Київ. 04 квітня 2015 року (Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України). Важливою складовою гібридної війни, що ведеться сьогодні проти України, є використання російською стороною інформаційних спецоперацій та пропаганди. Вплив останньої на життя держави та провокування насильства в зоні підконтрольній терористам з ДНР/ЛНР все частіше стає предметом дискусій на найвищому рівні, а органи державної влади та представники громадянського суспільства намагаються виробити механізми протидії їй.
Водночас, до останнього часу апелювання до теми «пропаганди» носить переважно публіцистичний характер, а її визначення (в конкретних матеріалах) та засудження базується, більшою мірою, на емоційних, а не чітких критеріях.
При цьому, Україна об’єктивно потребує зрозумілих (що важливо – таких, що можуть бути прийняті міжнародним співтовариством) доказів ведення проти нашої держави ворожої пропаганди, яка спрямована на досягнення цілей, які викладені у Міжнародній конвенції про використання радіомовлення в інтересах миру[1]: «за своїм характером спрямовані на підбурювання населення будь-якої території до дій, що несумісні із внутрішнім порядком чи безпекою будь-якої території».
Можна констатувати, що спостерігається брак відповідних досліджень, які б могли надати верифіковану та зрозумілу модель, за якою ті чи інші програми/служби/ЗМІ можна було б чітко визначити як такі, що ведуть пропаганду із ворожими для української державності цілями і у відповідності до цього порушувати справу притягнення їх до відповідальності (в тому числі – у міжнародних судах). Це обумовлюється певними протиріччями між сучасною концепцією ЗМІ та часто неможливістю проведення чіткої межі щодо «свободи слова» та «пропаганди».
При цьому слід мати на увазі, що в міжнародній правовій практиці є випадки, коли автори та безпосередні виконавці пропагандистських акцій притягувались до відповідальності за злочини проти людяності.
Зокрема, згідно з вироком Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді щодо засновників RTLM[2], вказується, що насильство з боку груп ополченців було спричинено саме радіотрансляцією програм радіо: «Інтерахамве[3] та інші ополченці слухали RTLM і діяли відповідно до інформації, яка транслювалась. RTLM активно заохочувало їх до вбивств, невпинно надсилаючи повідомлення про те, що тутсі є ворогами та мають бути знищені раз і назавжди». Крім того, відповідні якісні докази, що ґрунтуються на інтерв’ю з обвинуваченими, вказують, що RTLM «провокувало насильство, залучивши для цього певних ключових осіб, скоординованих представників еліт, які і сприяли поширенню локальних повідомлень про насильства»[4].
Цих доказів виявилось досить для притягнення до відповідальності директора радіостанції Ф. Нахімана та одного з ведучих Ж. Руджу до відповідальності: перший отримав довічний строк ув’язнення, а другий – 12 років позбавлення волі.
Однак в даному випадку відповідальність настала після здійснення дій, що призвели до масової загибелі людей. Відповідно актуальним завданням залишається розробка таких науково обґрунтованих методологічних підходів, які б дозволили на попередніх етапах (або принаймні в процесі розгортання пропаганди) виявляти злочинні дії, використовуючи при цьому чітку та зрозумілу методику їх визначення.
В цьому сенсі важливим є дослідження Д. Янагізава-Дротта[5], який детально описує сюжет про геноцид 1994 року в Руанді[6] і роль в ньому радіостанції RTLM.
У роботі досліджується роль ЗМІ у розповсюдженні насильства в Руанді шляхом оцінювання наслідків пропаганди, що поширювалася через радіостанцію. У країні з низьким обігом тиражів газет і незначною кількістю телевізійних приймачів, радіо було домінуючим засобом передачі урядом повідомлень до населення. Радіостанція RTLM здійснювала пропаганду шляхом поширення повідомлень із закликом до знищення меншин тутсі. Дослідження Д. Янагізава-Дротта демонструє кількісні дані, що доводять в якій мірі, як та до якої ступені радіорепортажі спричинили зростання насильства.
Довідково:
У дослідженні автор використовує закони фізики, зокрема, закони поширення радіохвиль. Була використана інформація про RTLM передавачі і програмне забезпечення для розповсюдження радіохвиль для створення бази даних про радіопокриття з високою просторовою роздільністю, що дозволяє розрахувати площу прийому в кожному окремому селі. Для виявлення причинно-наслідкового зв’язку, емпірична стратегія базується на коливанні радіоприйому, що породжена різноманітністю топографії Руанди. У RTLM – однієї з двох станцій – в розпорядженні було два передавача: один, 100-ватний, в столиці Кігалі, інший, 1000-ватний, на високому гірському піку Муе («Тисяча Пагорбів» у назві станції – це тому, що Руанда і справді гориста, гори перекривають шлях радіосигналам, тому в деяких селах прийому немає, а в деяких покриття часткове).
З метою вимірювання ступеню участі в насильстві, було використано дані про кількість осіб, що переслідувалися за насильницькі злочини, вчинені під час геноциду в кожному селі. Ці дані про звинувачення містять дві різних правових категорії злочинів: перша – для представників і пособників організованих форм насильства, в першу чергу з місцевих ополченців (загалом 77000 осіб); друга – для неорганізованих представників індивідуального насильства, що не були членами будь-якої з організованих груп першої категорії (загалом 432000 осіб).
Дані, отримані в ході проведеного автором аналізу, доводять, що ЗМІ (передусім RTLM, як найбільш популярна станція) провокували до участі в насильстві такими шляхами (механізмами):
Мовлення, здійснювало відповідний переконуючий вплив шляхом безпосереднього переконання слухачів у тому, що участь у нападах на тутсі є більш прийнятнішою за неучасть.
Поширення інформації про те, що уряд не каратиме за участь у вбивстві громадян тутсі або привласнення їх майна, але натомість заохочуватиме або навіть санкціонуватиме таку поведінку[7].
Закликали до винищення етнічної групи тутсі, стверджуючи, що випереджаюче насильство є необхідною відповіддю для «самозахисту»[8].
Використання антилюдської мови, де тутсі часто називалися inyenzi (тарганами). Після перевороту у квітні 1994 р., повідомлення радіостанції давали зрозуміти, що новий уряд не має наміру захищати меншини тутсі від нападів, і що представники хуту, що здійснюють вбивства не будуть притягнені до відповідальності. Замість цього, поширювалися повідомлення із закликами вбивати тутсі.
Поширення[9] доповідей про звірства представників повстанських груп тутсі; тутсі звинувачувалися у розпалюванні війни або злочинній змові; стверджувалося, що РПФ прагне до влади та контролю над народом хуту.
Значною мірою ефективність пропаганди RTLM обумовлювалось і очевидною підтримкою радіостанції з боку уряду, що актуалізувало використання моделі переконання (докладніше – Додаток 1).
Водночас зміст повідомлень державного Радіо Руанди істотно відрізнявся від змісту RTLM. В той час як населення сприймало RTLM як надійного постачальника новин, до Радіо Руанди вони ставилися з підозрою. Станція Радіо Руанди надавала мало інформації про хід війни з РПФ напередодні геноциду, і в значній мірі залишалася пасивною в перші тижні геноциду, будучи паралізованою внутрішньою боротьбою за владу[10].
Слід відмітити, що згідно результатів дослідження вплив пропагандистських ЗМІ спричинив просторову дифузію насильства, навіть за межами безпосередньої області радіопередачі. Це відбувалося у випадку, коли насильство призводило до ланцюгової реакції та породжувало насильство, або коли інформація і вірування поширювалися завдяки соціальним зв’язкам. Тобто радіомовлення спричинило масову хвилю насильства завдяки кумулятивному ефекту (spillover effect), на додаток до безпосередніх наслідків впливу.
Відповідно до результатів дослідження Д. Янагізава-Дротта, 10 відсотків від загальної чисельності учасників в актах геноциду, або приблизно 51000 осіб, були спровоковані повідомленнями радіостанції RTLM. Кумулятивний ефект мав більший вплив на рівень насильства серед ополченців (16000 осіб), ніж чинив прямий вплив (6000 осіб). Це цілком узгоджується з якісними даними, отриманими в ході інтерв’ю зі злочинцями [11], [12], які свідчать про те, що радіомовлення переконало певну кількість ключових представників місцевої еліти в селах, і ці представники в свою чергу здійснювали безпосередню мобілізацію осіб в сусідніх селах.
Кумулятивний ефект, виявлений Д. Янагізава-Дроттом, стосувався саме вербування таких мешканців. Найкраще він проявлявся, коли не тільки саме село, де вербують, а й сусідні з ним потрапляли в зону прийому RTLM. Тобто жорстокими вбивцями ставали не лише ополченці але і й звичайні люди, яким достатньо було б несхвалення далеких сусідів для того, щоб змінити власне рішення.
В той же час кумулятивний ефект не помічений у випадках індивідуального насильства, оскільки місцеві взаємозв’язки або поширення інформації серед звичайних громадян були слабкими або зовсім відсутніми, принаймні, в порівнянні з членами організованих збройних формувань. Тобто, якщо особа йшла вбивати одна, то, вона, ймовірно, усвідомлювала, що це просто вбивство, а не священна війна. Але коли всі навколо впевнені у правильності таких дій, приєднатись до організованого вбивства виявлялося набагато простіше.
Схожі пропагандистські технології наразі використовуються російськими медіа для поширення сепаратистських настроїв та просування ідеї «Новоросії». Сфабриковані повідомлення російських ЗМІ, що особливо активно поширюються на сході України, мають на меті формування негативного образу української влади та військовослужбовців, звинувачуючи її у фашизмі та утисках жителів Донецької і Луганської області. Для російських інформаційних «атак» характерні наступні тренди:
- Телевізійні канали РФ систематично транслюють репортажі про «звірства карателів фашистської хунти». Так на каналі ОРТ вийшов сюжет, автор якого повідомляє, що українські бійці отримали наказ вбивати мирне населення, а воюють вони за обіцянку отримати винагороду – «клаптик землі и два раба»[13]. Телеканал РЕН-ТВ масово поширював сфабриковану інформацію про так звану «нову Хотинь», коли в селищах Саурівка і Степанівка Донецької області бійці української Нацгвардії нібито влаштовували безчинства, вбивали всіх чоловіків, а жінок ґвалтували[14].
- Російські медіа відтворюють відеосюжети про українську владу у відредагованому вигляді, з відривом від контексту. «Перший канал» у випуску новин (14.11.2014 р.) повідомив про те, що Президент України Петро Порошенко нібито збирається задавити Донбас економічним пресингом, а донбаських дітей примусити сидіти в підвалах. Однак насправді у повній версії відеовиступу президент України говорить про те, що через те, що Донбас «відрізаний» від України озброєними бойовиками, страждають місцеві жителі, які змушені сидіти без пенсій та у підвалах[15].
- Окрім того, у соціальних мережах поширюються підроблені фотографії, які демонструють наслідки «звірств», що відбуваються в Україні. Так на одній з фотографій в соцмережі «Одноклассники» зображено собак, які обгризають схожі на людські кістки, та представляється як актуальне фото зі східної України: «Собаки доїдають труп українського бійця. ВСУ наплювати на своїх загиблих, а місцеві жителі відмовляються ховати тих, хто прийшов на їх землю поневолювати і вбивати». Однак фактично це фото було скопійоване з сайту демотиваторів[16]. Російськими спецслужбами також була здійснена спроба дискредитувати мобілізацію українських військовослужбовців шляхом поширення чуток в соціальних мережах про нібито затримання юнаків на вулицях та примусове відправлення їх до зони АТО[17].
- Таким маніпулятивним технологіям з боку РФ сприяло і саме інформаційне середовище Сходу України, в якому відбувалось зомбування населення:
– російські телеканали були джерелом політичних новин для 78 % жителів Сходу та Півдня України (відповідно до опитування з 8 по 18 лютого 2014 року)[18];
– незважаючи на тимчасове призупинення 25 березня 2014 року судом (за позовом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення) ретрансляції на території України російських каналів «Первый канал. Всемирная сеть», «РТР-Планета», «Россия-24», «НТВ‑Мир», багато місцевих провайдерських компаній не припиняли трансляцію через постійні погрози;
– у Донецьку і Донецькій області в радіусі до 70 км, що складає більше 37 % населення області, мовлення ведуть виключно російські телеканали. При цьому з Волновахи ряд українських каналів досягає західної частини і центру Донецька, але якість сигналу при цьому багато в чому залежить від рельєфу місцевості[19]. У Луганській області російські та сепаратистські телеканали транслюються з об’єктів в Луганську та Ровеньках, які контролює так звана ЛНР (охоплюють близько 56 % населення області)[20];
– що стосується радіомовлення, то в Донецькій області російські радіостанції транслюються тільки з радіорелейних станцій (РРС) Донецька з територією покриття міста і населених пунктів в радіусі до 50 км (охоплено близько 35 % населення області)[21].
