Олесь Кириленко
Виявляється в Україні є проблема, яка затьмарює собою усі соціальні: безробіття, зростання цін, невиплата пенсій тощо, – це так звана гомодиктатура. Тобто насильницьке нав’язування одностатевих стосунків. Можливо ви за цими дріб’язковими проблемами, пов’язаними із кризою, цього і не помітили, але так сталося лише тому, що «содоміти» діють хитро і обережно. Так, наприклад, вважає релігійно-політичне угрупповання «Любов проти гомосексуалізму», яка влаштовує марші і концерти, щоб попередити громадян про «страшну небезпеку». Цікаво, як любов може бути «проти»? До того ж в Біблії написано «возлюби ближнього свого». А трактовка біблійних текстів, які ніби то засуджують одностатеве кохання, не є 100% коректною.
А хто з цим не погоджується, або попав під пропаганду, або просто свідомий зрадник нації, православ’я і т.д. Той, хто говорить про гендерну рівність і свободу тільки грає на руку повальній гомосексуалізації, адже головні вороги в України — ґеї та лесбійки. А є ще, наприклад, такий собі «Тризуб ім. Степана Бандери». І ось цей «Тризуб», до якого входять переважно хлопчики віку статевого дозрівання, теж бореться не з соціальними проблемами, а з сексуальними. Цікаво, що метою діяльності організації є встановлення Української держави. 18 років пройшло із часу проголошення незалежності, а вони ще борються.
ЛҐБТ (лесбі ґей бі транс) спільнота в Україні є стигматизованою та маргіналізованою. Тобто у суспільному просторо її просто немає. Є клуби по інтересам, правозахисні організації, спеціалізовані видання та сайти, але хоч якось впливати на життя соціому вони фізично не можуть. ЛҐБТ зараз тільки підходять до процесу «нормалізації», коли звичайні люди хоча б знатимуть, що вони є серед них. Хоч як би ми не відносились до справді сильного гомосексуального руху в Європі, для України цієї проблеми зараз просто немає. Ми можемо по різному ставитися до одностатевих партнерств (так правильно називати гмосексуальні шлюби), усиновлення одностатевими парами дітей тощо, але проблема ця у нас є тільки тоді, коли деякі політичні чи конфесійні сили підігрівають її, можливо перед виборами.
Тож поки ЛҐБТ залишаються на маргінесі, їм доводиться «варитися в собі»: влаштовувати самим для себе ж семінари, лекції, концерти, творчі вечори і все, інше, що можно підвести під поняття «культурна діяльність». Так у світ вийшла перша україномовна квір-антологія «120 сторінок содому». Антологія містить українською твори тридцяти авторів із п’ятнадцяти країн Европи й Америки (крім України, залучено письменників із Австрії, Білорусі, Великої Британії, Греції, Іспанії, Німеччини, Польщі, Росії, Словенії, США, Угорщини, Узбекистану, Чехії, Швайцарії). Ініціаторами проєкту й упорядниками антології виступили троє українських поетів – Ірина Шувалова (Київ), Альбіна Позднякова (Львів) і Олесь Барліг (Запоріжжя). До роботи над антологією долучилося чимало знаних українських поетів і перекладачів: Андрій Бондар, Сергій Жадан, Дмитро Лазуткін, Остап Сливинський, Віталій Чернецький та ін., а також відомий фахівець із ґендерної проблематики і квір-студій соціоантрополог д-р Марія Маєрчик.
Презентація книги у Львові на форумі видавців не обійшлася без провокацій. Люди, що зачисляють себе до лав українських націоналістів вчинили напад на учасниквів цього заходу.
Саме тому всі очікували, що презентація «120 сторінок» у Києві 24.09 також буде гарячою. Тож організатори потурбувалися про охорону, яку забезпечували міліціянти. Ще до початку дійства до книгарні «Є» почали крім гостей заходу з рядів ЛҐБТ-спільноти, журналістів, поціновувачів літератури приходили люди, у яких легко було можна впізнати провокаторів.
Кілька молодиків спробували поперекидувати столи та мікрофони, коли презентація почалася. Але їх швидко вивели із залу. Гості заходу навіть порадили їм «зізнатися собі». Адже агресивна гомофобія, це навіть студент 3-го курсу психфаку знає, – перша ознака латентної гомосексуальності. Можливо молодики просто бояться, що самі виявляться ґеями.
Два юних хлопчиків, які представились поетами чомусь принесли з собою перець. Вочевидь хотіли зготувати після літературного вероча вдома якусь східну страву. Навіть «виховна розмова» з міліцією їм не допомогла і вони все ж розсипали перець у залі. Виступаючим та гостям довелось трохи почхати. А от горе-терористам, хоча реальної відповідальності і не світить, але може перепасти «на горіхи» від батьків, яких змусять платити штраф, доведеться. От така дяка дітей батькам.
І взагалі під час проведення заходу по залам книгарні ходили люди специфічного вигляду, які уважно вивчали словники китайської мови, та часом здригались невідомо від чого. Можна зробити висновок, що «передова боївка» виявилася просто нездатною зірвати відкритого публічного заходу. Недолугі провокатори та горе-терористи виглядали просто смішно. Мабуть їх вишколи все ж не дають результатів.
Однак похуліганити на вулиці у той вечір їм таки вдалося. Наприклад, був побитий біля метро Золоті Ворота відомий в Києві рокабіллі контрабасист Хобот, який мав виступати у клубі поряд. Не зрозуміло чи здався нападникам рок-н-ролл українофобською та розпустною музикою, чи просто нападники переплутали перплутали його із кимось іншим. Крім того був вчинений грабіжницький напад на кількох журналістів, що поверталися з презентації. Тут знову ж таки не зрозуміло, що привабило агресивних підлітків більше — журналісти з презентації, чи їхні особисті речі. Міліція як завжди обіцяє розібратися.
