Домой Стратегия Суди, судді та вибори

Суди, судді та вибори

291
femida
Фото з сайту «Радіо Свобода»

Сергій БЄЛАШКО,
Директор Агентства соціальних комунікацій

Судівські війни

Питання судової реформи в Україні постало відразу після розпаду радянської системи, в якій суди переважно виконували функцію призначення покарання. З того часу змінилось чимало. З’явилися конституційна, адміністративна юстиція, спеціалізація судів. Однак на порядку денному все ще залишаються такі першочергові завдання як забезпечення доступу до правосуддя, відкритість суддівської професії, законодавче врегулювання порядку призначення суддів на адміністративні посади, правовий механізм матеріально-технічного та фінансового забезпечення судочинства, соціальні гарантії суддів, розширення суддівського самоврядування, ліквідація можливостей впливу на суд.

Справедливе незалежне професійне правосуддя стоїть на чолі всіх інших процесів в державі. Тому саме судово-правова реформа гарантує реалізацію всіх інших реформ.

Судова система України не зможе нормально функціонувати, поки вона не стане власне системою, повноцінною гілкою влади, а не набором судових установ, які часто взємно поборюють один одну. Саме відсутність системності в діях судової влади не дає можливість забезпечити громадянам надійний правовий захист. Відповідно до Конституції, в Україні існує єдина судова система. Однак, згідно норм законодавства загальні, адміністративні та господарські суди зберігають власну автономію.

З одного боку, відсутність організаційної та процесуальної єдності негативно позначається на ефективності судової влади. З іншого, спроба створення вертикально-інтегрованої системи на чолі з Верховним Судом України викликає занепокоєння у адмінітративних та господарських судів, які вбачають у цьому посягання на їхню внутрішню автономію та загрозу «партизації» судової системи.

Нещодавньо ми стали свідками справжньої битви між головою ВСУ Василем Онопенко та керівником Вищого адміністративного суду Олександром Пасенюком. Команда Онопенка намагалася усунуту Пасенюка з посади у зв’язку з завершенням каденції останнього. У той же час, сам голова ВАСУ, робить заяви про те, що головний суддя країни намагається встановити патійно-адміністративний контроль над судовою системою.

Судова система по суті стала заруником політичного протистояння. Суди та судді опинилися в епіцентрі боротьби політичних сил за перділ влади та власноті. Згідно виборчого законодавства та Кодексу про адміністративне сдочинство, Окружний адміністративний суд Києва, Київський апеляційний адмінтративний суд та ВАСУ є тими судовими інстанціями, які прийматимуть участь в остаточному встановленню результатів виборів президента Укрїни. Тому окремі політичні сили намагаються попередити можливі ризики для себе і захоплюють контроль над судами.

Вже класичною стала дискредитаційна кампанія, яку веде юридичн крило БЮТ (на чолі з Андрієм Портновим) проти голови Окружного адміністративного суду м. Києва Олега Бачуна. Від цькування судді у ЗМІ до розміщення антиреклами на білбордах, плазматронах та сітілайтах; від заяв представників Генеральної прокуратури до членів Вищої Ради юстиції. І неважливо, що через якісь дрібні інтереси окремо взятого політика розпочнеться війна в середині судової гілки, яка поступово втягується у перманентну політичну кризу, як і дві інші гілки влади разом із «четвертою владою».

24 грудня Конституційний Суд (КС) заборонив Раді суддів України (РСУ) заповнювати вакансії голів судів та їх заступників. РСУ може тепер рекомендувати, а не призначати суддів на ці посади. За цієї схеми ваккум призначення суддів адміністративних судів залишається, а саме рішення РСУ має рекомендаційний характер. Тут більше запитань чим відповідей…

Частина експертів вважає за необхідне інтегрувати судову систему, зробити її єдиним (і дієвим!) механізмом захисту прав людей. Адже зловживання суддів – це просто порушення закону, це дискредитація держави і права. Ще Френсіс Бекон казав, що несправедливе рішення завдає більше лиха, ніж багато злочинів.

Незалежність судів – це не вседозволеність, не свавілля судової влади, а чітке розуміння суті правосуддя, чітке дотримання Конституції і законів. Ігнорування законодавчою і виконавчою владою визначених Конституцією та законами України гарантій самостійності судів і незалежності суддів є неприпустимим і небезпечним для держави.

Критичне недофінансування судової влади створило сприятливе середовище для масштабної корупції. В цих умовах нічого не дало навіть суттєве підвищення заробітних плат суддівському корпусу. Не дивно, що суди часто стають інструментом у руках рейдерів, нечесних політиків. Простий приклад – як може суд приймати об’єктивне рішення стосоно господарської діяльності окреого підприємства, якщо воно ж є орендодавцем приміщення для цього суду?

До цього часу не запрацював інститут присяжних засідателів, але ж це – один з найважливіших елементів громадянського суспільства, який дозволяє громадянам безпосередньо брати участь у роботі судових органів.

Залишає бажати кращого і система суддівського самоврядування, яка покликана притягувати до відповідальності суддів-порушників, а не вигороджувати їх.

Судочинство, в тому числі й конституційне, повинно здійснюватись поза впливом будь-яких політичних інтересів. Неприпустимо, щоб суди виносили свої рішення під тиском політиків! Сьогодні ж судова система України є заручником в руках політичних сил, які рвуться до абсолютної влади в державі. Деякі політики не думають про наслідки, які може спричинити їхня гра з судовою системою країни. «Мегапартії» фактично почали цькувати суддів, від яких, як вони вважають, будуть залежати результати виборів. Чому? Тому що не впевнені у своїй перемозі і хочуть, щоб суд керувався їхніми інтересами.

