У збірці творів американського фантаста Роберта Хайнлайна, яка була видана російською мовою в 1992 році і десь тоді ж потрапила до моєї приватної бібліотеки, є невеличке оповідання «Год невезения». В світі відбуваються небувалі катаклізми: землетруси, виверження вулканів, епідемії вірусних хвороб, посухи й повені, масові психози, США та СРСР жбурляють один в одного ядерними бомбами… Головний герой, зводячи все це в єдину статистичну базу даних, розуміє: події пов’язані з особливою сонячною активністю. Ключем для цього розуміння стає прочитана ним стаття про процеси, які відбуваються в надрах Сонця; автор цієї статті – репресований радянський професор, який безвісти зник у нетрях ГУЛАГу. Варто сказати, що на початку 90-х видавці дуже паскудно вичитували книги, тому в збірці творів Хайнлайна цього професора названо то «А.И. Динке́вским», то «А.И. Динко́вским». Далі буде спойлер: репресований професор передбачив вибух Сонця і наприкінці оповідання воно таки вибухнуло.
Але не переймайтесь за наше Сонце, воно поки що вибухати не збирається. До того ж, як написав реальний прототип цього хайнлайнівського професора Олександр Леонідович Чижевський під час свого восьмирічного ув’язнення в сталінських таборах, «Что человеку гибель мирозданья — пусть меркнет неба звездная порфира, страшитесь же иного угасанья: мрак разума ужасней мрака мира!». І він дійсно мав рацію, чому свідченням є наслідки тієї безмежної «темряви розуму», яка спустилася на нашого північно-східного сусіда.
Олександр Чижевський народився наприкінці позаминулого століття на території Польщі, яка тоді входила до складу Російської імперії; утім, його батьки були родом із України: тато з Києва, матір – з Полтави. Чижевський насправді ніколи не передбачав загибелі Сонця, натомість присвятив все життя вивченню впливу тих процесів, що відбуваються на Сонці, на біосферу Землі. В 1918 році, у розпал громадянської війни на уламках колишньої Російської імперії юний Чижевський захистив у Московському університеті дисертацію з загальної історії під назвою «Дослідження періодичності всесвітньо-історичного процесу». Потім були різні наукові статті, монографія, видана у Франції, вивчення фізики, математики та медицини в Московському університеті, професорство там же, 20-літня дружба з одним із засновників космонавтики Ціолковським, різні (судячи з усього, сумнівні) експерименти з впливу іонізації повітря на тварин та рослин… І, нарешті, гостра критика в другій половині 30-х та ув’язнення в сталінських таборах у 40-х – 50-х роках.
Під вогнем критики в 30-х роках Чижевський опинився як по науковій, так і по ідеологічній лінії. Причиною наукової критики було те, що, проводячи свої експерименти щодо впливу іонізації повітря на живих істот, він в очах частини науковців виглядав десь як чергова іпостась сумновідомого Трохима Лисе́нко: якщо вірити висновкам спеціальної комісії під керівництвом академіка Іоффе, Чижевський займався самопіаром, підтасовував результати дослідів і взагалі проявляв слабке розуміння основ фізики та біології. Причинами ж критики ідеологічної стало те, що (за твердженням тієї ж комісії), цитую, «безглузда та ідеологічно шкідлива “теорія” про те, що революції, епідемії людей та тварин, народні рухи визначаються сонячними плямами, створила професору Чижевському незавидну популярність у реакційних колах Франції, де він друкував свої “дослідження”». Мені як нефахівцеві важко сказати, наскільки справедливими були звинувачення Чижевського в підтасуванні фактів та слабкому знанні фізики й біології (про історичну частину я скажу дещо пізніше), але ось ідеологічний закид більш ніж прозорий: в державі, в якій весь історичний процес оголошувався детермінованим економічними чинниками та боротьбою класів, спроба пояснити його чимось іншим не лише була заздалегідь приреченою на невдачу, але й неминуче тягнула сумні наслідки для її автора. Тим не менше, в 1939 році міжнародний конгрес біофізиків у Нью-Йорку обрав Чижевського своїм почесним головою. В СРСР, як я вже казав, автору довелося відсидіти 8 років, а повністю реабілітовано його було лише в 1962 році, за два роки до смерті.
Сьогодні публікації Олександра Чижевського можна вільно скачати в інтернеті й прочитати. Я ж уперше почув про цього автора третьокурсником в 1996 році, коли моя університетська викладачка Лариса Дмитрівна Аршинова познайомила мене із репринтним виданням відносно невеличкої книжки 1924 року «Фізичні фактори історичного процесу» (саме під цією назвою вийшла його дисертація 1918 року). Допитливим же читачам можу порекомендувати ознайомитись із вельми об’ємною книгою «Земное эхо солнечных бурь» 1973 року видання (яка фактично є російським перекладом його французької монографії 30-х років).
