Петро Охотін
Останній день березня 2009 року показав: «Договір Страсної П‘ятниці», підписаний у 1998 році, вкотре під загрозою зриву. Нещодавно, 31 березня 2009 року, бойовики Справжньої Ірландської республіканської армії (один із чисельних уламків IRA, заснований у 1997 році) у столиці Північної Ірландії Белфасті вчинили серію терактів і диверсій. За вечір вони викрали відразу декілька десятків машин – зі зброєю в руках зупиняли водіїв на перехрестях, потім відганяли автомобілі в центральну частину міста і підпалювали. За заявами влади, атака була чітко спланована. Декілька таких машин, що палали, були залишені поряд з поліцейськими дільницями. Трохи раніше, 9 березня, в місті Крайвагон (графство Арма) невідомі застрелили констебля, що входив до складу патрульної групи.
Атака на поліцейських відбулася через два дні після того, як Справжня ІRА (більш детально про цю організацію можна прочитати тут) напала на базу Массерін у північноірландському графстві Антрім, внаслідок чого загинули два військовослужбовці. Це був перший випадок вбивства британських військовослужбовців у Північній Ірландії за останні 12 років.
Світова криза не оминула Ірландію та Британію. Березневим подіям, як годиться, передували більш мирні події : 21 лютого у Дубліні було зібрано найбільший за останні 30 років протестний мітинг, де взяли участь 120 тис. осіб., 26 лютого на вулиці вийшло 13 тис. держслужбовців, бастували також члени Гарди (ірландської поліції) та водії таксі, а робітники заводу ‘Waterford Crystal’ захопили його. Як повідомляє ‘Belfast Telegraph’, у минулому році зареєстрований найбільший з 1971 року рівень безробіття у Північній Ірландії. У лютому 2009 кількість безробітних налічувала 42 тисячі осіб (що збільшення на 7,7 відсотків у порівнянні з минулим роком). Фактично, це люди, у яких з‘явився вільний час, необхідний для зацікавленні у політиці. А зумовлене кризою врізання т.зв. «мирних дивідендів» (грошова допомога мешканцям зони конфлікту) змусить подумати і про виживання.
Трохи історії: конфлікт між ірландцями та англійцями тягнеться з 1169 року, коли, власне, й відбулася інтервенція. Колонізація почалася на початку 17 століття, а уже в 1692 році в Ольстері було поставлено адміністрацію, яка мала «захищати права» переселенців. Як зазначає Леваш Іллясов, уже до 1703 року ірландцям належало 5% земель у Ольстері та 14% у всій Ірландії. Таким чином, до національної та релігійної ворожнечі додалося і майнове розшарування. У двадцятому столітті це вилилося у інші форми: після Першої світової війни Дублін пішов своїм шляхом, а Ольстер залишився у складі Британії. Місцеві католики, показуючи свою незгоду з цим, бойкотували виборні органи, що не дуже засмучувало протестантів-англійців (варто зазначити, що до 1969 року діяв майновий ценз, який не сприяв ірландській громаді, традиційно біднішій за англійську), які проводили вигідну для себе політику. Утім, поступки у релігійній сфері та зростанні військової потужності британських військ сприяло переходові бойовиків ІРА до політичних методів боротьби. Далі відносини між Лондоном і повстанцями були різними: 13 жовтня 1994 було оголошено часткову демобілізацію ІРА. Але уже в 1996 році, внаслідок відмови від проведення загальноірландських виборів, лунають нові вибухи.
Переходячи до аналізу ситуації після підписання «Договору Страсної п‘ятниці», хочу зупинитися на визначенні акторів конфлікту в Північній Ірландії:
Державні інституції, до яких можна віднести британський уряд і Міністерство у справах Ірландії, Стормонт (відновлений після розпуску 1972 року парламент) – Асамблею Північної Ірландії (законодавчий орган, що займається господарськими та культурними спрвами, обраний у 1998, рішення якого повинні бути схвалені Королевою). Сюди можна віднести і британську розвідку. Зокрема, доказом про інфільтрацію агентів до лав ІRA було інтерв‘ю 16 грудня 2005 року із функціонером «Шин Фейн» Денісом Дональдсоном, який зізнався, що 20 років пробув у партії як шпигун.