Відтак маємо такі результати соціологічних досліджень:
– підтримка 17 % населення Луганської та Донецької області ідеї відокремлення регіону від України і створення незалежної держави (опитування станом на квітень 2014 р.)[22];
– зміна свідомості переважної більшості населення Сходу. Зокрема, виникнення у донеччан відчуття страху перед радикально налаштованими жителями Західної України – «бандерівцями» (загрозу від них вбачають 60 % опитаних), страху перед центральною владою в Києві (47 %), страху утручання європейських та американських політиків (38 %). Менша частина основні загрози відчуває від громадян Росії, які беруть участь в організації проросійських мітингів (23 %), і від російських політиків та військових (21 %)[23]. В Луганській області проросійські настрої в деяких населених пунктах переважають у – 95 % населення[24], а найменше їх (30 %) в українізованій частині області, де історично більше українців.
– участь частини населення східних регіонів України у так званих «виборах» голів та національних рад «ДНР» та «ЛНР» 2 листопада 2014 р.
Водночас безпосередній тиск на аудиторію та дія відповідного кумулятивного ефекту не вичерпують усього негативного впливу пропаганди. Зазвичай поза увагою залишається т.зв. зворотній вплив – ефект, що справляє пропаганда на суб’єкта її реалізації. Маємо підтвердження цього факту і в умовах російської агресії (зокрема, в публікації колишнього співробітника Російського інституту стратегічних досліджень О. Ситіна «Анатомия провала: О механизме принятия внешнеполитических решений Кремля»)[25].
Цю картину доповнює спостереження журналіста Бен Юда (Ben Judah): «В. Путін стверджує, що він не користується інтернетом, натомість щоденно отримує матеріали з питань політики Кремля, внутрішнім справам в Росії та закордонним справам від трьох основних спецслужб»[26]. Існує також версія, що перший запит В. Путіна на реальну аналітику стосовно України був зроблений після провалу в Брісбені.
ВИСНОВКИ
Пропагандистська кампанія, що ведеться проти України в інтересах зовнішнього агресора потребує цілісної та системної відповіді з боку держави, що передбачає вироблення більш чіткого та зрозумілого механізму науково обґрунтованого визначення пропаганди та її впливу на розгортання конфлікту.
Окремі спроби здійснення таких досліджень (зокрема, на прикладі геноциду у Руанді в 1994 році) вже здійснювались і можуть бути використані і в українській практиці. У згаданому досліджені його автор виявив пряму залежність між рівнем радіосигналу в кожній населеній точці та рівнем насильства (зоні прийому RTLM слухачів, які здійснювали насильницькі дії на 62-69 відсотків більше, ніж там, куди сигнал не досягав).
Серед ключових напрямків, за якими діяли ЗМІ Руанди у провокуванні геноциду варто відмітити: переконування представників хуту, що участь у нападах на тутсі є більш прийнятнішою за неучасть; натяки, що уряд не каратиме за участь у вбивстві громадян тутсі або привласнення їх майна, а навпаки санкціонуватиме таку поведінку; поширенням інформації про те, що нібито у представників тутсі немає ні прав власності ні прав людини; повідомлень з погрозами до представників хуту («вбий або будеш вбитий»); приниження та образи на адресу тутсі (порівнюючи їх з тарганами).
