Домой Топ Новости „Свобода” відкриває прихованій побутовій ксенофобії політичну перспективу

„Свобода” відкриває прихованій побутовій ксенофобії політичну перспективу

95

4 квітня 2013 р. у RegioNews відбулася прес-конференція громадських експертів на тему «Рівень толерантності в українському суспільстві. Політичні фактори». Фахівці з питань недискримінації та прав людини презентували результати комплексного дослідження стану толерантності в Україні, яке відбувалося в межах східноєвропейського проекту Міжнародної мережі протидії ксенофобії та політичному екстремізму.

Проект виконувався Студією комунікацій «PolitLab» шляхом опитування експертів, аналізу публікацій в пресі (контент-аналіз), проведення 5 фокус-груп (Миколаївська, Харківська, Тернопільська, Запорізька області, м. Київ) протягом вересня 2012 по березень 2013 рр..

За словами керівника сектору соціологічних досліджень Студії комунікацій PolitLab Світлани КУШНІР,  „до останнього періоду, можна було стверджувати, що в Україні були відносно комфортні умови проживання для етнічних меншин та інакших соціальних груп. Українське суспільство в цілому є терпимим.

Так і раніше існував побутовий, латентний антисемітизм, ксенофобія і фіксувалися випадки насильства на етнічній, расовій основі. Проте, в порівнянні з іншими країнами регіону (Польщею, Румунією, Угорщиною, Росією), рівень нетерпимості та ксенофобії в Україні був значно нижчий. Ситуація змінилася в 2012 році, як результат парламентської виборчої кампанії. З вересня 2012 по лютий 2013 рр. ми спостерігали сплеск акцій спрямованих проти мігрантів, національних меншин, представників ЛГБТ та інших «інакших» груп. Мова йде про збільшення таких випадків на 43%, що свідчить про якісні негативні зміни.

«Нажаль ми мусимо констатувати, що діяльність окремих представників партії ВО „Свобода” створює сприятливий клімат зростанню ксенофобії. Ми жодним чином не звинувачуємо цю партію в расизмі, неонацизмі та інших „ізмах”, але поведінка їх активістів говорить сама за себе» — підкреслила С.Кушнір.

«Політичний фактор у зростанні ксенофобських настроїв та нетолерантності, поширення дискримінаційних практик полягає в тому, що політики самі демонструють нетолерантне ставлення і свою власну побутову ксенофобію. Адже заяви з явним образливим підтекстом створюють ланцюжок висновків: «якщо це може собі дозволити народний депутат, то чому я не можу». Друге: сама по собі ксенофобія набуває певної збоченої легітимності в політиці».

Як вважає голова правління Ресурсного центру ініціатив громади Людмила ЛУКІНОВА: „напередодні парламентської виборчої кампанії 2012 року „Свободі” вдалося мобілізувати під свої прапори більшість субкультурних андеграундних середовищ, які сповідують расистські погляди, членів футбольних фанатських угрупувань з виразними ксенофобськими позиціями тощо. Значна частина цього активу не є формальними членами партії ВО „Свобода”, хоча і виконує роль вуличних активістів і агітаторів. Окрім того, в силу субкультурності, ці спільноти важко сприймають партійну дисципліну. Тому помиляються ті, хто вважає, що ВО „Свобода” монолітна сила, де придушена фракційна боротьба. Насправді, ксенофобських груп там достатньо. Зрозуміло, що всі вони відрізняються як кількістю учасників, так і організованістю й ступенем схильності до насильницьких дій. Ці організації постійно ворогують між собою й ведуть нескінченні суперечки про те, хто саме й чому в цей момент є  «ворогом України». Під «Україною», вони, звичайно, розуміють самих себе.

Спочатку  це написи на стінах, підтримка іноземних фашистів, заклик когось „інакшого” бити і, по-можливості, справді бити, демонстративне скидування руки в нацистському вітанні. Але це стає звичним явищем.

Ці групи і далі перебували б на маргінесі української політики, якби не погіршення соціально-економічного становища в країні, поширення розчарування в існуючому політикумі як такому. Зневіра – ось основна мотивація. Це почуття викликає потреба у швидких і рішучих діях, і, як наслідок, підтримкою починають користуватися ті ідеї, які чітко і ясно говорять, «хто винен» і «що робити» і не роблять великих пауз між словом і ділом.

«Звичайно, для цих цілей вибираються чітко ідентифіковані меншості, євреї, чорношкірі, цигани чи геї. Якщо провокативні й насильницькі акції проти них не засуджуються й навіть схвалюються, можна вважати, що дорога відкрита. Це не означає, що перемога радикалів тепер неминуча. Це означає, що вони отримують політичну перспективу”- заявила Людмила Лукінова.

Як відзначила експерт з прав людини Тетяна ЛУПОВА, „ксенофобія — це проста відповідь на складні соціально-економічні питання, які стоять перед країною. Завжди легко звинуватити людину іншої національності, кольору шкіри або просто «іншого» в тому, що немає роботи, низькі зарплати тощо. А „Свобода”, очевидно, тяжіє до простих відповідей в силу ідеологічної лінії на соціал-націоналізм. Сьогодні пан Тягнибок, Фаріон, Мірошніченко та Михальчишин вправляються у лінгво-політичних спекуляціях, уточнюючи чи образливим є слово „жид” та „негр”? Але такі ігри руйнують тканину міжнаціонального порозуміння та злагоди в державі.

Запит на ксенофобію в політичному дискурсі виникає тоді, коли політичні партії замість того, щоб підтягувати свого виборця до більш високого рівня політичної культури,  навпаки самі йдуть за інстинктами натовпу, намагаючись йому догодити. Це може спрацювати в електоральному плані, але така політика є стратегічно безвідповідальною.

На законодавчому рівні право людини  не бути дискримінованою за будь-якою з ознак продовжує вдосконалюватись. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який хоч і був прийнятий не так давно (лише в вересні минулого року), вже був розкритикований Європейською спільнотою як декларативний. Тож зараз готуються зміни до цього закону, що,можливо, призведе до його покращення. Але самими лише заборонами нічого не досягнеш. Тут як раз та ситуація, скільки  законів не  приймай,  якщо у людей в головах не зміниться відношення до тих, хто іншої раси, кольору шкіри, віросповідання, орієнтації, національності — нічого не вдасться. Толерантність треба виховати в собі і в суспільстві ”, — стверджує Тетяна ЛУПОВА.

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь