Цими днями триває Форум народів Постросії в Італії та Німеччині, і вже зараз можна говорити про певні підсумки та результати. В той час як цілий ряд справжніх та фальшивих експертів продовжують множити наратив про незмінність підходів до росії, а тим більше непорушності її колоніальної політики, відбувається поступова зміна поглядів всередині європейських політичних еліт.
Почнемо з головного – в Сенаті Італійської Республіки відбулась сесія Форуму народів Постросії, співорганізатором якої виступив сенатор Джуліо Терці ді СантʼАгата, колишній міністр закордонних справ, посол Італії в США та Ізраїлі, посол Італії в Організації Об’єднаних Націй.
Уявити публічну дискусію щодо питання російського імперіалізму та пошуку відповідей на питання розподілу росії між національними спільнотами та регіонами, які потерпають від колоніального статусу, ще два роки тому – було неможливо. Масштабне вторгнення примусило не тільки створити коаліцію довкола України, але й розпочало важку та вкрай необхідну дискусію про контури майбутнього, в якому росія більше не може претендувати на колишні необґрунтовані преференції. І в цій дискусії беруть участь не тільки самі представники поневолених росією народів чи представники регіоналістських течій, а власне представники політичного світу ЄС.
Експерт Словацької асоціації зовнішньої політики Юрай Месик представив коротку хронологію уявлень про росію з боку західного світу, показавши, наскільки короткозорим та антистратегічним був підхід «несвятого союзу» ЄС, США та росії, постійного закриття очей на злочини проти різних народів та держав світу, і в який спосіб експертне товариство і так звані «совєтологи» категорично відмовлялися від ревізії поглядів та верифікації уявлень про «могутність».
Фактично окрім Андрія Амальрика, дисидента, якому вдалося ще в 1969 році видати працю «Чи проіснує Совєтський Союз до 1986 року», марно шукати спроб передбачити, в який спосіб відбудеться розпад імперії. Серед багатьох перемінних соціального, політичного, демографічного характеру, які він брав до уваги, значна частка майбутньої поразки полягала в прогнозі абсолютно програшної зовнішньої війни з Китаєм. Попри те, що замість Китаю, такою ключовою перемінною стала програшна кампанія в Афганістані (що, вочевидь, лише підтверджує правильність його оцінок, бо потенціал афганських повстанців та армії КНР надто різний), висновки не були зроблені.
Член Римського Клубу, українець Богдан Гаврилишин, в своїй доповіді «Дороговкази в майбутнє» (1980) аналізуючи причини майбутнього розпаду імперії, вказував, що розпад ймовірний саме через структурну та функціональну неспроможність тоталітарного режиму, неможливість демократизації без розпаду:
“Усупереч очевидній могутності, Радянський Союз, можливо, уже пройшов зеніт своєї слави і впливу. Слабкі сторони його, напевно, зростатимуть, а здатність визначати долю світу зменшуватиметься. На даному етапі його економічного і соціального розвитку здається необхідною докорінна перебудова суспільного ладу, до того ж існує дуже мала ймовірність її здійснення безболісним, еволюційним шляхом. Проте якщо істотна перебудова не буде здійснена протягом кількох наступних десятиліть, остаточним наслідком матимуть повний розпад Радянського Союзу як політичної реальності”.
Тобто, попри роботу різноманітних експертних груп та політичних аналітиків, панувала думка в магічне перевтілення тоталітарного та авторитарного режиму і, звичайно, нездатність до критичного підходу та верифікації інформації про реальний стан.
Обидва провідних експерти Форуму, Януш Бугайський та Юрай Месик зазначили: війна проти України показала, що системні кризи всередині росії поглиблюються і пришвидшують сценарії можливого розпаду. Замість сподівання на тисячу чорних лебедів для росії вони пропонують підготуватися до цієї кризи та зробити максимум для політичних еліт світу аби цей розпад гарантував більшу безпеку не тільки Україні, а всьому європейському простору та континенту.
Укладачі, наприклад, глобального індексу (Global Firepower Index 2023) і далі вперто ставлять росію на 2-ге місце по могутності збройних сил. Попри очевидну фальшивість цього рейтингу, доведену Збройними силами України та тими асиметричними та симетричними рішеннями на полі бою.
Якщо говорити про сучасний стан росії, то це територія з безліччю проблем та внутрішніх розламів, які не можуть бути вирішені в еволюційний спосіб. За інерцією мислення ще прийнято говорити вголос сподівання на те, що зі смертю Путіна може статися якийсь карколомний перехід влади до умовних опозиціонерів чи демократів – фактом є те, що не існує ані російських демократів, ані російських лібералів. Як всередині країни, так і поза її межами. Насамперед тому, що середовища «іноагентів», які об’єднані довкола ідеї «іншої» росії є прихильниками імперського панування і раз у раз пропонують лише сценарії їхнього приходу до влади та збереження колоніального статусу як поневолених народів, так і регіонів, які виступають донорами для Москви та олігархів, вирощених Путіним.
З боку італійської сторони з вітальним словом звернувся доктор Джанні Вернетті, колишній сенатор та дипломат, відомий колумніст провідних газет Італійської Республіки, який зазначив, що настають часи, які вимагають більшого креативу в зовнішній політиці, часи творчості та відповідальності. Говорячи про сприйняття загроз з боку росії, він підкреслив, що «демократизація можлива тільки після розподілу росії» і саме поділ росії на національні та регіональні держави дає шанс на демократизацію, права людини та розвиток. Серйозного оновлення потребують знання безпекових та дипломатичних органів Європейського Союзу про народи росії та реальний, а не вигаданий стан речей в імперії.
