Політична криза в Білорусі, спричинена намаганням самопроголошеного президента Олександра Лукашенка силовими методами відстояти шосте своє президентство триває надалі. Для більшості цивілізованого світу бацька з усіх сил намагається легітимізувати себе і відновити свою донедавна безмежну владу. Він вдався до небаченого по-білоруським міркам жорсткого фізичного протистояння з опозиційно налаштованими громадянами, які не припиняють протестувати проти фальсифікації президентських виборів.
Неоднорідні та одночасно неструктуровані по ідеологічним міркам опозиційні сили та громадяни продовжують виступати із вимогами відставки, проведення нових чесних президентських виборів. А також наполягають на звільненніусіх політичних в’язнів і притягнення до відповідальності винних у побиттях і катуваннях учасників протестів.
Країни ЄС та США відмовилися визнавати переобрання О. Лукашенка. Вони намагаються неквапливо, але з застосуванням режиму економічних та персональнихсанкцій, підштовхнути білоруську владу до діалогу з суспільством, напевно остерігаючись спровокувати інтеграційні процеси в форматі «довгобуду» Союзної держави РФ-РБ.
Російська влада з певними застереженнями підтримує авторитарний режим в Мінську, наполягаючи на різних підходах до вирішення внутрішньополітичної кризи. Кремль намагається не втрачати контролю за ситуацією, сподіваючись легалізувати свій тотальний політико-економічний вплив в контексті обіцяного О. Лукашенком перерозподілу владних повноважень.
Зрозуміло одне – Білорусь ніколи не буде такою як раніше попри те, що масові протести не набувають радикальних форм громадянської непокори, а силові методи приборкання вуличних акцій виявились дієвими. Наступним кроком, очевидно, буде системне закручування гайок. Ми спробуємо поміркувати над сценаріями вирішення політичної кризи, допоки шеренги білоруського ОМОНу залишаються відданимирежиму.
Сценарій «народного ультиматуму»: повалення режиму в умовах радикалізації силового протистояння
Розвиток суспільно-політичної ситуації в Білорусі не демонструє передумов щодо ескалації масової непокори та насильства по відношенню до активних провайдерів політики владного режиму. Проведення паралелей з славнозвісною партизанською минувшиною часів Другої світової, яка характеризувала білорусів як запеклих вояк, ну ніяк не проявляються в теперішній дійсності. Як показує перебіг протистояння, нинішнє покоління політично активних білорусів не схильні до радикальних дій, що, очевидно, криється в їх високому рівні толерантності.
Свого часу значні сподівання покладалися наоголошений екс-кандидаткою в президенти РБ Світланою Тихановською плану загальнонаціонального страйку. Але владі вдалося завдяки кримінальному переслідуванню ініціаторів нейтралізувати подібні ініціативи в трудових колективахкрупних підприємств, що залишаються економічною основою стабільності режиму. За підрахунками правозахисників з початку минулорічної президентської кампанії в Білорусі відкрито більше 900 кримінальних справ, а понад 30 тисяч білорусів піддано репресіям та переслідуванням.
Зрештою пропагандистська спрямованість роботи державних ЗМІ наполегливо доносить до масової свідомості посил про те, до чого може призвести білоруський майдан на прикладі України. Мовляв чи варто руйнувати острівець стабільності, який будувався три десятиліття і яким не перестає ставити собі особисто в заслугу О. Лукашенко.
Білоруські регіони, за невеликим виключенням, залишається інертними та консервативними, а громадяни, особливо середнього та старшого віку морально не готові ризикувати своєю усталеною зоною комфорту чи то робочим місцем. Певною мірою О. Лукашенко втілив їх сподівання на робочі місця, соціальне забезпечення, якісні дороги таоблаштування сільських територій. Місцеві управлінські еліти зайняли вичікувальну позицію.