Політичні організації: Демократична юніоністська партія (Ольстера), Ольстерська юніоністська партія, Соціал-демократична лейбористськая партія, «Шин Фейн» («Ми – самі», партія пов‘язана із повстанцями).
Релігійні структури. Наприклад, протестантський Оранжистський орден, відомий своїми провокаційними “маршами” у Північній Ірландії, та Вільні масони (за чутками, близько 90% поліцейських Ольстера належать до цих товариств).
Парамілітарні структури: протестантські UVF (Ulster Volunteer Force), UDA (Ulster Defence Association, UFF (Ulster Freedom Fighters), католицькі – різні уламки ІRA. Вони, окрім захисту населення і ведення бойових дій, виконують у своїх кварталах роль «дружинників» або, на пострадянський манір, «братви».
Бізнесові та кримінальні структури, які зав‘язані на акторах конфлікту. Як відомо, зони конфлікту перетворюються і на прибуткові місця. Що ж до фінансових потужностей ІRA (не знаходив по інших організаціях):у січні 1992 р. пограбовано банк на суму 2,5 млн ірландських фунтів; не варто забувати про транші з-за кордону: за словами фахівців, від самої Лівії у 1970-х було отримано від 1 до 2 млрд фунтів стерлінгів; перераховує кошти й ірландська діаспора. Цікаво, що свого часу британський уряд виголосив ноту протесту Голівудові, дізнавшись, що актор Мікі Рурк перераховує кошти у фонд ІRA (актор захопився нею після головної ролі у фільмі «Prayer for the Dying», для зйомок у якому навіть витатуював на руці листок конюшини, як то роблять бійці-республіканці). Для прикладу, на початок 1990-х IRA мала як нелегальний бізнес (користуючись терміном російського соціолога Волкова, назвімо це «силовим підприємництвом») так і легальний – утримування кафе, барів, відеотек, мережу юристів і фінансових спеціалістів, через яких відбувається «відмивання» грошей. За оцінками британських спецслужб, щорічний прибуток структури становить близько 6 млрд. фунтів стерлінгів.
‘Good Friday Agreement’ був наслідком поступок двох сторін одна перед іншою. Не малу роль зіграла і вміла тактика ірландців: у період 1993-1995 року збільшилася активність протестантських воєнізованих формувань, у світлі чого «Шин Фейн» активно відбілювали власну репутацію. Лейборист Тоні Блер, який став у 1997 прем‘єром, запросив ірландську партію до столу переговорів разом із Unionist Ulster Party, Social Democratic and Labour Party та Unionist Party. Прем‘єр Ірландії Берті Ахерн, відчуваючи свою відповідальність, прилетів на зустріч одразу з похорону матері. Уже 9 квітня 1998 року до домівок мешканців Північної Ірландії було відправлено текст із узгодженими пунктами:
1. Встановлення конституційного ладу Північної Ірландії є винятковою компетенцією її громадян.
2. Якщо громадяни Північної та Південної Ірландій висловляться за об‘єднання двох країн, це має бути вирішено за допомогою референдуму.
3. До цього часу Північна Ірландія залишається у складі Великої Британії.
4. Громадяни Північної Ірландії можуть обрати до якої з національностей (англійської чи ірландської) вони належать.
5. Ірландська Республіка відмовляється від зазіхань на територію Північної Ірландії.
Цей документ отримав 94% голосів на підтримку у Південній і 71% у Північній Ірландії на референдумі у травні 1998 року. На виборах до Асамблеї Північної Ірландії у липні перемогли UUP, «Шин Фейн» і Democratic Unionist Party. Цікаво, що члени «Шин Фейн» відмовилися давати присягу на вірність Королеві. Гострими кутами у справі перемир‘я залишалися питання про роззброєння IRA, безпеки Північної Ірландії та поліцейської реформи.
