Джон Сілк, голова делегації Республіки М.О.: «Республіка Маршаллових Островів прибула сюди не для того, щоб підписати наш смертний вирок. Ми прийшли сюди, щоб боротися за 1,5C і за єдиний спосіб досягти цього: поступову відмову від викопного палива. Те, що ми сьогодні побачили, неприпустимо. Ми не підемо мовчки на наші водяні могили. Ми не приймемо результат, який призведе до спустошення нашої країни та мільйонів, якщо не мільярдів, найбільш уразливих людей і спільнот»… — Але вам прийдеться.
1. Всім залишатися на своїх місцях! (ну майже всім).
Перед цьогорічною кліматичною конференцією ООН СOP-28 (30.11–12.12 2023) в ОАЕ у наївних активістів та кліматологів була надія на якийсь новий характер перемовин представників країн світу щодо трансформації існуючої глобальної економічної системи, її надмірного впливу на планету. Ця надія була зумовлена двома факторами: 1) різка зміна динаміки клімату у 2023-му, що зафіксувало все наукове співтовариство та 2) фактична пробуксовка світової економічної системи, яка вимагає нового масового стимулу для промисловості. Стимул сторонні глядачі вбачали у грандіозній мобілізації ресурсів та фінансів задля інтенсивного впровадження декарбонізуючих технологій та практик в усі сфери життя, але це за припущення, що є якась узгоджена мотивація уберегти світ від наслідків 2С+ потепління (сотні мільйонів кліматичних біженців, затоплені узбережжя, продовольча криза та ін. — це вже все описано у ряді авторитетних наукових доповідей). По факту виявилося, що нова фінальна угода, укладена на конференції, — це паперовий вентилятор, яким дмухають на палаючий будинок. Й не могло бути інакше: суттєві трансформації споживчо-виробничої світової моделі вимагають якісно нового глобального урядування. Для якого як мінімум потрібен свого роду політико-ідеологічний клімато-зелений інтернаціонал та якісно інша форма глобальної кооперації. В інакшому випадку — можливо лише квазі картельна домовленість/узгодження промислових політик та неконфліктні «зелені» грінвошинг інвестиції. Тому планету вирішили не рятувати швидко, але визначили тимчасовий механізм заспокоєння широкого загалу та оновлену структуру розподілу праці в світовій енергетиці. Надбагаті, які зробили найбільше для того, щоб спричинити зміну клімату, мобілізувалися, щоб заглушити голоси громад, які страждають від її наслідків та поділили сфери заробітку (Білл Гейтс, наприклад, підписав угоду по малим ядерним реакторам із ОАЕ, а сама ядерна енергетика отримує новий ренесанс та нашвидкоруч в останні місяці вписана у стан зеленої енергетики).
Міжурядова група експертів зі зміни клімату та інші кліматологи погоджуються, що поступова відмова від нафти, газу та вугілля є єдиним шляхом до скорочення глобального потепління приблизно на 1,5°C вище доіндустріального рівня, і що неперевірені нішеві технології уловлювання парникових газів є тактикою затягування та відволікаючим маневром, який може, в кращому випадку, сприяти дуже обмеженому внеску. Але саме від представників таких технологій на конференцію приїжджало 400+ делегатів.
Чого всі добилися?
Вуглеводневий сектор купить на короткий час соціально-політичне седативне ще на кілька електоральних циклів. Ціна — масове використання малоефективної, матеріаломісткої, але для обивателя переконливої технології вловлювання ПГ (умовно символічно — як додаткова вихлопна система, за аналогією з авто, приклеєна до кожної нафтової вежі, газового хаба або вугільної шахти). Цьому й термін вигадали — «ослаблені» вуглеводні.
