15 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла у другому читанні та в цілому проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку інституту старост №4535. Сам законопроект, зокрема, пропонує перед внесенням кандидатури старости на розгляд ради громади, яка його затверджує і звільняє, обов’язково проводити “громадське обговорення з мешканцями”. Відповідно до законопроекту, входження старости до складу виконавчого комітету ради громади вже не буде обов’язковим.
Як зазначають практики місцевого самоврядування, таким чином “Слуги” фактично позбавили невеликі населенні пункти, включені в ОТГ, реально впливати на розвиток громади. “Обов’язкові громадські обговорення з мешканцями” давно стали фікцією, яку тепер лише закріпили в законі.
Коли розроблялася Концепція реформування місцевого самоврядування в Україні (ухвалена Кабміном 1 квітня 2014 року), ми закладали в неї позицію старостату на селі, як інструменту контролю мешканців населених пунктів за керівництвом ОТГ. Староста — це представник інтересів мешканців села на рівні керівництва громади, а не “смотрящий” від голови ОТГ в селі. А саме це сьогодні закріпили “Слуги” в законопроекті №4535.
Як зазначає голова громадської організації «Ресурсно-інформаційний центр «Громади Вінниччини» АндрійКавунець, досвід показав, що багато старост почали активно відстоювати інтереси своїх старостинських округів, що іноді призводило до виникнення конфліктів із головою та радою ОТГ… Це стало однією з причин того, що в липні 2020 року Верховна Рада внесла зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якими визначила, що староста затверджується радою громади за поданням голови. Тобто мешканці втратили можливість обирати старосту”.
Ще влітку 2020 році голова Волинського обласного фонду підтримки житлового будівництва на селі Віктор Смолярчук говорив, що ці зміни в законодавстві “суперечить самій ідеї децентралізації, відповідно до якої до всіх мешканців громад мають бути максимально наближені послуги і всі громадяни можуть брати участь у самоврядуванні. На початках децентралізації «пастори» створення ОТГ декларували, що старости мають бути в кожному селі і наводили приклад війтів у Польщі.
Але на сьогодні ми бачимо, що місцева влада знову концентрується в адміністративних центрах, які розташовані за декілька десятків кілометрів, а всі інші села, як сироти, самі по собі. Їхні інтереси і повинні представляти старости. У великих громадах, з населенням понад 10 тисяч, депутатів обирають за партійною системою. Тож багато сіл не мають навіть такого представника в раді. Як можна мешканцям невеликого населеного пункту відстояти свої інтереси?”
В грудні 2020 року нардеп групи “Довіра” Лариса Білозір стверджувала, що “після виборів багато сіл у наших об’єднаних громадах не представлені депутатами у новообраних місцевих радах, а тепер вони ризикують залишитись ще й без свого старости. Ми вже зараз фіксуємо непоодинокі випадки, коли кількість старостинських округів у громадах кількісно не відповідає числу сільських рад, що увійшли до ОТГ.
Невтішні приклади: у Гайсинській громаді із 17 доєднаних сіл, у громаді планують лише 4 старостинських округи. А в Ладижинській громаді про створення бодай одного старостинського округу взагалі не йдеться. Один з аргументів голів – економія коштів. Зараз староста затверджується відповідною радою на строк її повноважень. І більшість голів сприймають цю норму буквально”.
Є ще одна проблема. Так, директор з розвитку ГО «Всеукраїнська Асоціація громад» Ігор Абрам’юк пише, “що за такої виборчої системи призначатимуть ними(старостами) керівників партійних осередків. А якщо колишня сільрада на партячейку ще не заслужила, то й нема старостинського округу. Я, звісно, іронізую, але це – сумна іронія. Бо дійсно нема представництва поселень – ні через депутата, ні через старосту. Треба записувати прямо в Конституцію принцип представництва – щоби такі криві норми ніяким кодексом не можна було запровадити».