Розпочну з загальновідомих речей. На поверхні та в надрах нашого з вами Сонця постійно відбуваються складні процеси циклічного характеру: бувають часи, коли Сонце є більш активним і бувають, коли воно є менш активним. Показником рівня активності є відомі сонячні плям, з яких час від часу відбуваються викиди енергії та матерії: чим більше плям – тим вище рівень сонячної активності, чим менше плям – тим він нижчий. Мабуть, немає такої людини, яка б хоч інколи не казала: «Ах, в мене сьогодні так голова болить, напевно, магнітні бурі». Так ось, магнітні бурі є прямим результатом сонячної активності, бо викиди внаслідок спалахів енергії та матерії вступають у взаємодію з магнітним полем Землі. За кілька століть досліджень змін сонячної активності науковці виділили цикли різної тривалості (одні – близько століття, інші – декілька тисяч років), однак найвідомішими і, вірогідно, найкраще вивченими з них є 11-літні цикли. Власне, 11-літніми їх називають умовно, бо ці цикли зазвичай коливаються від 7 до 17 років, але в середньому, так, дійсно становлять 11 років. За цей час Сонце проходить від мінімуму активності (коли плям і спалахів небагато, або немає взагалі) до максимуму (коли їх є дуже багато). Вважається, що максимуму своєї активності Сонце досягає в середньому за 4 роки від початку циклу, а мінімуму, відповідно, у середньому за 7 років від досягнення максимуму.
Чижевський був не першим, хто намагався зв’язати цикли сонячної активності з процесами, які спостерігаються на Землі: до нього різні мислителі висловлювали припущення про, наприклад, зв’язок цих циклів з коливаннями врожайності зернових і винограду, а отже й цін на хліб та вино. Але Чижевський зробив спробу накласти динаміку сонячної активності практично на всі процеси, з яких йому були доступні статистичні відомості. І виявив, що при досягненні максимума сонячного циклу (тобто, коли плям і спалахів найбільше), різко зростає кількість явищ, які ми зазвичай називаємо катастрофічними: землетрусів, вивержень вулканів, епідемій різних важких захворювань серед людей і тварин, погодних катаклізмів. Більше того, так само під час сонячних максимумів серед людей різко зростає відсоток епілептичних нападів, нещасних випадків, злочинів, масових істерій і взагалі нервово-психічних хвороб, а також раптових смертей, особливо серед немовлят та людей похилого віку. Чижевський вважав, що під час сонячних максимумів життєдіяльність різних мікроорганізмів зростає, а сили опору людського організму, натомість, зменшуються.
До речі, розглядаючи статистику по епідеміях грипу, Чижевський дійшов висновку, що вони мають схильність розпочинатись або за 2,3 роки до максимуму, або через 2,3 роки після нього і тривати в середньому 4 роки в межах 11-річного циклу. Цікаво було б проаналізувати під таким кутом зору пандемію КОВІД-19 (звісно, коли вона остаточно завершиться): хоча коронавірус – не грип, але чи не має він схожу закономірність?
Наскільки я розумію, сучасна наука (зокрема, біологія, медицина, сейсмологія, метеорологія тощо) висновки Чижевського про вплив сонячної активності на атмо-, біо- та геосферу Землі загалом підтримує (не знаю, щоправда, повністю чи частково). Але головним каменем спотикання залишається та суперечлива частина його концепції, де мова йде про вплив сонячних циклів на історію людського суспільства. Між іншим, у книгу «Земное эхо солнечных бурь» міркування автора про те, як Сонце впливає на події політичної та соціальної історії не увійшли, хоча сама логіка викладу матеріалу підводить читача до того, що такі міркування мали б бути, відповідний розділ ну аж проситься до книги. Зрозуміло, утім, чому ці міркування туди не потрапили: наприкінці життя Чижевський, навчений власним гірким досвідом, за будь-якої нагоди підкреслював, що, мовляв, «Сонце не вирішує ані суспільних, ані економічних питань…», а лише втручається в біологічне життя планети. Поза сумнівами, в молодості Чижевський думав зовсім інакше і той висновок комісії (відносно авторської теорії «про те, що революції, епідемії людей та тварин, народні рухи визначаються сонячними плямами») виник не на порожньому місці. Саме про це Чижевський писав у своїй дисертації 1918 року та в книзі «Фізичні фактори історичного процесу» 1924 року, де він всю соціальну й політичну історію людства спробував пояснити впливами циклів сонячної активності. В його устах це звучало наступним чином: «Ми констатуємо факт, що найвеличніші революції, війни та інші масові рухи, які творили системи держав, покладали початок поворотним пунктам історії та розхитували життя людства на територіях цілих материків, збігаються з епохою максимальної напруги сонцедіяльності та розвивають найвищу інтенсивність у моменти найвищої напруги».
