У листопаді 1990 року Жерар Гранель, один із найяскравіших мислителів у європейській філософії того часу, прочитав у Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку лекцію, назва якої, безумовно промовиста, не могла не викликати скандальної реакції серед добропорядних людей: “Попереду тридцяті роки”. Якщо аналіз, проведений Гранелем, був справді філософським, то його політичні наслідки, по суті, були відчутні одразу ж, оскільки йшлося, в удаваній, на перший погляд, знеболювальній хронологічній синтагмі, винятково безпосередньо про фашизм в Італії, нацизм в Німеччині та сталінізм у Радянському Союзі, тобто про три радикальні політичні спроби “знищити все та замінити “новим порядком” те, що Європа до цього часу являла собою”.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2024/01/znimok-ekrana-2024-01-16-o-20.42.31.jpg)
Гранель зміг добре показати, як європейський інтелектуальний і політичний клас був так само сліпий щодо цієї потрійної новинки, як і в 1990-ті роки, як і сьогодні, щодо її, нехай і трансформованого, відродження. Сьогодні важко повірити, що Леон Блюм, лідер французьких соціалістів, міг заявити, коментуючи вибори в Німеччині в липні 1932 року, що перед обличчям представників старої Німеччини “Гітлер є символом духу змін, оновлення та революції” і що через це перемога фон Шлейхера здалася б йому “набагато безнадійнішою, ніж перемога Гітлера”.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2024/01/znimok-ekrana-2024-01-16-o-20.43.01.png)
І як ми можемо судити про політичну чутливість Жоржа Батая та Андре Бретона, котрі перед обличчям протестів з приводу німецької окупації Рейнської області змогли не соромлячись написати: “У будь-якому разі ми надаємо перевагу антидипломатичній жорстокості Гітлера, насправді куди більш мирній, спричиненій слинявим хвилюванням дипломатів і політиків”.
Теза цієї статті, яку я настійно рекомендую прочитати, полягає в тому, що історичний процес, який відбувається в 1930-ті й 1990-ті роки, про який він писав, визначає той самий примат нескінченного над кінцевим, який, в ім’я розвитку, що має бути абсолютно безмежним, спрямований на скасування в усіх сферах – економічній, науковій, культурній – етичних, політичних і релігійних бар’єрів, які раніше якимось чином стримували його. І водночас, також на прикладах фашизму, нацизму та сталінізму, Ґранель показав, як подібний процес інфінітизації та тотальної мобілізації всіх аспектів суспільного життя може призвести лише до самознищення.
![](https://politcom.org.ua/wp-content/uploads/2024/01/znimok-ekrana-2024-01-16-o-20.43.11.jpg)
Не вдаючись до переваг цього, безумовно, переконливого аналізу, я радше хочу підкреслити схожість із ситуацією, яку ми переживаємо зараз. Той факт, що 1930-ті роки ще попереду, не означає, що сьогодні ми спостерігаємо повторення девіантних подій у такій самій формі; скоріше, це означає те, що мав на увазі Бордіга, коли писав після закінчення Другої світової війни, що переможці стануть духівниками переможених. Всюди влади, незалежно від їхнього кольору і місцезнаходження, діють як виконавці однієї й тієї самої волі, прийнятої без обговорення. З усіх боків ми бачимо сліпе продовження того самого необмеженого процесу зростання виробництва і технологічного розвитку, який засуджував Гранель, у якому людське життя, зведене до своєї біологічної основи, здається, відмовляється від усякого сенсу, окрім голого життя, і готове пожертвувати, як ми бачимо в останні три роки, своїм політичним існуванням. З тією, мабуть, різницею, що ознаки сліпоти, відсутності думки та ймовірного, неминучого самознищення, про які говорив Гранель, карколомним чином примножилися. Усе свідчить про те, що ми вступаємо – принаймні в постіндустріальних суспільствах Заходу – у крайню фазу процесу, кінець якого не можна передбачити з упевненістю, але наслідки якого, якщо усвідомлення меж не повернеться, можуть бути катастрофічними.
автор – Джорджо АГАМБЕН
Quodlibet, 15 січня 2024 року