Домой Текущие новости Сергій Дацюк: На нас чекає руйнування існуючого, жертва, переосмислення і новий початок

Сергій Дацюк: На нас чекає руйнування існуючого, жертва, переосмислення і новий початок

199

28 червня Основному Законові України виповнюється чверть століття. Утім, ледь не кожні другі вибори пропонують його змінити. Що не так з нашою Конституцією? У чому полягають її недосконалості? Від повідь на ці питання і-ua.tv шукав разом з філософом Сергієм Дацюком.

— Не закликає змінити українську Конституцію, хіба що ледачий. Чи дійсно нам потрібен новий Основний Закон? А може, натомість, варто навчитися виконувати вже існуючий?

— Змінювати Конституцію спроможен лише стратег, або група людей, здатних мислити на конституційному рівні. Однак в країні, де конституційна традиція, м’яко кажучи, дуже слабка, це непросто.

— А як же Конституція Пилипа Орлика?

-ads-

— Зрозумійте, коли я говорю про конституційність, я кажу про хорошу теорію, про наявність теоретиків конституціоналізму, про широкі дискусії. На жаль, цього всього в Україні поки немає. Хоча, я не виключаю його появу в майбутньому. По-друге, група, яка писатиме новий Основний Закон, повинна бути довіреною. Тобто, мати легітимність. Утім, щойно ми намагаємося розробити Конституцію, у нас з’являється 40 документів від різних груп, які претендують на довіру. І побачити між ними різницю, практично неможливо. Для цього має бути теорія, яка визначить напрям конституціоналізму, наші бажання, засади та основні принципи.

Другий важливий момент написання Конституції — це принципи майбутнього, хоча б на наступні 50 років. Слід зрозуміти, до чого йде світ, і як потрібно влаштувати устрій власної країни, аби він був максимально комплементарний. Тоді, нова Конституція матиме сенс. А ось писати її з ідеологічних уявлень — далеко не найкраща ідея.

Наприклад, давайте побудуємо національну державу, де головною є нація? Гаразд. Та тут варто відповісти на питання: «Які бувають національні держави?» Більшість з них — автократичні і мають примус. Скажімо, у них заведено носити певний одяг і розмовляти обраною мовою. За великим рахунком, у них немає нічого хорошого. Примус ніколи до щастя не призводить. Тоді, давайте візьмемо республіканську традицію. Утім, навіть він криє в собі різні моменти. В Україні республіканська традиція слабка. У нас вона, на жаль, існує лише на низових рівнях. Умовно кажучи, — у великих громадах. Слабкою є навіть урбаністична республіканська традиція. Не зважаючи на те, що ми мали Магдебурзьке право, наші міста втратили його зародки.

Побудувати світ майбутнього — це надскладне завдання. Воно не тільки конституційне, але і громадянське. Одночасно ми маємо вибудовувати громадянські структури, які сприйматимуть новий Основний Закон. І це — надзвичайно важко. Ви маєте працювати і концептуально, і теоретично, і застосовувати організаційну діяльність. Тому, конституційний процес, зазвичай, стикається з різним спротивом. Соціальним, етнічним, громадянським, культурним і так далі. Звісно, таким шляхом піти можна. Однак потрібно, щоб десь був стратег, або група, яка може взяти на себе цю непросту роботу і протягти її, як мінімум наступні 10 років. Поки що такої групи немає.

— І що нам робити?

— У нас питання стоїть по-іншому. Ми маємо понести відповідальність за нашу відмову від мислення. А це — завжди жертва, переосмислення і новий початок. На жаль, зробити щось інше ми не встигаємо. Ми мали шанс на минулих президентських виборах, але його безжально проґавили. Це була наша остання можливість піти іншим шляхом. Тепер її немає. На нас чекає руйнування існуючого, жертва, переосмислення і новий початок.

— Ви маєте на увазі руйнування старого світу?

— Старий світ руйнується також. Та, перш за все, він має рухнути в Україні. Ми б могли виграти час і побудувати структури на майбутнє. Утім, ми втратили свій шанс і потрапили в ситуацію зовнішнього управління. Вибір медіа-президента став відмовою від власної суб’єктності. У результаті, ми втратили вибір. Та навіть коли ми зробимо ставку на суб’єктність звуженого бачення, наприклад, на націонал-патіротичну, вона ні чого не дасть. Ми візьмемо до уваги лише незначну частину суспільства, а це не вихід. Тоді в жертву принесуть інших людей. Відтак, ми зробимо лише вибір між жертвами. Однак навіть тут не все так просто. Бо одні жертви ведуть до переосмислення, а інші — до згубності.

— І яка жертва нас порятує?

— Рятує не жертва, рятує переосмислення. І це — те, що ми готові сприйняти. А жертва буде у будь-якому випадку. Її не оминути. Утім, головне не вона. Ми поки що виявилися неготовими до переосмислення.

— Коли воно настане?

— Після руїни. І повірте мені, що з нею нічого не закінчиться. Руїна триває певний час, а потім люди виходитимуть з цієї ситуації і стануть на шлях переосмислення. Ми маємо крізь все це пройти. Звісно, можна втекти і переїхати за кордон. Та це вибір кожного. Усі ж не втечуть.

Підсумовуючи, хочу сказати таке. Будь-які косметичні зміни до Конституції не матимуть жодного результату. Я про це навіть не хочу говорити. Звісно, можна змінити мову та зробити перерозподіл повноважень. Будь-ласка. Та це нічого фактично не змінить. Може щось покращити, чи погіршити, але це — різниця непринципова.

Інтерв’юер Ірина Сатарова

РеспондентСергій ДАЦЮК, філософ

Джерело: i-ua.tv

Предыдущая статьяЧи потрібна Україні нова Конституція
Следующая статьяЗакон не значит справедливость

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь