Петро Бажан
Незважаючи на «подлянки» з боку Кабміну, Міністр оборони Юрій Єхануров не втратив свого НАТОоптимізму. 28 травня його та представника Швеції запросили на засідання центральноєвропейського утворення в межах ЄС – Вишеградської четвірки, куди входять Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина. Там було підписано Програму розвитку співпраці між міністерствами оборони Угорщини та України на 2008–2010 роки та отримано підтримку на шляху до євроструктур. Цей візит не взявся нізвідки і, як показує аналіз офіційних повідомлень, готувався заздалегідь.
За день до відбуття Єханурова, у Києві було проведено «Оборонно-промисловий форум». Участь у ньому взяли представники українських і натівських відомств. Серед них – директор ЦДАКР Валентин Бадрак, заступник міністра оборони України Богдан Буца, заступник помічника генерального секретаря НАТО з озброєння Річард Фро, перший заступник міністра промислової політики, голова Агентства з питань оборонно-промислового комплексу Олександр Пінський, керівник Офісу зв’язку НАТО в Україні Джеймс Грін, голова Комітету з авіакосмічних та оборонно- промислових питань Бізнесової ради “США-Україна” Девід Рігсбі, директор Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України Володимир Грек.
На форумі сторони домовилися про те, що українські оборонні підприємства проведуть модернізацію близько ста гвинтокрилів на основі деталей європейського та російського виробництва. У планах – зробити бойові машини здатними до ведення бою вночі, поставити на них потужніші двигуни та систему протиракетного захисту. Друге дихання має вікритися і в суднобудівній галузі: українські підприємства візьмуть участь у виготовленні десяти сучасних військових кораблів типу «корвет».
Приємну для зброярських підприємств новину може зробити сумним провалом реальна ситуація, яка нині склалася в оборонному комплексі. Зокрема, питання полягає у нормативно-правовій базі співпраці із іноземними компаніями. Тут не все так просто – для роботи у сфері оборони, зазвичай, використовуються офсетні операції, які полягають у тому, що постачальник продукції компенсовує затрати споживача. Прямі офсети передбачають участь оборонної промисловості імпортера у виробництві самої продукції шляхом договору субпідряду та інвестицій у рамках виконання замовлення. Непрямі офсети належать до цивільної економіки і набирають форм зустрічних і зворотніх закупівель, бартеру, клірингових операцій. Ними передбачено передачу технологій, зустріччні контракти для замовника.
Типовим зразком втілення офсетного договору є винищувач Hawk у Малайзії. Британська фірма British Aerospace (BAE) домовилася з урядом Малайзії, що буде викуповувати продукцію та створить всю необхідну інфраструктуру з обслуговування літаків та навчання персоналу. Результатом співробітництва став безпілотний літак на базі літака компанії Composites Technology Research Malaysia. Британська сторона надала електронні системи, а інтеграцію електроніки та адаптацію літака взяла на себе малазійська фірма Excelnet спільно з BAE Systems.
Як зазначає «Дзеркало тижня», серед країн, які скористалися офсетними механізмами – Польща, яка налагодила виробництво гвинтокрилів, цифрового зв‘язку, легкої панцерної техніки. Угорщина та Чехія завдяки впровадженню таких договорів беруть в оренду шведські гвинтокрили Gripen.
Варто сказати, що через свою «неринковість» офсети не дуже вітаються правилами ЄС і СОТ. І про це прямим текстом говориться у «Зеленій книзі оборонної закупівлі» Європейського Союзу. У міжнародній офсетній практиці також є питання «офсетного порогу» – суми, від якої починаються офсетні зобов’язання закордонного постачальника. У Греції, для прикладу, це сума в 1,2 млн. євро, а в Австрії – 22 млн.євро. В Україні експерти Центру досліджень армії, конверсії і розброєння (ЦДАКР) говорили про суму в три мільйони євро.
У політичній галузі допомога НАТО, представлена у вигляді збройної допомоги, є інструментом формування багатонаціональних військових корпусів, на кшталт німецько-датського (який віднедавна є німецько-датсько-польським), які є однією з основних одиниць регулювання конфліктів. Це ставить проблему в тому ракурсі, що, крім великої кількості техніки, потрібні й люди, які володіють нею. Формування корпусів не за національною ознакою з громадян країн-членів НАТО формує нову ідентичність.
