Я вірю в нашу перемогу, і вона має бути не лише на фронті, але і всередині країни.
Нас очікує вже не відбудова, навіть не реконструкція, а побудова країни.
Промисловість зазнала значного удару, стара індустрія не піддаватиметься відновленню. Поки гіганти металургії та хімпрому відносно цілі, але рашисти ще на початку війни заявляли ціллю вторгнення – знищення промислового потенціалу України.
Затримка посівної. Очікувані в березні опади та холодна погода затримає посівну, але приступити до неї в умовах бойових дій (якщо вони затягнуться) буде важко, особливо у фронтовій смузі. Тож, матимемо проблеми з продуктами. Не критичні, але все ж.
Гуманітарні проблеми, біженці, втрачене житло тощо. На сьогодні зрівняли з землею весь північний пригород Києва, добру частину Маріуполя та Харкова. Десятки сіл та містечок. Відсутнє тепло, газ, світло тощо.
Проте, є один ресурс, який в Україні проявився в достатку – це самоорганізація та кооперація людей. Як і в 2014 році, волонтери та добровольці підставили свої плечі в місцях провисання загальнонаціональної логістики потавок, соціальної роботи та забезпечення продовольством.
Знову проявилися дива економіки даріння та взаємодії. Після війни цей стан треба зберегти. Потрібно підтримати різного роду кооперативи, самоорганізовані мережі виробництва, домашні пекарні, тепличні господарства, будівельні волонтерські артілі тощо.
1) Для цього держава має повністю зняти будь-які регулятивні обмеження, відмовитися від оподаткування малого виробника, дати “зелене світло” споживчим кооперативам, ФОПам та ін. З політикою Гетьманцева та Ко має бути покінчено. Звичайно малі підприємці не накормлять усю країну, але вони здатні стати базою для посилення згуртованності суспільства.
2) Україна отримуватиме величезну фінансову допомогу. Багато фондів почнуть вкладати гроші у відновлення економіки. Варто запропонувати міжнародним донорам спрямувати частину коштів саме на підтримку самоорганізованої підприємницької активності громадян, на створення інфраструктури економіки даріння. Це безвідсоткові позики, бізнес-інкубатори, супроводження мікробізнесу, надання технологій та устаткування тощо.
3) Війна призведе до зниження рівня споживання, обнулення потреб. Але ми отримаємо шанс пітримувати розумну міру споживання. Це не про дефіцити, а про усвідомлення потреб та відмова від непотрібного. І тут роль лідерів думок є надважливою. Еліта має показати приклад розумного споживання. Conscious sharing. Стирання кордонів соціальних статусів і ціннісних орієнтирів тягне за собою трансформацію свідомості – вибирається модель споживання, де усвідомлено виключаються посередники, і вибирається модель B2C замість C2C. Спільний стиль життя. Пропозиція скористатися такими ресурсами, як: час, гроші, знання і навички.
4) Після війни є шанс змістити акценти бізнес-стратегій з жорсткої конкуренції та надприбутків в бік взаємодоповненості, шерінгу та відкритих кодів. Переробка, перерозподіл для збільшення життєвого циклу товару і скорочення відходів.
Оплата за вигоду від продукту без необхідності власності. Прикладом є оренда, колівінги, каршерінг.
5) Захід не зупинеться на персональних санкціях проти російських олігархів та урядовців. Вже багато експертів вважають, що настає час якісних змін економічної моделі, фінансової системи, базовим елементом якої стане знищення “тихих боліт” для непрозорого капіталу. Це торкнеться і українських олігархів, які, втративши свої активи у вигляді заводів/фабрик, не зможуть відмити гроші, виведені в офшори. Їх доведеться повертати в Україну. Куди? В реіндустріалізацію? А чи є сенс відновлювати технологічно застаріле виробництво? Може краще гроші вкласти в нову індустрію, продукти якої востребувані на світових ринках? В біотехнології, в новітні галузі, в спеціалізовані кластери…
Історія знає випадки, коли одні країни після війни, стигматизуючи власні втрати та страждання, не могли піднятися. А інші – використовували війну як привід для перезаснування та точку відліку нової епохи. Я мрію, щоб у нас вдася саме другий шлях. Любов перемагає.
З циклу “Листи з #Ашраму”, 10.03.2022
Джерело: Facebook
