагалась втручатись у приватне спілкування своїх громадян. В міжнародному законодавстві 1948 року вперше акцентується увага на конфіденційність кореспонденції. Статтею 12 Загальної декларації ООН з прав людини проголошено, що “ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань”.
Наступним кроком було прийняття Європейської конвенції із захисту прав і основних свобод людини. Відповідно до статті 8, кожна людина має право на повагу до її приватного і сімейного життя, до житла і таємницю її кореспонденції, але це право можна обмежити «відповідно до закону».
Було прийнято багато міжнародних угод (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція ООН про трудящих-мігрантів, Конвенція ООН про права дитини), які посилаються на конфіденційність кореспонденції як на право.
Отож постає питання: як вловити цю тонку грань між обов’язком держави забезпечити порядок та не допустити порушення прав особи на приватне життя і пов’язаних з цим маніпуляцій з боку представників органів?