Для того, щоб краще зрозуміти чому саме Вишеградська четвірка запросила представника України, слід згадати, що країни-учасники квартету отримали допомогу від НАТО на офсетній основі в 2002 році після Празького саміту. Нагадаємо, що тоді до лав Альянсу були запрошені ці посткомуністичні країни. Відповідно, запрошення України з боку країн із подібним ідеологічним минулим є фліртом з боку Альянсу: мовляв, у «четвірку» теж довго не вірили. Втім, заклики Єханурова переформатувати «вишеградську четвірку» в «п‘ятірку»(разом із Україною), озвучені на місці, не вилилися в жоден документ.
За день до засідання у Празі, 27 травня, у Києві відбулися переговори між начальником Генштабу України Воробйовим і представниками CUBIC Defense Applications Groop. На засіданні говорилося про технічні стандарти НАТО і необхідність їх впровадження в Україні. За даними сайту Міністерства оборони України, партнерами CUBIC Defense Applications Groop є «ті самі» – «Угорщина з 1998 року, Словаччина з 2000 року, Румунія з 2001 року, Чеська Республіка з 2001 року, Албанія з 2001 року, Литва з 2002 року, Грузія з 2003 року, Україна з 2004 року».
Тим часом в Україні відтерміновується перехід армії на контрактну основу. Зокрема, в Указі від 26 травня Віктор Ющенко вимагає від Кабміну розробити та подати до 1 листопада 2009 законопроект про внесення змін до статутів Збройних Сил України у зв’язку з відтермінуванням переходу на комплектування військ військовослужбовцями за контрактом, а також запровадженням нових військових посад у штатах військових частин. Схоже на те, що є прагнення переформатувати українську армію за зразком НАТО із відповідними регаліями. Якщо вірити «Білій книзі-2008», то управління армією уже перейшло на триступеневу систему – Генштаб – Об‘єднане оперативне командування – армійський корпус, повітряне командування, Центр морських операцій, Центр війсь берегової оборони. Що ж до переходу на професіональну основу – відсовується з фінансових причин.
Варто сказати, що в Росії армія теж переформатовується. Особливо у сфері кадрової політики. «Российская газета», зокрема, пише про те, що заплановане скорочення 117 тисяч військовослужбовців. Першим чином – офіцери з повною вислугою років, по-друге – військовослужбовці з поганим здоров‘ям і незадовільною фізичною формою, по-третє – фахівці, що не пройшли атестаційної комісії. «РГ» наводить факт про те, що з 249 генералів і адміралів, узятих на перевірку, близько півсотні звільнено, 133 – переведено на інші місця і залишилися лише 66. Також там встановлено ротацію: кожні кілька років військовослужбовець має переїздити до іншого округу.
Україна – зона постійних зовнішніх інтересів як з боку НАТО, так і з боку Росії. Візит Єханурова до Варшави – це ще один політ голуба миру до країн Північноатлантичного договору. Наразі, коли українське військо неорганізоване та деморалізоване (скандал навколо Єханурова є красномовним підтвердження цієї тези) немає змісту говорити про жодні геополітичні задачі української держави.
Нагадаємо, що за планами Ющенка у 2009 році збройні сили мають збільшитися до 200 тисяч осіб, при цьому не враховується стан баз підготовки «проблемних» видів військ. Російське військо наразі нараховує близько 1 млн 900 тисяч. Польське – знаходиться на рівні 150 тисяч, при цьому витрачаючи щорічно 700-800 мільйонів доларів на переозброєння. Тому Україні варто ставити питання про окупність свого війська та його забезпечення, що, теоретично, й може забезпечити виробництво зброї за офсетними договорами. Зрозуміло, що західне керівництво зацікавлене і в менших затратах на робочу силу, і в своєму представництві в регіоні. Варто боятися того, що українська сторона, яка любить замовчувати обсяги розкрадання старих радянських баз, просто не «витягне» своїх зобов‘язань, як це вже було з вантажними літаками для Лівії.
