додому Топ Новини ПРО ЛЮБОВ, ГНІВ, ЖАЛІСТЬ ТА СМІХ

ПРО ЛЮБОВ, ГНІВ, ЖАЛІСТЬ ТА СМІХ

1100

Нещодавно Сергій Дацюк опублікував невеликий пост про необхідність “вберегти душу під час війни”. Він вважає, що “потрібно ненавидіти тих, хто втратили людську подобу у злі”, а тих хто “заблукав і тих, хто втратив віру чи адекватність, потрібно жаліти”. 

Ще один філософ Славой Жижеком каже про потребу зберегти “універсальність” гуманізму у час війни. А отже, –  жаліти “хороших росіян”. 

Дацюк і Жижек пропонують нам підтримувати тих, хто “зрікається зла”. 

Так, з тими “хто втратили людську подобу у злі”, або розлюднів, не варто ні про що домовлятися. Такі істоти знаходяться у світі нежиття. Між нами “діра буття”, безодня розміром у цивілізацію. 

-ads-

Чи потрібно їх ненавидіти? Коли трупи вбитих немовлят, хлопчиків 14 років зі зв’язаними руками та розстріляними у голову, згвалтованих десятилітніх дівчаток, сотні трупів в містечках під Києвом та у Маріуполі, дуже важко цих істот не ненавидіти. Це природна реакція. Істот, які вчинили різанину у Бучі не можна прирівнювати до полонених. 

Але варто розрізняти праведний Гнів, який дає сили для боротьби та тяжку хворобливу ненависть.

Ми вважаємо, що між Ненавистю та Гнівом є принципова різниця. Ненависть не дає жодної доданої вартості, окрім примари помсти. Ненависть спалює душу, руйнує розум, блокує мислення. 

Праведний Гнів відкриває портал у Любов. Знищуючи нежить, ми захищаєм Життя. Своїх рідних, свою землю, все Людство. 

Нежиття вже мертве. Знищуючи його фізично, ми зупиняємо зло, яке воно несе навколо, рятуємо навіть носія від нежиття. Ми припиняємо його існування та даємо шанс прорости квітами в українській землі. Для віруючих ліквідація нежиття – це і шанс для носія нежиття на інше життя, після фізичної смерті. Це і є вищий прояв Любові. І Гнів додає у цій справі нам сили.

Ми не можемо пробачити нежиття. У цьому немає жодного сенсу. Пробачають тих, хто помилявся, заблукав, але є живим. З ними все ще можна домовитися. Носій нежиття недоговороздатний. Все що ми можемо зробити для нього – це позбавити його фізичного існування. З Любов’ю. 

Тому, як ми можемо пробачити чи зрозуміти російський народ, вражений нежиттям? Ніяк, окрім як ліквідації носіїв нежиття в ньому самому, в їх культурі, в їх державі. 

Жаліти тих, хто заблукав… Мабуть теж не варто. Сьогодні співчуття потребують живі, які втратили рідних, життя яких зруйноване, майно яких пограбовано і вони самі втратили орієнтири. Їм потрібно співчувати та допомагати. А жаліти не потрібно. Нікого. 

Ті, хто заблукав, повинні самі знайти власний шлях. Це їх екзистенційний та транзистенційний перехід, подолання своєї межі (прєдєлу). Сьогодні вони знаходяться в сірій зоні, де вирішується питання вибору: життя або смерть. Це їх домашнє завдання. Так, їм потрібно співчувати та допомогати, але не жаліти. 

В чому ми повністю погоджуємося з Сергієм Дацюком, так це в тому, що під час війни потрібен гумор. Гумор та сатира інколи б’є по ворогу сильніше за кулі та гради. Сміх дарує надію, розганяє страхи та жахи. Посмішка – ознака живого, гримаса – мертвого. 

З циклу “Листи з #Ашраму” 2 квітня 2022 року 

автор картини – Оля Гайдамака

Віталій КУЛИК, футуролог
попередня статтяЗНОВУ МАЙДАН 
наступна статтяОГЛЯД ВІД ТОМА КУПЕРА, 2 березня 2022

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я