Законопроект №4535, ухвалений нещодавно, фактично закріпив залежність старост від голови ОТГ. У кращому разі село отримує лояльного до голови ОТГ / більшості в раді людину, кума/свата місцевого “князька”, у гіршому (а таких переважна більшість) – це люди, які прямо залежні від керівництва ОТГ і відіграють роль “наглядачів” за територією.
Казки про “громадські слухання” ми бачили вже на прикінці 2020 – на початку 2021 року, коли в багатьох ОТГ закінчилися призначення сторост. Наприклад у Кульчинському старостинському окрузі (700 жителів), що у колишньому Турійському районі, люди протестували проти призначеного старости, бо це виявилася дружина місцевого депутата Володимира Красулі – Інна Красуля. Дійшло до погроз захоплення та блокування адмінбудівлі. Ми нарахували понад 300 випадків, коли керівники ОТГ ігнорували позицію місцевих мешканців при призначенні старост сіл.
Попри моє критичне ставлення до “Батьківщини”, ця політсила сьогодні є чи не єдиною, яка чинила хоча б якийсь спротив ухваленню законопроекта №4535, та послідовно не підтримує експерименти “Слуг” з місцевим самоврядуванням.
Як зазначила Юлія Тимошенко ”Слуги” хочуть зробити так, як було під час фашистської окупації, коли старости призначались. Нагадаю, під час комуністичного режиму селяни самі обирали раду, і рада призначала старосту, тобто голову. За незалежної України село обирало і раду, і сільського голову.
Це було самоврядування, коли люди мають право в громаді обрати свою владу. Я не розумію, чому президент і його команда, які йшли під гаслом народовладдя, самоврядування, децентралізації, хочуть тепер позбавити селян права обирати свою сільраду, свого голову, впливати на своє життя. Хочуть, щоб призначався староста і був «смотрящим» над селянами»,
Закріпачення села та посилення влади місцевих бюрократів (глав ОТГ) – це свого роду побудова інфраструктури утримання територій (забезпечення керованості) перед відкриттям ринку землі. Потрібно ж комусь придушувати “селянські бунти” під час обезземелення місцевих мешканців. Чим менше буде влади у селян на землі тим краще майбутнім офіційним господарям.
Нажаль на Банковій не хочуть прислухатися до рекомендацій тієї ж Тимошенко та практиків місцевого самоврядування та експертного співтовариства, які критично оцінюють курс владної команди на згортання демократичних процесів на місцях. Децентралізація – це не про чиновників, а про громадян.
Що робити? Наприклад Анатолій Ткачук пропонує “територіальним громадам звернутись до закону про органи самоорганізації населення. На його основі визначити у своїй громаді території, де можуть утворюватись такі органи, наприклад, села з населенням понад 100 осіб, надати цим органам певні повноваження, обмежена версія повноважень старости, та елементарні ресурси.
Статутом передбачити можливу участь цих органів у підготовці та ухваленні найважливіших рішень ради, які стосуються цих поселень. Таким чином сільські поселення не будуть настільки упослідженими, якими стали після цих виборів, і люди не будуть настільки розчарованими дещо контраверсійним завершенням загалом успішної реформи”.
Щодо “контраверсивності” завершення “загально успішної реформи” пан Ткачук має дякувати виключно собі та команді “пасторів” децентралізації часів Порошенка. Оскільки той же Ткачук постійно заявляв, що “демократія участі на місцях, пряме народовладдя в громаді, місцеві референдуми та нова редакція закону про ОСН – не на часі”, потрібно ще більше влади та грошей дати місцевим чиновникам, а мешканці громад нехай лише голосують і все… Доголосувалися. Тепер маємо саму “контраверсивність”.
Попри це, рекомендація Ткачука для малих сіл в ОТГ досить слушна. Після того як “Слуги” прирівняли старостат до “нуля”, доведеться шукати інші інструменти. Не лише ОСН, буде ще місцевий референдум. А якщо вони не спрацюють – завжди є вулиця, куди можна вийти і пояснити владі, де вона не права.