Символічно, що Форум народів Постросії розпочався саме в чергові роковини Першої російсько-чеченської війни (11 грудня 1994 року), коли російські війська вкотре планували за 4 дні окупувати Чеченську Республіку Ічкерія, однак отримали відчайдушний опір місцевого населення: від блокування доріг мешканцями населених пунктів до повноцінних боїв.
Прем’єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія Ахмед Закаєв відкривав Форум від імені поневолених росією народів і підкреслив, що він прагне широкої коаліції народів Кавказу, не лише як бойового братства, яке змагається за свободу разом з підрозділами Збройних сил України, а й певної спільноти об’єднаної принципами відповідальності за своє майбутнє.
В перший день Форуму виступала Раджана Дугар-ДеПонте, представниця Комітету за незалежність Бурятії, а також Ліги Вільних Націй. Вона звернулася з закликом підтримати антиколоніальну боротьбу народів поневолених росією, оскільки вони не хочуть більше бути в складі імперії, а імперії, як відомо, впадуть, але нації не зникнуть. Говорячи про генезу бурятського народу, вона висловила сподівання, що демократичні сили в Монголії будуть сприяти побудові нової незалежної держави, вільної від імперського центру.
Виступали представники руху «Вільна Інгрія», Денис Угрюмов та Максим Кузяхметов. Останній зазначив, що російської імперії має не існувати як цілісного державного інституту, прихованого під масками федерації чи конфедерації. Він висловив упевненість, що в розмові про майбутнє Інгрії як нового державного утворення вже зараз є нагода говорити про співпрацю з Фінляндією та Естонією, як країнами, що стануть бенефіціарами доброго партнерства та безпеки в регіоні.
З словом виступав і Шаміль Альбаков, віце голова та представник інгушського народу в Комітеті Народів Північного Кавказу, який розповів про інтеграційні процеси, що розпочалися в жовтні 2022 року на конференції народів Північного Кавказу в Києві та тривали протягом всього 2023 року. Як один з результатів роботи він назвав проект Конфедерації народів Кавказу, представлений прем’єр-міністром Чеченської Республіки Ічкерія Ахмедом Закаєвим в Європейському парламенті в січні 2023 року, а також дипломатичну місію Інала Шаріпа, міністра іноземних справ Ічкерії для політичних кіл США та кавказьких діаспор.
В листопаді 2023 року в Брюсселі було утворено Комітет Народів Північного Кавказу, на чолі якого став представник черкеської спільноти США Іяд Ягар. Заступниками було обрано Аделя Бакшаві, речника черкеської спільноти та Шаміля Альбакова.
Серед головних прагнень Комітету є визнання черкеського геноциду (в Верховній Раді України були чотири проекти постанов на тему визнання геноциду черкеського народу, останній з яких був зареєстрований у травні 2023 року), підтримка вільним світом роботи Уряду Чеченської Республіки Ічкерія та визнання геноциду інгушського народу.
Прикметно, що з українського боку було одразу двоє депутатів Верховної Ради України, член ПАРЕ, Олексій Гончаренко та Людмила Буймистер, яка наразі є сержантом Збройних сил України та представницею Парламентської Асамблеї НАТО.
До Форуму звернулася колишня міністерка Закордонних Справ Республіки Польща Анна Фатига, яка заявила, що наріжним питанням є усебічна підтримка України від номенклатури озброєнь до політичної інтеграції. Без цих комплексних відповідей, перспективи нового дизайну постросійського простору позбавлені будь-якого сенсу, тому слід концентруватися саме на цих форматах взаємодії.
Центральною темою для всіх виступаючих був заклик продовжити підтримку українського спротиву російській окупаційній армії, яка є боротьбою за свободу цілого європейського континенту, а також всіх націй, поневолених росією.
На другий день роботи Форуму в Римі була організована зустріч в італійській Палаті представників з речниками поневолених росією народів, українських депутатів та науковців з віце-президенткою комітету закордонних справ Лією Картапелле, яка зазначила готовність до діалогу про майбутнє Постросії та відкритість в зміні уявлень про безпечне майбутнє для Європи та поневолених націй.
Варто визнати, що під впливом російсько-української війни голоси поневолених націй та колонізованих росією регіонів об’єктивно стають більш вагомими. Москвоцентричний погляд, який панував як в академічному, так і політичному середовищі стає слабшим. Є об’єктивна потреба кращого розуміння з боку еліт США та ЄС динаміки демографічних, національних, політичних, соціальних та економічних процесів. Виходячи насамперед з міркувань безпекових та оборонних.
Публічний та непублічний діалог на тему Постросії є важливим для розширення лідерства України, адже попри зрозумілу обережність ЄС та США, українська перемога полягатиме не тільки в знищенні окупаційних контингентів на території України чи покращенні спроможностей систем ППО та ПРО, а насамперед в новому, безпечному дизайні постросійського простору, де поява нових держав може бути кращим запобіжником від агресії, ніж абсолютно неефективна доктрина стримування та очікування «самодемократизації» імперії.
Автор: Станіслав Федорчук, керівник програми “Постросія” аналітичного центру Українська Стратегічна ініціатива Києво-Могилянської Академії
Джерело тут