Звичайному глядачеві буде запропоновано ненадовго заспокоїтися за кліматичне майбутнє, виходячи з формули «скорочення»: 1) Скорочення перше: вуглеводневий капітал та споживча пропозиція на ньому діє business as usual, підмітаючи частину «вихлопу» назад; 2) Скорочення друге: нові зелені технології у виробництві та енергетиці створюють малу динаміку щоквартальної оптимізації викидів у всіх можливих секторах економіки, лише компенсуючи фізичний ріст економік та населення; 3) Скорочення третє: споживачі усвідомлено обходяться меншим, але «зеленішим» і дорожчим.
Головне завдання — перезапустити високу норму прибутку лише у включених до цієї нової політики «пом’якшення» та «адаптації» бізнесів. При цьому було забезпечено головне — не допустити можливості та необхідності розмов про зміну способу життя, того як ми виробляємо та для чого виробляємо стільки згубного для нашого клімату (неможливо 8 млрд. споживачам безболісно наблизитися до впливу на клімат хоча б 2 млрд., які населяли планету у 1920-ті). Наявна цільова потреба в енергії, ресурсах та знищенні для цього природного середовища не піддається ревізії.
В цей час міжнародне вчене співтовариство твердить нам про неймовірні -40% CO2 до 2030-го року, які необхідні для зупинки на 1.5С. На жаль, цей COP публічно тільки підкуповує громадянське суспільство, за лаштунками готуючись заробляти у світі екстремальної погоди та конкуруючи за геокліматично стабільну (безпечну) територію, що зростає в ціні (Україна в їх числі). Недаремно головуючий на цьогорічній конференції Султан Аль Джабер емоційно промовив, що нема науково обґрунтованого підрахунку про вплив скорочення видобутку нафти-газу на недосягнення потепління у 1.5С. І він, на диво, — правий.
Цей поріг в цьому році вже взятий та наявної інерції в кліматичній системі достатньо й для 3С. Дивіться нещодавнє інтерв’ю Обами та слова голови ООН з питань клімату Саймон Стілла: (цит.) «Без цих конференцій ми б рухалися до 5 градусів. Зараз ми прямуємо до 3 градусів»!. Представники добувного капіталу щиро прийшли до консенсусу, що поспішати із паризькими лімітами вже запізно, але й на публіку не варто це говорити.
Бізнесова логіка вуглеводного сектору.
За десять останніх років виробництво цигарок в масі впало на 24%, їх замінили електронні сигарети (90% виробництво Китай), буквально змінюючи ринок й відтягуючи вектор накопичення капіталу у старого тютюнового бізнесу. Те саме, хоча й повільніше, відбудеться із частиною сфери транспорта, де на автотранспорт припадає 50% виробництва нафти. Нафтовики бояться глобальних угод скорочення видобутку, через можливість чужих несиметричних конкурентних дій. Натомість їх влаштовує додавання нових технологій уловлювання, якими можна було б компенсувати природнє поступове скорочення попиту, додавши до своїх конкурентних переваг статус «уловлюючої зеленої компанії».
В цій ситуації заробляють власники відповідних технологій (європейські та американські компанії), а самі нафтовики можуть наростити своє виробництво на принципі витиснення із ринків інших «не зелених» гравців. Саме за цю схему можна побічно дізнатися із «таємних» листів із COP-28, згідно з яким ОПЕК проти формулювань «скорочення» в угоді, але за «убезпечування» як прийнятний термін, що описує уловлювання та зберігання CO2.
Якщо «позеленішає» та зросте у 1.5 рази видобуток якісної та дешевої нафти Саудівської Аравії+, то можна й рф (виключеної від доступу як до технологій, так й угод) виключити з глобального ринку й прибуток наростити, бо фізично збережеться глобальна пропозиція в барелях. Кілька країн, включаючи ОАЕ, Австралію, Канаду, Єгипет, ЄС, США, Японію та Данію, запустили «виклик управління викидами вуглецю», оголосивши про державну підтримку технологій CCUS та видалення вуглекислого газу (CDR). Але навіть уловлювання 1,2 гігатонни CO2 становить лише 3% глобальних викидів 2022-го року.