Ефективність діяльності RTLM обумовлювалась, як загальним низьким рівнем писемності у Руанді, так і мало впливовістю державної радіостанції «Радіо Руанди». Це дозволило RTLM зайняти панівну нішу у процесі впливу на суспільну свідомість. При цьому, за даними дослідження, мешканці Руанди поводили себе як раціональні агенти, які відповідно до теореми Байєса сприймали інформацію як таку, що є достовірною та актуальною для прийняття рішень, оскільки RTLM було підтримано урядом і збройними силами країни.
Окрім того, згідно теорії про роль соціальних взаємодій, хвилю масової жорстокості спричинив так званий кумулятивний ефект (spillover effect), проявом чого стала просторова дифузія насильства, навіть за межами безпосередньої області радіопередачі, що відбувалась завдяки соціальним зв’язкам. За підрахунками вченого, близько 10 відсотків від загальної чисельності учасників в актах геноциду (51000 осіб) були спровоковані повідомленнями радіостанції RTLM.
В процесі російської інформаційної агресії використовувались аналогічні до руандійських маніпулятивні механізми, що зокрема включали: систематичні фейкові репортажі про «карателів київської фашистської хунти», відредаговані відеосюжети про українську владу з відривом від контексту, поширення підроблених фотографій у соціальних мережах, які нібито демонструють наслідки «звірств», що відбуваються в Україні. Ефективності інформаційного впливу сприяло переважання російських джерел інформації в східних регіонах України – російські телеканали були джерелом політичних новин для 78 % мешканців.
Такі пропагандистські технології РФ порушували, зокрема, Європейську конвенцію про транскордонне телебачення[27] (Ст. 7 – «програми в цілому, їх представлення та зміст повинні забезпечувати повагу до гідності людської особи та основних прав інших людей… Зокрема, вони не повинні: надмірно виділяти насильство і сприяти расової ненависті. Телемовник повинен забезпечувати, щоб в новинах факти і події подавались справедливо та сприяли вільному формування думок») та Кримінальний кодекс України (Ст.161. «…умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності…»).
Пропаганда в міру своїх властивостей може вражати не тільки об’єкт, але й суб’єкт, що робить її особливо небезпечним засобом інформаційного впливу.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
- НАН України, спільно з Державним комітетом з питань телебачення та радіомовлення України, Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, а також іншим зацікавленим структурам (в тому числі – з представництвом громадянського суспільства) утворити робочу групу з метою наукового обґрунтування та розробки методології визначення факту здійснення пропаганди проти Української держави. Ця методологія могла б стати основою для проведення судових експертиз та порушення судових справ.
- Державному комітету телебачення і радіомовлення України (за необхідності – спільно з недержавними організаціями[28]) відповідно до підпункту 7 пункту 4 Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України[29]започаткувати пілотні проекти різного роду просвітницьких заходів, зокрема – шляхом висвітлення на офіційних державних сайтах. Ключова цільова аудиторія – населення зони проведення АТО та прилеглих територій, що зазнають негативного впливу російської пропаганди. Серед пріоритетних інформаційних заходів:
онлайн курс «Медіа інструменти малих груп швидкого реагування»[30], в якому продемонстровано яким чином та які ресурси можна використовувати для організації онлайн трансляцій (стрімів) з мобільних девайсів (смартфони, планшети), як вибудувати стійку систему онлайн мовлення, як можна використовувати Google+ інструменти в роботі журналістів, блогерів та активістів тощо;
проект «Протидія негативному іноземному впливу в інформаційному просторі в зоні підвищеного ризику військових конфліктів» (за підтримки Навчально-методичного центру захисту прав людини в рамках, Національного фонду підтримки демократії NED і Посольства США в Україні[31];
навчальний курс «Контрпропаганда. Просто про складне» (розроблений Навчально-методичним центром із захисту прав людини (HRTC), який передбачає виїзні тренінги в містах України[32] з метою демонстрації активістам, журналістам, блогерам інструменти захисту конфіденційних даних в Інтернеті, методи виявлення політботів в соціальних мережах, блокування трекботів і роботів стеження в мережі.
