Тов. Джон Доу
Цей матеріал принципово пишу українською. З огляду на ганебні події та ще ганебніші їх інтерпретації, що з ними зіткнулися всі на „святкування” дня Перемоги у Львові, необхідно перепривласнити її собі. До того користувався російською з міркувань інтернаціоналізму та ще тому, що саме нею колись мене вчили основ марксизму, і нею спиратися на свої студентські знання зручніше.
Але конче потрібно відокремити питання мови, нації, етнічної приналежності від виміру „правого” й „лівого”.
Всім відомо, що сталося 09.05.2011 у Львові. ВО „Свобода”, міліція та двійко проросійських партій вчинили між собою трьохсторонню бійку, заручниками котрої стали ветерани Другої світової. Ганьба. Усім трьом сторонам-учасницям.
Але, на жаль, на кінець тижня, у „Свободі слова” С.Шустера, у п’ятницю 13го риторика конфлікту набула нищівного розвороту. Він намічався ще за пару днів до того, але у передачі 13.05.2011 вже просто нав’язливим рефреном звучало, що, мовляв, ультраправі й ультраліві вчинили бійку між собою. Цей рефрен проходив у виступах багатьох учасників дискусії, від різних політичних сил, і чула й бачила це вся країна. Як підсумок, речник від „регіонів” наголосив, що ультраліві й ультраправі однаково небезпечні.
Не будемо зараз з’ясовувати, кому, чим і чому небезпечні ліві (навіть без „ультра”). Спитаємо радше про те, чи були взагалі ліві у львівській бійці 09.05.2011?
Логіка тих, хто промовляв у передачі Шустера, приблизно така: „Свобода” – ультраправа, бо це непримиренний український націоналізм. А ті, хто привіз з Крим та Одеси червоні прапори, – ультраліві, бо проросійські.
Спростимо ще далі, й вийде, що „ліве” – це російське, а „праве” – це українське.
От тому я зараз і пишу лівий текст українською. Бо „правизна” і „лівизна” не має відношення до конкретної нації; хоча і має відношення до націоналізму.
Мені, пробачте, невідома соціально-політична сторона програми ВО „Свобода” (каюся: бачив регулярно їх намети, де матеріали роздавали, та не взяв; зараз наметів нема, а от почитав би). Може, вона й не ультраправа. Проте я точно знаю, що протилежна партія з гаслом за „єдину Росію” не може бути ультралівою, ба навіть просто лівою навіть в Росії, а не те що в Україні. Так само як „Родина”, що українською перекладається „Батьківщина” (привіт тимошенківцям, про яких ще згадаю).
Не може бути лівою та партія, для якої національне питання є головним. Марксизм, звісно ж, не ігнорує наболілих проблем національного самовизначення – Карл Каутський, Отто Бауер, Ленін та інші тому свідчення (без іронії: „чудесний грузин” Сталін 1913 року у Відні працював саме на це питання; там його і треба було лишити). Вони існують, і нікуди тут не дітися. Проте все ж таки нація – зручна форма нівелювання класових проблем, котрі для лівих (як марксистів, так і лібертарних комуністів) є вирішальними. Тобто першочерговими. Тобто: за наявності економічної експлуатації в суспільстві чи стану я (1) в першу чергу боротися проти неї, чи (2) почну розмахувати прапорами та/або топтати їх? Взагалі-то варіант (1) є лівим, а варіант (2) – правим. Боротьба з експлуатацією – головне, національне – „у нагрузку”, як казали в радянській торгівлі.
Три висновки з практики післясвяткового тижня.
1. У Львові 09.05 билися поміж собою (ультра)праві сили. Бо, на мою думку, немає різниці між проросійською та проукраїнською правизною. Праве – воно і є праве. Воно полягає у культі нації „понад усе” – а котра саме нація, то вже потім. Можливий як російський фашизм, так і український. Вони поміж собою там і чубилися.
2. Лівих (не те що „ультра”) в цій львівській справі взагалі не спостерігається. Хоч хто там хоч що прокричав про соціальні проблеми? Заднім числом у телепередачах тепер всі про них говорять…
3. Двоє б’ються – третій радіє. Конкретно з ситуації радіють тимошенківці, радісно проголошуючи цілком справедливі думки про те, що бійка через прапор відволікає від соціальних проблем. ТАК! Але і їхній „солідаризм” по типу солідарності вовка й вівці завжди відволікав від них також.
Найгіршим наслідком львівської бійки є публічна дискредитація лівої ідеї, яка насправді жодного відношення не має до того, що там стояло на кону. Бо насправді сучасні ліві не хочуть назад у так звану „неіснуючу державу” (цитую з виступу Л.Кравчука), чий прапор був 09.05 головною проблемою. У сталінському СРСР експлуатація існувала так само: не людини людиною, а людини державою – але все ж таки існувала. І національно-шовіністичний сенс цієї експлуатації ні для кого не секрет. Тобто, ті, хто розмахував 09.05 червоним прапором, є правими навіть з такого кута зору, і нічого на лівих вішати „дохлих собак”, як колись висловився біограф Троцького І.Дойчер.