Наявні уловлюючі технології — це, в кращому випадку, дорога невідповідність більш нагальній потребі скоротити викиди, а в гіршому — цинічний прийом індустрії викопного палива, щоб зберегти свій забруднюючий статус-кво. Хоча ринок створюється привабливий: не торгівля квотами (що з часом зникнуть), а можливість компаніям купити послугу поглинання всіх своїх викидів — вуглецева кредитна система для придбання іншими компаніями. Це шалені нові можливості для боротьби за зеленого споживача. Чи ви думали, що приватні поглинаючі заводи будуть безкоштовно працювати на благо світу? «Ми вважаємо, що наша технологія прямого захоплення стане технологією, яка допоможе зберегти нашу галузь з часом», — сказала Вікі Холлуб, виконавчий директор Occidental Petroleum. «Це дає нашій галузі ліцензію на продовження роботи протягом 60, 70, 80 років, які, на мою думку, будуть дуже потрібні».
Найбільшим виробникам вуглеводнів запропонували схему скорочення видобутку, але буфером змін стануть нафтогазові країни «невдахи». Є велика ймовірність, що в якості такої домовились за рф, сторгувавши її у якості внутрішньокитайської бензоколонки.
Що це в фіналі означає?
1) Атомна енергетика отримає новий розквіт, особливо технологія малих реакторів (перспективна для опріснення води в посушливих районах багатих країн);
2) «Воднева схема» вуглеводних компаній. Замість акцентування на виробництві водню із АЕС та ВЕС як механізму зберігання-батарейки (вночі та на піках) та зручної транспортної форми енергії — передбачається проміжна схема створення водню із метану та подальше спалювання його як більш чистого аналогу (Британія захопилася саме такою ідеєю). Зручність для двох сторін: американо-близькосхідні газовики отримають продукт із більшою доданою вартістю, Західні (+Японія) виробники обладнення нарешті отримують хоч якийсь глобальний водневих ринок. Із мінусів — таке опалення чи промислове спалювання коштуватиме дорожче й означатиме нуль для зменшення впливу на клімат;
3) Більшість готова до непублічної конкуренції в кліматі 2С+ потепління (+-2035-й рік). Мета Паризької угоди — утримати глобальне потепління значно нижче 2°C — вже мертва;
4) Кліматичні зміни реальні й швидкі, бо публічна імітація перешкоджання їм дійсно спроможна мотивувати та вплинути на трансформації на ринку домінуючих технологій в транспорті та енергетиці та сильно вплинути на вибір споживачів. Відтак лідери в «зеленій повістці» отримали геоекономічний інструмент взлому звичної конкуренції;
5) Динаміка зміни клімату в найближчому та середньому майбутньому не зміниться, прогнозно негативно вплине на чисельні світові житниці, вимкне із обігу життя та господарювання частини густонаселених територій світу. Адаптація кліматично безпечних та умовно безпечних територій залишається поза публічним дискурсом. Обрана на COP-28 політика не залишає шансів для адаптації чисельним територіям, а конкуренцію за безпечні території виводить на новий рівень;
6) Конкуренція за території запускає на першому етапі (до справжнього переосвоєння) велику гонитву спекулянтів за геокліматично безпечними територіями. Це передбачає запуск всіх механізмів підривання фінансової стабільності їх власників.
Українські аграрії це вже відчувають на собі через специфічну цінову поведінку трейдерів та в темну використаних блокувачів-протестувальників на кордонах. Війна вийшла ситуативним союзником для мети банкрутування та викупу активів українського аграрного сектору, де поки мета зовсім не у продовольстві.
2. Деструктивний інтерес до натурекономічного капіталу українських аграріїв та як відбитися.
В якості прикладу про «зовнішній спекулятивний інтерес».