У 1999 році бойовики проголосили про готовність роззброїтися в обмін на демілітаризацію Північної Ірландії та реформу поліції. Допуск до інспектування озброєння організації комісією на чолі з відставним канадським офіцером Джоном де Частелейном підтвердив це рішення.
У червні 2001 року трапилася криза: юніоніст Девід Трімбл пішов з посади голови Стормонтської асамблеї у знак протесту проти затягування справи із роззброєнням. Втім, і так до 2007 року, автономія далі керувалася з Лондона: причиною були внутрішні конфлікти в стінах Сонтмора , які продовжувалися до Сент-Ендрюського перемир‘я 2006 року і тліють досі. Як не дивно, у ролі миротворця виступили події 11 вересня 2001 року. Ірландці не хотіли мати іміджу терористів-масовиків: їх теракти були спрямовані проти працівників апарату (т.зв. «персональний терор»), а кожній акції передував дзвінок попередження. Свого часу жертвою інформаційних звинувачень у терактах проти цивільного населення стала баскська ЕТА, вочевидь, що не додало їй популярності. 23 жовтня 2001 року Fennians (так називали себе члени IRA на честь кельтських героїв) оголосили про саморозпуск, а у вересні 2005 року Джон де Частелейн підтвердив це.
Про велику роль США у врегулюванні цього конфлікту свідчить членство цієї країни у Незалежній наглядовій раді (IMC – Independent Monitoring Commission), куди входить по представнику від Ірландії, Великої Британії , Ольстера та США.
Події, винесені мною на початок есе, свідчать про новий виток протистояння між ірландцями та англійцями. Варіантів щодо причин може бути багато:
Особистий фактор. Неприязнь у локальних місцях проживання між протестантами та католиками, яка підкріплюється як почуттями націоналізму та помсти (за загиблих у конфлікті близьких). Особистості на кшталт діяча Демократичної юніоністської партії Я.Пейслі не додають своїми словами та діями конструктиву в мирне регулювання ситуації.
Конспірологічний аспект. Цілком можливо, що вищеназвані теракти є провокацією британських спецслужб з метою перенесення уваги з економічних факторів на політичні. До того ж, війна ховає в собі мобілізуючий ефект, який всяка держава прагне використати.
Соціальна сторона медалі. Протягом свого розвитку IRA, що, власне, властиво рухам, які починають із націоналізму, наближалася до егалітарних ідей. Зокрема, уламок, що зветься «Ірландська національна-визвольна армія» відверто позиціонує свою підтримку Ірланській республіканській соціалістичній партії, крайньолівій за своєю суттю. Світова криза та події у Ісландії та Прибалтиці вказують на протестні настрої населення всередині ЄС, натякають на можливість революційної ситуації, що і стало поштовхом до відновлення діяльності.
Тіньовий бік. Пов‘язаний із тим, що конфлікт став джерелом «хліба з маслом» для багатьох мешканців регіону. . Факти про це наведені вище. Ірландія стоїть за декілька кроків до втілення однієї з основних вимог – переходом поліції під місцеву юрисдикцію. Багато хто зі старших функціонерів «Шин Фейн» відійшов від юнацьких ідеалів і став функціонером, що могло не сподобатися більш радикально налаштованим членам.
Політика Британії (не без США), яка полягала у політиці «батога та пряника», уникнення конфронтацій і переведення рішень із поля змагань між військовими інструкторами на дипломатичний (таку «дипломатичність» описав Троцький у праці «Їх мораль і наша») рівень , дала свої плоди. Утім, гострі кути ще залишаються і можуть бути використані як радикальними елементами, так і офіційними політиканами, які можуть мати із загострення політичні бали.
Порушення балансу у забезпеченні країни змушує громадян по-новому дивитися на світ кредитного споживання. 10 квітня католики знову відзначатимуть Страсну п‘ятницю. Пристрасті вирують далі.
1 Эхо планеты. 1994. № 12.
2 https://www.dozor.ee/?p=newsView&iNews=1650
3 https://www.britanets.com/frontpage/art/show/1270.html