У них очевидно ще буде час політично перевзутися. Тож вертикаль влади взяла під контроль протестні ініціативи в більшості регіонах, а в декількох обласних центрах перетворила їх на цілком контрольований процес, що дещо заспокоїло ситуацію та надало можливість сформувати резерви правоохоронців для придушення майбутніх акцій протесту у Мінську, які напевно з новою силою можуть продовжитися навесні.
На відміну від України, у сусідів відсутні яскраво виражені лінії геополітичних розломів «схід-захід» або будь-які інші потенційні виражені локальні вогнища конфліктного розвитку, які могли б радикалізувати силове протистояння. Навпаки, сам О. Лукашенко час від часу нагнітає антизахідну та антинатівську риторику, більшерозраховану на внутрішнього споживача, намагаючись при цьому збити градус опозиційних настроїв.
Досягти критичного рівня несприйняття авторитарного режиму навряд чи є можливим без належної цілеспрямованої координації протестів. Втім, як показує практика – належати до президії Координаційної ради опозиції Білорусі, що виконує суто представницькі функції, – означає гарантовану перспективу бути ізольованим в місцях позбавлення волі. Напередодні кожної президентської кампанії, зокрема останньої, влада заздалегідь ув’язнює активних представників опозиції.
Усі харизматичні лідери громадської думки, потенційно здатні очолити протести, переважно запроторюються до мінського СІЗО – 1 на Володарського. За оцінками правозахисників до політичних дисидентів можна сміливо віднести більше 250 ув’язнених. Очевидно більшостіполітичним арештантам доведеться «відбувати покарання» до вирішення по суті політичної кризи, а саме усунення від влади О. Лукашенка.
Натомість нині громадські активісти більше організовуються по горизонталі, протиставляючи силовим незаконним методам влади самоорганізацію на рівні будинку, вулиці чи мікрорайону, щоразу вишукуючи креативні ідеї, які теж мають свою обмеженість. Ситуація ніби завмерла: незрозуміло за рахунок яких передумоввідбутиметься активізація та нарощення потенціалу протестного руху в умовах посилення репресивної суті білоруської влади. Ні Координаційна рада, ні Світлана Тихановська зі своїм оточенням не пропонують чітких ідеологічних меседжів для активізації роботи з різними групами населення в умовах затяжної електоральної революції.
Сценарій від Лукашенка: оманлива конституційна реформа
Під час проведеного 11-12 лютого ц. р з’їзду Всебілоруського народного зібрання О. Лукашенко намагався продемонструвати, що влада оговталася від шоку та не збирається йти на компроміс ні з протестувальниками, ні з російською владною верхівкоюу питанні союзної інтеграції. Суть така: перерозподіл влади буде можливий, але не раніше наступного року, а про дострокові вибори взагалі доведеться забути.
А ще три місяці тому О. Лукашенко прихильно висловлювався про діалог з опозицією, але, очевидно, щоділитися владою ні морально, ні ментально він не готовий. Усі його уривчасті пропозиції щодо перерозподілу владних повноважень на найвищому рівні зводяться до політтехнологічних комбінацій: аби формально самоусунутись від влади, але при цьомузберегти за собою ключові важелі впливу. Ну, звичайно, через введення в конституційне поле Всебілоруського народного зібрання.
Йдеться про надання йому повноважень, які перевершитимуть у деяких питаннях повноваження виконавчої та законодавчої гілок влади. Загалом анонсовано, що проєкт нової конституції республіки підготують до кінця 2021 року. Але, звичайно, що такий розвиток ситуації залежатиме від політичної кон’юнктури. Якщо і будуть внесені зміни, то вони навряд чи суттєво змінять ситуацію в системі владних координат, а саме авторитарну суть управління державою. Таким чином це більше нагадує відволікаючий маневр чи промоція швидкої реформи, основне призначення якої це забезпечити їй імідж узгодженої із суспільством.