Значна кількість сільськогосподарських угідь тієї ж самої Європи урбанізована. Зменшення доступності земель сільськогосподарського призначення призвело до зростання цін на доступні сільськогосподарські землі. Ціни на сільськогосподарські землі зросли до рівня, який можуть дозволити собі лише компанії, а не приватні особи: Італія (35 447. євро за гектар), Польша — 14 500 євро за гектар, Угорщина — 6100 євро., Німеччина від 10 000 — до 80 000 євро (в напрямку від сходу до південного заходу). У Європі питання доступності сільськогосподарських земель набуває все більшого інтересу, оскільки континент стикається зі зростаючими проблемами, такими як зміна клімату та те, як це впливає та збільшує опустелювання шляхом зниження сільськогосподарської здатності ґрунтів. Але це для прикладу.
Зміни клімату глобально змінять цінність землі у житницях до слабо прогнозованого рівня. А шалений тиск на продовольчому ринку створить із цього ринку та сектору «нову нафту». А я нагадаю, що на офіційному рівні ФАО стверджується, що на ринок почне тиснути ріст попиту на 40–50 відсотків до 2050-року. В той самий час в НАСА стверджують, що в найближче десятиліття на глобальну продовольчу систему впадуть наслідки зміни клімату та надексплуатації водних ресурсів для зрошення. У зв’язку із чим очікується падіння врожайності до -20%. Відчуваєте причинно-наслідкову складову інтересу до головного засобу виробництва їжі — землі (із водою під нею)?
А що в Україні? До широкомасштабної війни земля, яка коштувала в 2020-му році в Полтавській області $2–2,5 тис./га — зараз продається вже по 38,34 тис. грн/га (у серпні 2023 року) — менше 1000 євро. Скуповуватися та консолідуватися земля буде за найнижчою ціною, коли наші аграрії «в доміно»поваляться за кредитними дефолтами — тобто у найгіршому своєму стані. Що для цього буде потрібно, для максимального результату?
По перше в українських аграріїв вже є складні ситуації обумовлені об’єктивними причинами: закриттям портів, пошкодженням портової інфраструктури, знищенням складів з зерном, втрата транспорту та техніки, втрата земельних банків через окупацію + дефіцит робочої сили. На кінець 2023-го «фінансовий жир» вже згорів. На додаток трейдери користуються ситуацією із логістикою (в особливості «коридорщики») та жорстко демпінгують.
Фінансова прірва підштовхує український агросектор до ефекту доміно банкрутств. На першому етапі це небезпечно через масове переведенняостаннього «активу виходу із бізнесу», землі, у міжнародний спекулятивний актив. Це вже у період 2024/25-го витягне фундамент із під можливості нашого впливу на державну аграрну політику як таку (зміст внутрішньої продовольчої безпеки та структури та характеру розвитку агарного експорту). Аграрний бізнес ставиться на межу простого відтворення, а найближчі три роки глобальний продовольчий ринок може собі дозволити погратися із нашими банкрутствами та спекуляціями землею (фіз. спекулянти та гедж-фонди), а лише потім на свій розсуд активно повертати ці активи в виробничий оборот у зв’язку із прогнозованою кривою світового продовольчого дефіциту //див. Д.Єрмолаєв. Похмуре майбутнє українських аграріїв або боротьба за світові житниці (та що робити)//.