- Міністерству інформаційної політики України відповідно до підпункту 24 пункту 4 Положення про Міністерство інформаційної політики України («організовує навчання державних службовців з питань, що належать до його компетенції»[33]) рекомендувати:
прес-службам органів державної влади ознайомитись із онлайн курсом «Медіа інструменти малих груп швидкого реагування»;
державним службовцям (за посередництва профільних структурних підрозділів відповідних органів державної влади, що відповідають за інформаційний та інформаційно-аналітичний супровід) ознайомитись із навчальним курсом «Контрпропаганда. Просто про складне».
- Групам цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України (СІМІС)[34],[35]в межах виконання поставлених завдань здійснювати систематичний моніторинг морально-психологічного стану населення зони АТО, забезпечити його покращення шляхом:
направлення відповідних фахівців (медиків, співробітників ДСНС тощо) для надання психологічної допомоги;
забезпечувати населення необхідною інформацією про порядок тимчасового переселення з зони проведення АТО;
інформування про порядок надання гуманітарної та іншої допомоги населенню Донецької та Луганської областей.
- Міністерству інформаційної політики України забезпечити широке висвітлення злочинних діянь незаконних збройних формувань на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, як серед мешканців Східної України так і у світовому співтоваристві через теле-, радіо-, інтернет-канали. Сюжети доцільно супроводжувати коментарями впливових діячів культури, науки та спорту України (здійснити у форматі відео-звернення, супроводжений перекладом на англійську мову, а ліпше – англійською).
- Міністерству оборони України розробити та запровадити програму в рамках психологічної підготовки мобілізованих, що має враховувати методи протидії пропагандистському впливу у разі взяття українських військових у полон. Це є необхідним заходом з огляду на систематичні випадки здійснення психологічного тиску на українських військовополонених з боку РФ:
«В самому полоні йде неймовірна пропаганда, їх дуже сильно обробляють. В основному, кажуть, що вони зрадники, що вони підуть під військовий трибунал, що їх повбивають, що від них відмовилися їхні родини, в них конфіскують усе майно. Якщо таке чуєш кілька разів, воно пролітає мимо, а якщо тобі повторюють це кілька місяців поспіль, принижують, не кожен може адекватно це відкидати. Таким людям одразу потрібен психолог…»[36]
- Міністерству інформаційної політики України слід розглянути можливість створення єдиного веб-сайту для громадян, які проживають наразі в Донецькій та Луганській областях (або вдосконалення існуючого Інформаційного ресурсу для громадян – https://migrants.gov.ua/) з метою інформування їх про:
обов’язки та права громадян під час надзвичайної ситуації;
по окремим населеним пунктам – чи варто мешканцям готуватися до евакуації та якщо варто, то яким чином це здійснювати;
пункти надання гуманітарної, медичної, соціально-психологічної допомоги;
медіа-джерела об’єктивної інформації про військово-політичну ситуацію в державі;
пропагандистські інформативні заходи, що здійснюються Російською Федерацією, та методи протидії ним.
Відділ інформаційної безпеки
та розвитку інформаційного суспільства
(Т.О. Ісакова)
№ 2, Серія «Інформаційні стратегії»
Додаток 1
Теорія переконуючої комунікації базується на принципі, що вплив ЗМІ може змінити поведінку шляхом впливу на переконання та/чи уподобання[37]. В моделях, що будуються на переконаннях (belief-based models), одержувачі інформації зазвичай, поводять себе як раціональні агенти, які відповідно до теореми Байєса сприймають інформацію як таку, що є достовірною та актуальною для прийняття рішень, а також містить дані про очікувані витрати або вигоди альтернативних рішень. Відповідно до даної теорії, є фактори, які підтверджують, що слухачі RTLM поводили себе як раціональні агенти. Оскільки було зрозумілим, що мовлення RTLM було підтримано урядом і збройними силами, які мали авторитет і повідомляли про офіційну політику і порядок денний владної еліти, всіляко спонукали цивільне населення до переслідування тутсі, і поширювали повідомлення про те, що де-факто у представників тутсі немає ні прав власності ні прав людини. Це підтверджується великою кількістю якісних доказів[38] того, що слухачі RTLM були мотивовані не тільки відчуттям національної образи, а й можливістю розграбування майна тутсі.
Крім того, ще один клас моделей – ті, в основі яких преференції (preference-based models) – базуються на поняттях психології і припускають, що неінформативний зміст також може вплинути на поведінку, навіть якщо агенти не є цілком раціональними. Маніпулювання настроями та провокування відчуття ненависті з допомогою таких методів, що виявляється у використанні антилюдської мови, порівнюючи тутсі з тарганами, може, відігравати як самостійну так і комплементарну роль в процесі формування внутрішньої мотивації до насильства. Так, RTLM активно поширювало повідомлення «вбий або будеш вбитий», що зокрема виконувала погрожуючу функцію по відношенню до представників хуту, які відмовлялися брати участь у вбивствах, та оголошувалися союзником «ворога»[39], [40]. Насправді, ця погроза була справжньою і наслідки непокори були реальними: тисячі так званих помірних хуту, які виступали проти нового порядку були вбиті ополченцями та військовими. У сукупності ці чинники доводять, що хуту, які слухали радіопередачі RTLM мали підстави принципово переглянути власні уявлення про вигоди участі та неучасті, і в кінцевому підсумку ці переконання могли вплинути на їх поведінку. Водночас населення тих сіл, які не мало доступу до трансляції RTLM мало менше шансів отримати цю інформацію.
[1] https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_229, Конвенція була підписана СРСР у 1983 році і є чинним документом і у Російській Федерації (https://35.rkn.gov.ru/law/p1463/)
[2] Radio T´el´evision Libre des Mille Collines («Радіо Тисячі Пагорбів»). Була заснована у липні 1993 року представниками влади хуту, та існувала за підтримки президента Жувена́ля Габ’яріма́ни. Фердинанд Нахімана, який раніше був директором агентства, відповідального за регулювання ЗМІ, допоміг заснувати RTLM і відігравав активну роль у визначенні змісту передач, написанні текстів та наданні журналістам відповідних скриптів для озвучування. Таким чином, прямий зв’язок між радіостанцією і вищими державних посадовцями, очевидно, був утверджений до 6 квітня 1994. Після цієї дати, коли ключові представники влади хуту прийшли до влади, станція перетворилася на голос нового уряду. Мовлення тривало протягом геноциду і не припинялося до того як повстанці Руандійського патріотичного фронту (РПФ) захопили владу в середині липня 1994р.
[3] Інтерахамве – збройне ополчення хуту, що приймало безпосередню участь у геноциді етнічної меншини тутсі
[4] Straus, S., “How Many Perpetrators Were There in the Rwandan Genocide? An Estimate,” Journal of Genocide Research, 6(1) (2004): 85–98.
[5] https://qje.oxfordjournals.org/content/early/2014/08/21/qje.qju020
[6] Геноци́д у Руа́нді (1994) — дії тимчасового уряду Руанди, що прийшов до влади в результаті військового перевороту 6-7 квітня, етнічної більшості країни — народності хуту (під керуванням армії і загонів «Інтерахамве» і «Імпузамугамбі») проти представників етнічної меншини країни — народності тутсі. Кількість вбитих за 100 днів склала, за різними джерелами, від 500 тис. до 1 млн чоловік, що становило близько 20 % від загальної чисельності населення Руанди та близько 70% від кількості представників народу тутсі.
[7] Важливо зазначити, що в зоні прийому RTLM слухачів, які здійснювали насильницькі дії на 62‑69 відсотків більше, ніж там, куди сигнал не досягав
[8] Frohardt, M., and J. Temin, “The Use and Abuse of Media in Vulnerable Societies,” in Allan Thompson, ed., The Media and the Rwandan Genocide, London: Pluto Press.
[9] Kimani, M., “RTLM: the Medium that Became a Tool for Mass Murder,” in Allan Thompson, ed., The Media and the Rwandan Genocide, London: Pluto Press.
[10] Наприклад, у першій половині дня після того, як президент Жувена́ль Габ’яріма́на був убитий, Радіо Руанди транслювало переважно класичну музику, в той час як RTLM надавало актуальні новини про ситуацію в країні. Крім того, Радіо Руанди в цілому не було настільки ж потужним в поширенні антитутсівських повідомлень як RTLM. (Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді не переслідував ключових осіб, пов’язаних з Радіо Руанди.)
[11] Hatzfeld, J., Machete Season: The Killers in Rwanda Speak, New York, NY: Farrar, Straus and Giroux.
[12] Straus, S., “How Many Perpetrators Were There in the Rwandan Genocide? An Estimate,” Journal of Genocide Research, 6(1) (2004): 85–98.
[13]https://censor.net.ua/video_news/310035/ukraintsy_voyuyut_chtoby_poluchit_dvuh_rabov_iz_donbassa_i_kusok_zemli_reportaj_pervogo_kanala_rossii
[14] https://www.stopfake.org/fejk-saurovskaya-reznya-natsgvardiej/
[15] https://www.stopfake.org/lozh-petr-poroshenko-poobeshhal-chto-deti-donbassa-budut-sidet-v-podvalah/
[16] https://www.stopfake.org/fotofejk-sobaki-doedayut-trup-ukrainskogo-bojtsa/
[17] https://www.segodnya.ua/ukraine/rossiyskie-specsluzhby-pytayutsya-diskreditirovat-mobilizaciyu-v-ukraine-snbo-541015.html
[18] https://www.dif.org.ua/ua/polls/2014_polls/telebachennja-jak-dzherelo-politichnih-novin—zagalnonacionalne-opituvannja.htm
[19] https://novosti.dn.ua/details/235868/
[20] https://nvua.net/ukraine/V-Nacsovete-soobshchili-gde-v-Doneckoy-i-Luganskoy-oblasti-mozhno-smotret-ukrainskoe-TV-15579.html
[21] https://nvua.net/ukraine/V-Nacsovete-soobshchili-gde-v-Doneckoy-i-Luganskoy-oblasti-mozhno-smotret-ukrainskoe-TV-15579.html
[22] https://www.dif.org.ua/ua/polls/2014_polls/chi-vlastivi-ukraincjam-nastroi-separatizmu_-.htm
[23] https://skhid.com.ua/article/download/24557/22158
[24] https://ukr.segodnya.ua/politics/pnews/prorossiyskie-nastroeniya-v-luganskoy-oblasti-dostigayut-95-moskal-565295.html
[25] Сытин А. Анатомия провала: О механизме принятия внешнеполитических решений Кремля // https://www.facebook.com/alexander.sytin/posts/772114072866973?fref=nf
[26] https://glavnoe.ua/news/n209168
[27] https://conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/132.htm
[28] На кшталт Херсонського обласного благодійного фонду «Об’єднання» (TV – Union – громадський інтернет-канал Фонду)
[29] «визначає порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади та подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо інформаційного наповнення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади» // https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/341-2014-%D0%BF
[30] https://www.fundunion.org/2014/08/online-kurs-small-media-groups.html#.VLeuE0TAz5E
[31] https://www.fundunion.org/2014/10/blog-post_20.html#.VMjr5UTAz5E
[32] https://www.fundunion.org/2014/12/seriya-treningov-po-kontrpropagande-v-Ukraine.html#.VLexNUTAz5E
[33] https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2-2015-%D0%BF
[34] У відкритому доступі положення про Групи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України відсутні
[35] Групи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України − вітчизняний аналог структур CIMIC (Civil-Military Cooperation), що діють у армії США та країн НАТО. Головним завданням оперативних груп є налагодження співпраці з цивільним населенням, місцевими органами влади, міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, а також релігійними й іншими організаціями в районах розташування (відповідальності) підрозділів Збройних Сил України.
[36] https://glavcom.ua/articles/26328.html
[37] DellaVigna, S., and M. Gentzkow, “Persuasion: Empirical Evidence,” Annual Review of Economics, 2 (2010): 643–69.
[38] Hatzfeld, J., Machete Season: The Killers in Rwanda Speak, New York, NY: Farrar, Straus and Giroux.
[39] Des Forges, A., Leave None to Tell the Story: Genocide in Rwanda, New York, NY: Human Rights Watch and the International Federation of Human Rights Leagues, www.hrw.org/legacy/reports/1999/rwanda/
[40] Kimani, M., “RTLM: the Medium that Became a Tool for Mass Murder,” in Allan Thompson, ed., The Media and the Rwandan Genocide, London: Pluto Press.
https://www.niss.gov.ua/articles/1756/