Схоже на те, щопропозиція загальнонаціонального обговорення ініційованих змін до конституції, продиктована необхідністю тактично виграти час, заговорити питання, а в ідеалі –випустити пар суспільного невдоволення. На разі рівень протестних настроїв у Білорусі не дозволяє О. Лукашенку йти на більш системний перерозподіл владних повноважень, бо загрожуватиме безпосередньо його політичному виживанню.
Разом з тим, проведення системної конституційної реформи, спрямованої на легалізацію демократичного процесу, може бути вигідним для збереження режиму у світлізміни влади у США та навіть влаштовувати РФ. Останній, попри використання широкого арсеналу впливу від політичного до економічного, не вдається схилити О. Лукашенка до значного прогресу в питанні міждержавної інтеграції.
Кремль, зокрема, намагався пролобіювати проведення дострокових виборів до парламенту РБ, розраховуючи в контексті демократизації внутрішньополітичного життя завести до законодавчого органуреспубліки проросійські сили. Причому вони розраховують йти двома колонами — провладною та конструктивною опозиційною, що надало б РФ додаткові важелі для легалізації свого політичного впливу. Крім того, швидка реформа та переобрання парламенту мали б обмежити розгортання в часі протестної опозиції, гарантувавшизбереження більшості, лояльної до О. Лукашенка.
Проте у нинішньої влади РБ немає впевненості, що вона спроможна втриматиситуацію під контролем. А тим більше контролювати процес партизації як і налагодженнямеханізму взаємодії в середині партійної системи в рамках керованої демократії. Що є складним та довгим процесом і неприпустимою розкішшю, адже такого часу у режимупросто немає.
Сценарій від Кремля: працевлаштувати Лукашенка чиновником Союзної держави
Білоруська політична криза змушує російську владу шукати варіанти пришвидчення процесу російсько-білоруської інтеграції в будь-якому форматі. Подальша публічна підтримка офіційною російською владою чинного режиму на тлі девальваціїдовіри у громадян до О. Лукашенка може взагалі зняти актуальність багаторічного просування ідеї союзного будівництва. Кремль не може цього допустити та поспіхомшукає вихід з ситуації, що склалася.
Попри те, що білоруське суспільство прихильно ставиться до Росії, подальше затягування вирішення політичної кризи в контексті заяв про готовність введення в республіку Росгвардії для придушення протестів в рамках «Союзної держави», кредитування(перекредитування) та підтримка діалогу з О. Лукашенком, лише поглиблює тенденцію до зростання проєвропейських настроїв у білорусів.
В значній мірі усунення від влади О. Лукашенка під тиском масових акцій протесту, призведе до втрати Москвою останнього військово-політичного союзника на пострадянському просторі. Майже два десятиліття офіційний Мінськ «приторговував» ідеєю рівноправного партнерства між двома країнами, що не залишало у білоруської влади відчуття певного убезпечення від повного політичного поглинання Росією.
Взамін виторговувались значні економічні преференції під приводом роботи над багатостраждальним та тривалимузгодженням більше як трьох десятків галузевих дорожніх карт інтеграції економік країн. Проте, чи готова Росія й надалі фінансувати О. Лукашенка без зустрічних поступок з його боку? Тепер, в нових реаліях, Кремль може погодитися навіть на транзит влади від скомпрометованого О. Лукашенка до іншого, але проросійського наступника. При цьому ставки як і ризики лише зростають.
Адже російська влада не зацікавлена у тому аби саме під тиском протестувальників О. Лукашенко був усунутий з посади. У такому випадку зберігається вірогідність, що наступний президент РБ в результаті демократичних виборівбуде менш лояльним та більш проєвропейським, домагатиметься реального нейтралітету та позаблоковості для РБ. Повалення авторитарного режиму в Білорусі може призвести до погіршення геополітичних розкладів та поглиблення російського ізоляціонізму, не кажучи вже про надихаючий приклад для російської опозиції та активізації її діяльності.