За втручання в діяльність судових органів (відповідальність за такий злочин передбачено ст. 376 Кримінального кодексу України), не було засуджено жодної особи, але ж ми всі добре знаємо, немає випадки незаконного втручання в суддівську діяльність трапляються досить часто.
Крім того, нерідко непроцесуальне втручання в діяльність судів здійснюється в легальних формах — у вигляді листів, клопотань, депутатських запитів тощо, які підписують авторитетні посадові особи.

Використовуються й інші важелі впливу на судову діяльність. Наприклад, призначення суддів на адміністративні посади, які інколи тягнуться місяцями, а то й роками. Відсутність керівництва в судах дезорганізовує їх роботу, призводить до невдоволення громадян, негативно впливає на стосунки в суддівських колективах, не дає змогу належно вирішувати питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення судів.

Що робити далі?

Систему судів треба спрощувати, наближати до народу, зберігаючи і розвиваючи спеціалізацію розгляду справ. Верховний Суд України повинен бути вищою судовою інстанцією, яка забезпечує однакове застосування норм права всіма судами. При цьому категорично недопустима «приватизація» цього органу тією чи іншою політичною силою. Повна деполітизація судової влади, починаючи з Верховного Суду, є необхідною і першочерговою умовою створення в Україні по-справжньому ефективної судової системи.

Важливою передумовою балансу влади є незалежність судів. Без чесного справедливого й прозорого судочинства годі чекати на подолання тотальної корупції й безкарності посадовців. Тому посилення судової гілки влади, становлення її в якості одного з головних державних інститутів є одним з головних завдань конституційної реформи.

З метою оптимізації процесу формування суддівського корпусу потрібно:

•    Прийняти розділ у Законі України «Про статус суддів», в якому слід визначити принципи кадрової роботи; процедуру підбору суддів і вимоги до кандидатів на цю посаду (соціальний, освітній, професійний статус, особистісні і професійно важливі якості і здібності, процедуру їх встановлення і оцінки); компетенцію органів, що здійснюють підбір кандидатів на посади суддів; права і обов’язки осіб, які претендують на заняття посади професійного судді України.
•    Наділити Вищу раду юстиції виключною компетенцією по добору кандидатів на посади суддів, що призначаються Президентом України та обираються Верховною Радою.
•    У Законі України «Про статус суддів» встановити низку формальних вимог до претендентів на посаду судді (граничний вік, стаж роботи у галузі права, психічні і фізичні недуги, що перешкоджають заняттю посади; закріпити положення про недопущення до здійснення правосуддя осіб, які мають судимість, за винятком реабілітованих.
•    Прийняти державну програму навчання суддів, що передбачає набуття суддями відповідної кваліфікації або спеціалізації на основі спеціального навчання і досвіду практичної діяльності; ввести обов’язкову підготовку в спеціалізованому навчальному закладі для суддів.
Разом з тим, хочу наголосити: всенародне обрання суддів, яке пропонують деякі кандидати в президенти – це голий популізм, банальне прагнення зіграти на природному прагненні людей до того, щоб влада, в тому числі і судова, була підконтрольна народу.

Проголошуючи принцип всенародної виборності суддів, прихильники цієї ідеї для початку повинні чітко відповісти хоча б на два простих питання:

1) якими методами потенційні судді будуть вести свою передвиборну кампанію;

2) хто і з яких мотивів буде фінансувати цю кампанію.

А до чого все це призведе, неважко здогадатися, дивлячись на політиків, які, висувають такі ідеї. Вони думають, головним чином, спочатку про те, де знайти спонсорів, а потім – як відпрацювати вкладені в них гроші.

Судді повинні призначатися безстроково. При цьому, має бути запроваджена низка нововведень. Зокрема, практика показує необхідність підняття вікового цензу для призначення на посаду судді. Крім того, повинен бути відповідний контроль з боку кваліфікаційних комісій, Служби безпеки України, Вищої ради юстиції, яка у переважній більшості повинна складатися з суддів у відставці – авторитетних, досвідчених професіоналів.

Громадяни ж можуть брати участь у здійсненні правосуддя через виборних мирових суддів, а в перспективі – і присяжних засідателів: це дозволить наблизити судову владу до народу, не створюючи додаткових загроз для її ефективності.

Хто робитиме?

Головне питання судової реформи в Україні – не що робити (це всім відомо добре і давно), а хто може виконати це непросте завдання. Очевидно, що новому президенту України доведенться просувати через паралмент судову реформу. Більш того, він (чи вона) вимушений буде максимально використати вже запропоновану Ющенком модель судової реформи. В цій ситуації необхідні радикальні дії. Такі, які демонтуватимуть систему «кругової поруки».

Така політика потребує і нових політичних лідерів, які мають позитивний балнс довіри. Юридичний фах (від нотаріуса до судді) давно втратив довіру громадян. На сьогоднішній день будь яке рішення чи дія павової системи конвертується у хабарну тарифну сітку.

Потрібні провайдери судової реформи з-поміж юридичного фахового середовища, які б мали достатній рейтинг довіри не лише серед своїх колег але і у суспільстві загалом. Зокрема, те що Ющенко підтримав проект судової реформи Марини Ставнійчук (яка має +21,2% позитивного рейтингу), та доручив провайдерство цього проекту саме їй вказує на наяність залишків здорового глузду у керівицтва держави. Звичайно, навряд чи вдасться президенту до виборів провести судову реформу, але те, що в основних політичних гравців фактично не має заперечень в основних положенях самого проекту дає підставу для оптимізму.

Для доведення судової реформи до логічного завершення потрібно зібрати команду однодумців, яка матиме не тільки належний рівень довіри, але й достатні повноваження. Лише в цьому випадку можна розраховувати на те, що українці будуть бачити в судах гарантію своїх прав, а не аукціони з продажу «потрібних» рішень.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь