Я писав, що такі з‘являться перед місцевими виборами і давав їх основні характеристики, як політ проекти антиістеблішментського типу чи антисистемні утворення.
Їх ознаки це:
– Мобільність і гібридність. Ці партії виявляють значну ідеологічну гнучкість, адаптивність за формами самоорганізації і сприйнятливі до інновацій.
– “Пряма демократія” (референдуми, особиста участь) на відміну від бюрократії партії та держави-корпорації.
– Обіцянка очистити «брудну політику» (з гаслами типу «ми знаємо правду”) та побороти корупцію і клієнтизм.
– Спрощення або тривіалізація політичних питаня. Це формат «фаст-фуд» – пропонувати прості рішення складні проблеми.
– Претензія стати виразником інтересів «мовчазної більшості» на потивагу “галасливій войовничій меншості”, або навпаки.
– Орієнтація на зменшення простору держави та концепція “держави, як платформи для сервісів”. Критичне ставлення до представницької демократії.
– Короткотривалість існування. Партії нового типу мають порівняно недовготривалий період існування. Інколи вони приходять до влади і розвалюються, інколи – трансформуються в традиційну партію, а інколи займають певну нішу.
– Існування поза представницькою (електоральною) демократією. Вони здатні виступити проти парламентаризму і навіть проти поділу влади. Ці партії можуть існувати поза представницькою (електоральною) демократією.
– Усвідомлена співпраця протиріч. Там немає цінностей, а є принципи співжиття. Рамковість «програми» дозволяє забезпечити гармонійну співпрацю різних ціннісних груп.
Головне – бути не як інші партії.
Інакшість проявляється як в способі мобілізації та рекрутингові виборців і активу, так і в агітації, в виборі інструментарію та виконнанні базових функцій партій.
Деякі «нові» партії, на справді, будуть старими традиційними псевдопартіями. Одноразовими «солянками» під окремих популярних мерів. Після виборів вони існуватимуть лише як фракції в міських чи облрадах. Мова йде про «блок Кернеса», «партію Буряка», «перспективу Вілкула», «УДАР» Кличка, «Про-позицію» Філатова та ін.
Будуть й інші.
Наприклад, я покладаю невелике сподівання на «партії-коаліції» в окремих містах. Це коли 2 і більше груп укладають угоду й йдуть одним списком в міськраду чи атакують мера.
«Партії інстаграму» звертатимуться до сили та конфлікту, срач стане їх силою, фобії – їх знаменом, а буллінг – мобілізацією.
Діяч “партії Інстаграму” має стати зібранням гіперпосилань, що вказують різним глядачам-учасникам на найбільш цінні для них ситуації, фрагменти історії, ментальні стереотипи. Перехід від одного образу в інший має відбуватися миттєво і без застосування окремих зусиль, як перехід по гіперпосиланням. Така пластика образності не передбачає наявність власної системи цінностей.
В цій ніші буде багато гравців. І це не лише «шаріки».
Ті ж, хто вирішив спробувати себе в образі партії-мережі (повторити успіх «Слуг»), будуть розчаровані.
Запит на такий тип політсуб‘єкту згортається. Він зіграв свою роль. Тепер навіть СН перетворюється на типову традиційну українську партію (з бюрократією та освоєнням бюджетів).
Тому я не вірю в «Перемогу Пальчевського». Він, як кандидат, шанси спойлернути має. А партія не злетить високо. Максимум – повтор «успіху» партій ГАК та Катеренчука, хто пам‘ятає:)
Є ще одна ніша:) «партія ТікТоку». Хайп і антикорупційні сіські… якщо є шалені гроші і відсутня фантазія.