За деякими джерелами, які заслуговують на довіру, відповідальні працівники адміністрації президента РФ почали працювати над створенням двох білоруських проросійських партій з робочими назвами «Право народу» та «Союз», актив яких також бере участь у акціях протесту. Себто планується переключити невдоволення від фальсифікації президентських виборів на реалізацію конституційних реформ, стабілізації суспільно-політичної ситуації та збереження перспектив для інтеграції з Росією.
Для цього є чудова стартова позиція та більш ніж переконливі економічні передумови. Майже 70% білоруського експорту забезпечується нафтохімічною промисловістю, яка завантажуєтьсяна пільгових умовах переважно російською сировиною, а майже половина білоруського експорту орієнтована на російський ринок.
Вплив Росії на Білорусь має тотальний характер в політичній, економічній, енергетичній та військовій сфері з чим доведеться рахуватися і наступнику О. Лукашенка. Водночас для прихильників міждержавної інтеграції наступає період турбулентності, адже динаміка опитувань громадської думкидвох останніх років демонструє зниження готовності до глибокої політичної інтеграції з РФ.
І навряд чи ця тенденція може буде подолана в найближчій перспективі. Політичне оформлення союзної держави з дотриманням формальних демократичних процедур суттєво ускладнюється, але гіпотетично можливе. При цьому зрозуміло, що делегування повноважень на паритетних засадах наднаціональним органам Союзної держави РФ-РБ залишається неприйнятним для Кремля. Водночас автократ О. Лукашенко ніколи не погодиться на другорядну роль, приміром, віце-президента Союзної держави. Для нього відчуття абсолютної влади навіть в політично та економічно нестабільній Білорусі завжди буде первинним. А його схожі на магічні багаторічні заклинання про братерство з російським народом приречені залишатися в сучасній історії зразком вдалої кон’юнктурної ширми.
Сценарій реалістичний: військовий заколот чи номенклатурна змова .
Незважаючи на здавалося б монолітність правоохоронної системи, вона відчуває не лише моральний тиск білоруського суспільства. Країни Заходу, а особливо країни Балтії наполегливо пропонують міжнародній спільноті створити міжнародний механізм для ініціювання розслідування злочинів, що вчинялися проти мирних демонстрантів у Білорусі, починаючи з серпня 2020 року. Крім того, просувається ідея щодо розширення та поглиблення персональних санкцій проти правоохоронців, які припустилися непропорційного застосування силових методів впливу, знущань та катувань.
А також суддів, які виголошують іменем закону завідомо неправомірні обвинувальні вироки по сфальшованих справах. Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська свого часу пропонувала визнати деякі правоохоронні органи країни терористичними організаціями, вважаючи, що вони перетворилися у «злочинні банди».
Нині правоохоронний та безпековий силовий блок забезпечує стійкість режиму, посідаючи привілейоване становище в контексті фінансового та матеріально-технічного забезпечення. І це не дивно, адже силовий варіант вирішення політичної кризи залишається пріоритетним, про що свідчить висловлювання О. Лукашенка, що він буде залишатися при владі до останнього ОМОНівця.
Власне рефлексія щодо використання правоохоронної системи як каральної машини проти опонентів з’явилась давно. Правозахисники неодноразово підозрюють білоруського диктатора в злочинних методах усунення політичних конкурентів за допомогою так званих «ескадронів смерті». Зокрема розслідувачі вказують на наявність посад помічників Президента з особливих доручень з повноваженнями, які дозволяли її носіям координувати та погоджувати роботу різних правоохоронних органів з метою приборкання незговірливих опонентів.
Очевидно, розуміючи логіку роботи силовиків, О. Лукашенко остерігається беззастережно їй довіряти. Певні джерела вказують, що під час найгарячішої фази протистояння з протестуючими навіть особистий прес-секретар Наталія Ейсмонт виконувала невластиві їй посадові функції – курувала взаємодію місцевих тітушок-спортсменів з правоохоронцями.
