Новий текст Джорджо Агамбена, (присвячений економічним та політичним негараздам в Італії)
Молитва par excellence – та, яку нам продиктував сам Ісус («моліться так») – містить уривок, який наш час за будь-яку ціну прагне спростувати і який, отже, було б добре пам’ятати саме сьогодні, коли все, здається, зводиться до одного жорстокого двостороннього закону: кредит/дебет.
Dimitte nobis debita nostra… «прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Грецький оригінал ще більш беззаперечний: aphes emin ta opheilemata emon, «Відпусти, зніми з нас наші борги».
Розмірковуючи над цими словами в 1941 році, у розпал світової війни, видатний італійський юрист Франческо Карнелутті (Francesco Carnelutti) зауважив, що, хоча істина фізичного світу полягає в тому, що не можна стерти того, що трапилося, те саме не можна сказати про моральний світ, який визначається саме можливістю прощення та помилування.
Перш за все, необхідно розвіяти упередження про те, що у випадку боргу діє справді економічний закон. Навіть якщо залишити осторонь проблему того, що мається на увазі, коли ми говоримо про економічний «закон», узагальнене генеалогічне дослідження показує, що походження концепції боргу не економічне, а юридичне та релігійне – два виміри, які чим більше відступають до передісторії, тим більше схильні плутатися та розмиватися.
Якщо, як показав Карл Шмітт, поняття Schuld, що німецькою мовою означає як борг, так і провину, лежить в основі будівлі права, то не менш переконливою є інтуїція видатного історика релігій Давида Флуссера (David Flüsser). Одного разу, коли він розмірковував на площі в Афінах про значення слова pistis, яке в Євангеліях означає «віра», він побачив перед собою напис великими літерами trapeza tes pisteos. Йому не знадобилося багато часу, щоб усвідомити, що він стоїть перед вивіскою банку (Кредитний Банк) і в ту ж мить він зрозумів, що значення слова, про яке він думав роками, стосувалося кредиту – кредиту, яким ми користуємося в Бога і яким Бог користується в нас, оскільки ми віримо в Нього.
З цієї причини Павло може сказати у відомому визначенні, що «віра є підставою сподіваного»: це те, що надає реальності тому, чого ще не існує, але в що ми віримо і чому довіряємо, на що ми покладаємо свої надії та своє слово. Щось на зразок кредиту існує лише тією мірою, якою наша віра може надати йому змісту.
Світ, у якому ми живемо сьогодні, присвоїв цю юридичну та релігійну концепцію і перетворив її на смертоносний та невблаганний диспозитив, перед яким має схилитися кожна потреба людини. Цей диспозитив, у якому вміщено весь наш pistis, уся наша віра, є грошима, що розуміються як сама форма кредиту/дебету. Банк – зі своїми сірими чиновниками та експертами – зайняв місце Церкви та її священиків і, керуючи кредитом, маніпулює та керує вірою – мізерною, непевною довірою – яку все ще має наш час. І робить це в найбільш безвідповідальний і безпринципний спосіб, намагаючись заробити гроші на довірі та сподіваннях людей, встановлюючи кредит, яким кожен може користуватися, і ціну, яку вони повинні за це заплатити (навіть кредит держав, які покірно відмовилися від свого суверенітету).
Таким чином, керуючи кредитом, він керує не лише світом, а й майбутнім людства, майбутнім, яке надзвичайний стан хоче зробити все коротше і коротше.
І якщо сьогодні політика більше не здається можливою, то це тому, що фінансова влада фактично захопила всю віру та все майбутнє, весь час та всі очікування. Так звана надзвичайна ситуація, яку ми переживаємо, – а те, що називається надзвичайною ситуацією, як тепер ясно, є просто нормальним способом функціонування капіталізму нашого часу, – почалася з безрозсудної серії кредитних операцій зі зниженими кредитами, які були перепродані десятки разів, перш ніж їх удалося реалізувати. Іншими словами, це означає, що фінансовий капіталізм – і банки, які є його основним органом – працюють, граючи на кредиті – тобто на вірі – людей.
Якщо сьогодні уряд – як в Італії, так і в будь-якій іншій країні – справді хоче рухатися в напрямку, відмінному від того, який він намагається нав’язати скрізь, він, перш за все, має рішуче поставити під сумнів систему грошей/кредиту/боргу. Лише таким чином знову стане можливою політика — політика, яка не погоджується бути задушеною фальшивою догмою — псевдорелігійною та неекономічною — про універсальний і безповоротний борг і повертає людям пам’ять і віру в слова, які вони так часто в дитинстві повторювали: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
28 вересня 2022 р.
Джорджо Агамбен