Тут необхідно зробити одну ремарку. Чижевський не лише намагався пояснити процеси минулого коливаннями сонячної активності, він був щиро переконаний, що його універсальна теорія дає можливість передбачати подібні процеси в майбутньому. Але намагатись прогнозувати динаміку епідемій чи вірогідність природних катаклізмів – це ще куди не йшло, а ось передбачати війни чи революції – зовсім інший рівень претензій. Історія як наука передбаченнями не займається в принципі, однак в XIX – на початку ХХ ст. серед деяких істориків був популярним позитивізм – філософська течія, за якою історія суспільства розвивається за законами, які є такими ж незмінними і суворими, як закони фізики, потрібно лише їх розгадати. Претензії Чижевського не лише пояснити, але й спрогнозувати такі масові явища соціального порядку як війни, повстання, революції – це не лише зрозумілий прояв юнацького максималізму (адже на момент захисту дисертації автору було 21 чи 22 роки), але й данина позитивізму з його пошуками «соціальної фізики» та «універсальних історичних законів».
До того ж, фаховий історик в книзі «Фізичні фактори історичного процесу» знайде натяжки по датах і подіях, що дає певні підстави вважати: автор не гребував підганянням історичних деталей під свою загальну схему. Тому й запропонована ним «періодизація коливань всесвітньо-історичного процесу» у відповідності до циклів сонячної активності навряд чи може використовуватись для дослідження чи викладання історії. Сьогодні, на відміну від 1918 року навряд чи знайшлася б така спецрада, яка б схвалила цю дисертацію (ну хіба що з педагогічних наук: після «квантової культурології» чи «розумних лептонів» вже нікого нічим не здивуєш).
Так що ж тепер? Відмахнутись від історичної теорії Чижевського як від наївної позитивістської спроби знайти універсальне пояснення всього? Чи спробувати пошукати раціональне зерно?
Як кожен гуманітарій, я маю право на прихильність до якоїсь більш або менш божевільній теорії. Тим більше, що, може, не така вона вже й божевільна (попри любов автора до певних пересмикувань).
В інтернеті кожен може з легкістю знайти інформацію про роки мінімуму і максимуму всіх 11-річних сонячних циклів, починаючи аж з 1755 року. Знайшов їх і я. Отже:
– максимум 9-го циклу припадає на 1848 рік (початок «весни народів», революційного руху, який охопив добру половину Європи);
– максимум 14-го циклу припадає на 1905 рік (початок першої російської революції);
– максимум 15-го циклу припадає на 1917 рік (що це за рік пояснювати, гадаю, не треба нікому);
– максимум 17-го циклу припадає на 1937 рік (пік сталінських репресій);
– максимум 20-го циклу припадає на 1968 рік (наймасовіші в історії молодіжні та студентські протести в країнах Заходу);
– максимум 21-го циклу припадає на 1979 рік (останнє загострення «холодної війни» перед розпадом СРСР);
– максимум 22-го циклу припадає на 1989 рік («оксамитові революції» в Центрально-Східній Європі);
– нарешті, максимум 24-го циклу припадає на 2014 рік (перемога українського Євромайдану та початок гібридної агресії Росії).
2022 рік, рік нинішньої запеклої війни та гострої світової кризи, не припадає на максимум сонячної активності нинішнього циклу. Але при цьому практично всі дослідники фізики Сонця одноголосно стверджують, що від самого початку 2022 року на Сонці постійно з’являються спалахи, деякі з яких є дуже потужними; та й загалом нинішня активність Сонця набагато вища, ніж передбачалося раніше. Я не знаю точно, якою була сонячна активність 24 лютого, але ось давайте процитую прогноз магнітних бурь від 19 лютого 2022 року, який знайшов на сайті УНІАН: «Невелика сонячна активність очікується в неділю 20 лютого. Потім через день настане триденна магнітна буря – з 22 по 24 лютого. Найсильнішою буде сонячна активність 23 лютого».
Отож, раціональне зерно в ідеях Чижевського шукати не потрібно, бо воно, це зерно, перебуває просто ось тут, перед нашими очима. Людина є водночас і суспільною, і біологічною істотою, тому її соціальні, політичні, економічні вчинки дуже часто мають під собою саме біологічну основу. А отже, як і на організми інших біологічних істот, Сонце дійсно впливає, причому впливає не лише тим, що від магнітних бурь болить голова та «стрибає» тиск. В ситуаціях, коли війни, повстання, революції довго визрівають, коли їхні соціальні, економічні та політичні передумови вже сформовані, то навіть банальна магнітна буря може стати спусковим гачком. Наприклад, може підштовхнути фізично хворого та психічно неадекватного диктатора віддати наказ про початок вторгнення в сусідню країну.
Відео 
Відеопроект «Андрій Мінаєв з Чернівців: думки вголос»