Разом з тим наявна в РБ силова правоохоронна вертикаль, обслуговуючи в кризовий період інтереси найвищої посадової особи, дедалі потерпає від свавільного стилю авторитарного управління.
Нині відсторонюються професіонали, які не воліли переступати закон заради незаконного придушення протестів. Натомість підвищуються по службі молоді кадри, у яких заохочуються прояви особистої відданості та кар’єризму, а не суто професіоналізму, що простежуються на прикладах ротацій в правоохоронному та силовому блоці на протязі останніх місяців. Постійне перетасування кадрової колоди, атмосфера нагнітання підозрілості на предмет лояльності породжує моральну втому від О. Лукашенка.
Повністю усунуто від виконання обов’язків склад четвертого управління КДБ республіки, яке опікувалося захистом конституційного ладу. Відбувається активна зачистка всіх центральних апаратів силових відомств. За деякою інформацією в окремих колах правоохоронної еліти зріють настрої щодо можливості зливу в публічний простір компрометуючої інформації з метою нанесення репутаційного удару по О. Лукашенку та дезорганізації роботи силового блоку.
Високопоставлені посадовці переслідують мету поквитатися за усунення їх від пріоритетного становища в системі. Ними прораховується можливість підірвати монолітність держапарату, домовившись про пролонгацію свого майбутнього у постлукашенківський період. Для них О. Лукашенко фігура політично делегітимізованаяк і для 400 офіцерів правоохоронних органів, що звільнилися з початку мирних акцій протесту на знак незгоди з міліцейським свавіллям.
Проте, враховуючи, що увесь силовий блок республіки формувався переважно в період лукашенківської доби та занадто субординувався під цивільний контроль та забаганки О. Лукашенка, то можна зробити висновок, що в разі антилукашенківського заколоту силовики не будуть відігравати провідної ролі.
Найочевидніше, що вони підіграють колективній номенклатурній позиції. Тобто, найбільш вірогідним є реалізація сценарію номенклатурної змови оточення, яке поставить О. Лукашенка перед фактом, коли суспільно-політична ситуація загрожуватиме миру та стабільності в країні. Адже заради збереження атрибутів влади О. Лукашенко планує навесні внести зміни до чинного законодавства щодо обмеження роботи ЗМІ, прав та свобод громадян, що межуватимуть зі здоровим глуздом.
А ще готується цілий ряд антиринкових економічних законів, на кшталт обмеження цін на продукти першої необхідності, щоб втримати економічні показники від прискореного падіння. В таких умовах О. Лукашенко може стати проблемою, яку необхідно усунути аби уберегти країну від апокаліптичної розв’язки.
Відхід його від влади може бути представлений світу як вимушений крок – у зв’язку з погіршенням стану здоров’я з наданням гарантій від кримінального переслідування. Насправді деякі фахівців-психіатри суто візуально діагностують в останні пів року загострення у Лукашенка мозаїчної психопатії, тобто усвідомленого домінування власної виключної місії, схильності трактувати події, виходячи зі теорії змови та підступності оточуючого світу, відсутності емпатії та наявності низького порогу агресивності.
Носій такого діагнозу в умовах необмежених повноважень може зважитись на будь-які кроки та накази про застосування сили, засобів та методів утримання влади через брак раціонального мислення, що заважає адекватно оцінювати події та ситуацію в країні.
Нині стає зрозумілим, що затягування з системним подоланням кризи дедалі послаблюватиме режим, як і поглиблюватиме негативні соціально-економічні наслідки його падіння для країни в цілому. При цьому утримання лояльної вертикалі влади потребуватиме додаткових фінансових вливань, яких в умовах економічного застою в економіці буде віднайти важко, тому так чи інакше політична криза буде незабаром подолана.
Автор: Іван ВІЛЬЦАНЮК, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
