Київ, 05 травня 2016 року (ПолітКом, Петро ОХОТІН). Проблемою нашої країни є подвійна реальність. Популісти можуть в одному реченні обіцяти соціальну підтримку та повну лібералізацію економіки.
Ще одна проблема – нам важко зрозуміти, що ми частина всесвітнього процесу. Такі проблеми, як екологічна криза, війни, нестача робочих місць, релігійний фундаменталізм – не лише наші. І ми знайдемо з них вихід якщо будемо у контексті світової гонки: без ілюзій, цинічні та холоднокровні.
Нижче – мій конспект статті Рендела Колінза «Середній клас без роботи: виходу немає» (THE END OF MIDDLE-CLASS WORK: NO MORE ESCAPES). Сподіваюся, зекономить час і наштовхне на корисні думки. А головне: автор проаналізував 5 способів того, як раніше виходили з подібних криз і чому зараз це не працює. Автор не дає чітких інструкцій, проте вважаю його тези гідними уваги:
Технологічне заміщення (розвиток комунікацій і комп’ютеризація) людської праці може залишити середній клас без роботи. Таким чином, зменшується попит на вироблені товари та веде до нової кризи. Уже зараз соціальний тиск потрібно оцінювати не в рамках 10% безробіття (як у США), а потрібно уявити комп’ютеризоване майбутнє, де безробіття буде в 3-5 разів більшим.
IT переживає свою молодість (по аналогії з першими заводами), але вже й тут намітилися монополісти. Незабаром ставатиме питання про платні послуги інтернет-майданчиками. Ринок насичується подібно до того, як він насичувався робітниками в Англії часів промислової революції. Це нестиме здешевлення оплати праці та переведення на технології усього, що можна.
Реальна загроза – це не повстання роботів-франкенштейнів, але остання стадія технологічного заміщення праці людини в інтересах власників комп’ютерних комплексів.
Раніше капіталізму вдавалося вийти з кризи п’ятьома способами:
1. Вихід N1. Нові технології створюють нові робочі місця та цілком нові види занять. Жодна з «оптимістичних» теорій не приймає в розрахунок технологічне заміщення комунікативної діяльності – того клапану, який раніше компенсував нові робочі місця.
2. Вихід N2. Географічне розширення ринків. Панування на світовому ринку забезпечується військовою міццю та політичним впливом. Центр-гегемон експлуатує трудові та сировинні ресурси напряму або через напівпериферію.
Відбувається гомогенізація робочої сили верхнього середнього класу на єдиному ринку праці.
3. Вихід N3. Фінансові метаринки. Логіка була така: якщо відбувається витіснення праці робітників, а згодом і середнього класу, то можливо – усі стануть капіталістами? Ідеальна картина такого світу: усі люди займаються інвестуванням, грають на ринку цінних паперів, стають інвест-капіталістами.
Обмеження: 1. Для здійснення інвестицій потрібні початкові гроші. Дрібні інвестори починали з зарплат і пенсій, однак у випадку технологічного заміщення ці джерела зникнуть. 2. Більший куш у тих, хто має зв’язки та інсайди, перевагою першого ходу, більшу можливість переносити коливання ринку. 3. Навіть у стабільні часи успішними гравцями була меншість.
4. Вихід N4. Державна робота та державні інвестиції. Стимулюючи найм, держава створювала адміністративні та службові посади. Консервація технологічної відсталості заради збереження місць є нежиттєздатним і деморалізуючим.
У минулому також спрацювало військове кейнсіанство: масова зайнятість на службі у збройних силах і військові замовлення. Однак армія також стає технологічно.
Регулювання приватних сфер (захист від скорочення, короткий робочий тиждень) лише консервують тренд, залишаючи за бортом молодь.
Спроба держави пом’якшити ці тенденції виведе її в протистояння з двома групами інтересів: а. Підприємці, яких Інтернет відкриває для конкуренції, вимагатимуть зменшення податків; б. Рухи протесту та виборці з середовища безробітних і частково зайнятих вимагатимуть соціальної допомоги. Серед них – більшість з освітою та вмінням мобілізуватися.
Фінансування затратної держави піддається тиску фінансових ринків і може втратити купівельну спроможність національної валюти.
Повна лібералізація (зниження податків і дерегуляція) пришвидшує технологічне заміщення (безробіття та бідність), фінансові махінації та кризи.
У будь-якому випадку держава рухається до революційного зламу.
5. Вихід N5. Інфляція дипломів про освіту та інше приховане кейнсіанство. Дипломи та ступені – валюта соціальної респектабельності, яку обмінюють на доступ до робочих місць. Інфляція дипломів – збільшення рівня до освіти відповідно до збільшення частки населення, що здобуває ще кращу освіту. Найкраще, що можна зробити з обезціненими дипломами – реінвестувати їх у освітній ринок, отримуючи наступну ступінь. Подібне відбувалося в Китаї пізніх династій, де на екзамени на чин приходили 30-40-річні абітурієнти.
Вимоги до дипломів не зумовлені технічним прогресом. Більшості навиків людина навчається безпосередньо на робочому місці чи за допомогою соціальних зв’язків. Масова освіта трохи вирішує проблему технологічного заміщення середнього класу, утримуючи людей від ринку праці. Якщо студенти ще й отримують субсидії (стипендії, гранти) – то це приховані соціальні виплати. Також створюються робочі місця для персоналу закладів (фактично дотаційні). У суспільствах, де є непопулярними ідеї загального добробуту (США, Британія), це фактично виконує роль кредитів, які не потрібно віддавати, допомоги – приховане кейнсіанство.
Реінвестування в освіту теж доходить до межі. Закручування інфляційної спіралі приводить до відчуження тих, хто здобуває освіту, а не переходить до практики. Феномен молодіжних банд 1950-х років у США пов’язаний з тим, що молодь довго залишалася в школі, а не йшла займатися працею.
Онлайн-курси в довгостроковій перспективі поглиблюють інфляцію дипломів і створюють технологічне заміщення університетів.
Висновок. У короткостроковій перспективі більшість держав буде знаходитися у революційній ситуації: а. Неможливість утримати апарат насилля; б. Розкол еліт на тлі поразок. Слабкістю можуть скористатися революційні групи, які забезпечать перерозподіл благ, сильніші держави у військовому плані тощо.
Окрім структурної економічної кризи в світі потрібно звертати увагу на конфлікти іншого типу: 1. Релігійні. 2. Расова/Національна/Етнічна ідентичність. Конфлікти виникають навколо розподілу посад, ренти, доступу до ресурсів. 3. «Політична тєкучька»: корупційні скандали, обвинувачення високопосадовців, моральні проблеми.
Війна супроводжуватиме кризи, війна вже йде. Революції в одних країнах викликатимуть явища «інтервенції» та «експорту революцій».
Екологічна криза. «Зелена промисловість» нездатна створити велику кількість робочих місць. Вона теж тяжіє до технологій.
Основною проблемою посткапіталістичного світу буде перерозподіл благ накопичених капіталізмом між більшістю населення. Посткапіталістичний світ не обов’язково буде демократичним. Посткапіталізм не покінчить з нерівністю.
