Віталій КУЛИК
Вчора мене атакували журналісти з проханням прокоментувати результати соціологічного опитування, де лідером президентського рейтингу є Юлія Тимошенко, за яку готові проголосувати 18,7% тих, хто взяв би у них участь та визначився із вибором. Петра Порошенка готові підтримати 15,6% опитаних.
Далі йдуть Юрій Бойко – 11,7%, Анатолій Гриценко – 9,7%, Олег Ляшко – 8,7%, Вадим Рабінович – 8,3%, Андрій Садовий – 6,4%, Олег Тягнибок – 3,9%, Арсеній Яценюка – 1,7%. За інших, аніж представлені у списку кандидатів готові віддати свої голоси 15,3% опитаних.
Як тільки «Рейтинг» розіслав свої результати порохоботи счинили справжній гвалт про те, що «Тимошенко не виграє», що «це все «мальовані цифри», ставилися під сумнів формулювання запитання в анкеті тощо.
З іншого боку, юлеботи намагаються видати лідерство Тимошенко в рейтингу за гарантовану перемогу на президентських виборах.
Але мене цікавить інше. Вибір між Тимошенко та Порошенко – це джек-пот. Переможець отримає все, а переможений може втратити все. Правила «життя після виборів» не ухвалені та не прогарантовані. Для Юлії Володимирівни ці вибори – це останній шанс здобути владу. З кожним наступним електоральним циклом вона втрачатиме. Для Порошенка програш означатиме кримінальне переслідування та політичні розправи.
Вибір між Тімошенко і Порошенко фактично перекреслює альтернативу цій системі. Я не про колишніх регіоналів та їх реванш. Електоральна арифметика не дозволяє їм без повернення Криму та окупованого Донбасу претендувати президентство. Верхня планка їх амбіцій – це перегляд люстраційного закону та участь в урядовій коаліції. До речі, і Порошенко, і Тимошенко, за певних умов, можуть піти на такий мезальянс. Причому, без особливих докорів сумління.
Нажаль популярність Тимошенко і кристалізація ядерного електорату Порошенка унеможливлюють появу третьої сили, яка ще не була у владі і є антисистемною по своїй суті. Я кажу про дискурсивну політичну силу, не пов’язану з олігархічними групами. Вона могла б претендувати на 15% (тих хто голосував би за іншого кандидата). І не обв’язково цією третьою силою став би Слава Вакарчук.
Насправді, між Тимошенко та Порошенко різниця не значна. Відрив у 3% не той показник, на основі якого можна робити точний прогноз. Активна фаза кампанії ще не почалася. Порошенко ще не увімкнув всі свої мобілізаційні можливості.
Це лише передстартові фіксації настроїв. Електоральна соціологія ще кілька разів суттєво зміниться. Ми ще не бачили всіх воєн компроматів, кілерських медіаатак та викриттів.
Також, кількісна соціологія не показує мереж купівлі голосів, які підгодовуються депутатами-мажоритарниками. Їх лояльність до влади залежатиме чи зможе президент контролювати силовиків на день Ч. Також в гру не вступили потужні олігархічні групи, яким також є що запропонувати в електоральному плані.
На сьогодні мені видається, що є видима частина розкладу, де Тимошенко веде рахунок по сукупністі балів. Але Порошенко має прихований ресурс, який може принести йому перемогу одним або серією влучних ударів. Його ставка на консервативного виборця, патерналіста та прихильника стабільності («синиці в руці») безпрограшна.