З огляду на це є три готові інструменти, якими можна умовно швидко переграти заготовлену нашим великим та середнім аграріям участь (для малих припускаємо, що ще 1 млрд.долл.США по програмі 5–7–9, як в 2023-му, знайдеться й на наступний рік):
- Запуск державної кредитного плеча через створення на тимчасовій основі спеціального бюджетного «Стабілізаційного аграрного фонду» (2–3+ млрд.долл США) під крилом Мінагрополітики. Умови довгострокового кредитування із мінімальною ставкою можуть також слугувати політиці збільшення частки та глибини переробки у агросекторі країни через механізм прогресивної ставки. Як адміністративно-фінансовий стимул це б допомогло не тільки підтримати кредитним плечем операційні витрати наших найбільших експортерів, але й під чіткі умови простимулювати переробку як фактор забезпечення внутрішнього мультисекторального промислового попиту (економічний мультиплікатор) та засобу швидко полегшити логістичний фактор через фізичне зменшення обсягу експорту;
- Додатково, ряд державних агропідприємств (наприклад «Державна продовольчо-зернова корпорація» та ін.) можуть проводити тимчасовий викуп неконтрольної долі приватних агрокомпаній (із правом оберненого викупу після стабілізації) в якості опосередкованого державного дешевого кредитування. Це дозволить гарантувати недопущення цілеспрямованого збанкрутування із спекулятивною метою. Важлива вимога: чесний системний держ. менеджмент;
- Агробізнес, в особливості прямі експортери у Європу, мають можливість із цього року проторити собі пряму доріжку до дешевих єврокредитів (та афільованих MDB кредитів). Ключ до цього — швидка підготовка до впровадження бізнес стратегії на принципах сталої політики, яку вимагає не просто описувати, але впроваджувати нова CSRD директива ЄС про нефінансову звітність (див. //Д.Єрмолаєв. Війна та нові правила ЄС вимагають від українських компаній зайнятися геокліматичними дослідженнями.//). Мова не про звичну аудиторська відписку (як хтось ще це хибно розуміє) — а про паспорт інтегрованої та довгострокової сталої політики компанії, що відкриває європейські товарні та фінансові ринки для компанії (із третіх non-EU країн так само) або захлопує їх для себе із гуркотом. Ці нові правил не просто просять описати «кліматичну адаптацію», а нею вимагають займатися починаючи із 2024-го. Цей стандарт зроблений спеціально, щоб створити умови для швидкого перерозподілу власності від тих, хто не здатний трансформуватися. Ви хочете кредит в українському банку? А банк сам капіталізується в Європі й має сам так само звітувати, в особливості чи відповідають позичальники стандартам сталого розвитку. Відповідаєш — отримуєш першим доступ до дешевого кредиту. Ні — твоє місце займає інший, умовно забираючи все. Хоча під амбітні кліматично адаптовані (довгострокова гарантія врожайності) бізнес-плани можна буде отримати фінансування нового рівня. (див. Ініціативу Сталих Ринків)
Відтак всі дезадаптовані агробізнеси, які не трансформували свою стратегічне планування на принципах сталого розвитку, втрачають шанс отримати довгострокову кредитну соломинку. А тому скуповуються зовнішнім спекулятивним «інвестором» (єдиним, в кого у даній ситуації є і буде ресурс для скупки землі та майна в поставленого на межу українського аграрія).
Додатково. Обтяжливий сценарій A: нескоригована державна політика тим часом майже не втручається у ситуацію, підкидаючи «масла у вогонь» через антикризовий закон, що, наприклад, дозволяє іноземним юридичним особам купувати землю с/г призначення. Виходячи із нашої «демократичної амбіції», ми (народ України) й представляюча його інтереси держава втрачаємо можливість визначати національну аграрну політику: вектор, характер та зміст розвитку аграрного сектору України як одного із найприбутковіших секторів найближчого майбутнього (дивимось середньострокові кліматичні прогнози).
Від українських аграріїв зараз залежить збереження спроможності повоєнного розвитку як такого: 1) від їх усвідомлення необхідності розпочати вже зараз роботи (можливо в колективній, асоційованій формі) над трансформацією своєї діяльності на європейських принципах сталого розвитку (механізм CSRD), та 2) лобіювання створення в найкоротші строки другої паралельної кредитної парасольки від самої держави.
Так виходить, що на даний момент саме за українськими аграріями залишається останній крок у визначенні вектору економічного розвитку України, саме у них у руках поки що є геоекономічний інструмент в глобальній політиці на який можна й треба притягувати глобальний капітал, що в кліматичних реаліях уже визначився у пріоритетах. Це — зелені технології та буквальна конкуренція за фізичний доступ до геокліматичних гаваней (земля та природні системи). Або ми будемо продавати «підписку» доступу до нашої землі-ресурсу, або нам самим доведеться її купувати.
Автор: Dmytro Yermolaiev
Джерело тут
