додому Соціум Павло Фріс: «Право громадян на зброю – pro et contra»

Павло Фріс: «Право громадян на зброю – pro et contra»

342
Фріс Павло Львович, Завідувач кафедри кримінального права Юридичного інституту Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік (дійсний член) АН ВО України

Київ, 15 листопада 2015 року (Українська асоціація власників зброї, Павло ФРІС). Питання про право громадян на володіння бойовою вогнепальною зброєю перебуває сьогодні у центрі уваги українського суспільства.

Хоча якщо бути абсолютно відвертим, воно стало обговорюватись у суспільстві і вітчизняним законодавцем, практично з перших років після здобуття незалежності. Особливої актуальності, із зрозумілих причин, воно набуло після «Революції гідності». І усі ці роки, і навіть сьогодні, у суспільстві відсутня єдність підходів до вирішення цього питання.

Причин для цього багато як і доводів, які кладуться прихильниками тієї чи іншої позиції в її обґрунтування. Спробуємо розібратись у ситуації, розглянути аргументи «сторін» та дати оцінку як їм, так і ситуації у цілому.

Однак спочатку коротка історична довідка

Історична довідка – «Право громадян на зброю у Російській імперії, Радянському союзі та деяких зарубіжних країнах»

Не поринаючи у глибину століть, коли право власності на зброю було ознакою вільної людини, зупинимось на регулюванні цього питання в останні роки існування Російської імперії, напередодні більшовицького перевороту 1917 р. При цьому використаємо відомості, які наводить знаний фахівець у галузі зброї доктор юридичних наук, про­фесор, відомий російський письмен­ник Данило Корецький. Він, зокре­ма, пише: «… До 1917 року піддані Російської імперії користувались правом на придбання та зберігання вогнепальної зброї (пістолетів і ре­вольверів) в цілях самооборони, а та­кож для полювання та заняття спор­том.

Психічно здоровим та правослухняним громадянам дозвіл на придбання зброї видавав генерал-губернатор, губернатор або градона­чальник… При цьому ціни були зов­сім доступні для «простих людей»: шомпольний пістолет “Оборона” коштував 3, 5 карбованця, револьвери «Велодог» — від 12 до 20, а браунінг — 25 карбованців при мінімальній мі­сячній заробітній платні 16—20 кар­бованців… Дітям і підліткам дарували малопотужні рушниці «Монте-Крісто» з м’якими кулями, які продавались без спеціального дозволу. Якщо набувалось щось більш серйозне, брали дозвіл у поліції або у влади».

Після жовтневого перевороту більшовики одразу почали вилучати зброю, а до тих, хто її утримував, застосовували суворе покарання (у перші роки ра­дянської влади, аж до вищої міри соціального захисту – розстрілу). Це було зрозумілим, оскільки у всі періоди іс­нування радянської влади партій­на більшовицька еліта боялася на­родних заворушень які б могли скинути їхню владу.

При цьому, як і в усьому іншому, в Радянському Союзі і в питаннях зі зброєю існувала диференціація – правом мати зброю були наділені партійні і радянські керівники відпо­відних рівнів (починаючи з районно­го). Партійно-господарська номенклатура озброювалась першим серійний самозарядний пістолетом моделі Коровіна, який отримав офіційну назву «Пістолет Тульский, Коровіна, зразка 1926 року». Якщо хтось пам’ятає «Записки слідчого. Старий знайомий» Л. Р. Шейніна, то в оповіданні «Новорічна ніч» вбивство власної дружини та її коханця, яке вчинив відповідальний радянський працівник, було здійснено саме за допомогою цього пістолету.

Така ситуація мала місце протягом всього часу існування радянського строю. При цьому склалась парадоксальна ситуація, при якій навіть оперативний склад МВС міг отримати зброю вик­лючно на підставі спеціального ра­порту і то лише на короткий час. Застосування зброї у будь-якому випадку розглядалось керівництвом як надзвичайний випадок і підлягало розслідуванню. Не маючи нічого проти такого підходу, як такого, звернемо увагу на інше – як наслідок такого розслідування винним практично завжди визнавався оперативний працівник, який притягався до кримінальної відповідальності.

В нашому архіві зберігаються матеріали ЗМІ 80-х років, у яких розміщені шокуючи випадки притягнення працівників міліції за фактично законне застосування зброї при затриманні особливо небезпечних злочинців, внаслідок якого злочинця було знищено. Результатом такого ставлення стало те, що оперативні працівники відмовлялись отримувати зброю і фактично йшли на затримання (часто навіть озброєного злочинця), як кажуть, «з голими руками». Лише в останні роки горбачовської перебудови становище трохи виправилось. Причиною цього став вал злочинності, з одного боку, і послаблення, в наслідок цього, підходів до практики застосування зброї співпрацівниками МВС з боку керівництва.

Незалежна Україна з перших років свого існування зробила відповідні кроки щодо лібералізації законодавства, яке регулює право громадян на зброю. На сьогоднішній день повнолітній громадянин при наявності відповідних документів має право отримати дозвіл на придбання гладкоствольної та нарізної мисливської зброї при дотриманні відповідних умов. Як і раніше залишається заборона на придбання короткоствольної нарізної вогнепальної зброї (пістолетів та револьверів).

Як вирішується це питання у зарубіжних країнах? Здійснимо невеликий аналіз

У ряді країн таке право особливо декларується державою. Так, в США, Мексиці і Швейцарії воно зафіксовано в конституції. Крім того, в Андоррі та Швейцарії громадянам дозволено мати не тільки цивільну, але і бойову вогнепальну зброю,оскільки відповідальність за оборону країни лежить на самих громадянах, яких у разі необхідності можуть мобілізувати в будь-який момент.

Інколи держава прямо зобов’язує громадян мати зброю в певних випадках, як зробила Норвегія на островах архіпелагу Шпіцберген через небезпеку піддатися нападу з боку полярних ведмедів, і мерія міста Кеннесо в штаті Джорджія (США), через зростання злочинності. У штаті Вісконсіс (США) також існує обов’язок громадян мати зброю для самооборони. Відсутність у громадянина зброї породжує у цьому штаті обов’язок сплати відповідного податку «на захист». При цьому презумується, що громадянин сам повинен себе захищати. Якщо він перекладає цю функцію на штат – він зобов’язаний сплачувати відповідний податок, розмір якого достатньо високий.

У великій кількості країн, особливо в тих, де висока злочинність, держава, навпаки, ініціює акції з роззброєння населення: так, в Домініканській Республіці, Колумбії, Нікарагуа уряд вводив тимчасові заборони на носіння зброї; в Афганістані, Ємені, Палестині заборонило носити зброю на певній території; в Аргентині, Бурунді, Великобританії, Іраку, Камбоджі, Таїланді, Філіппінах, Чилі – ініціювали акції зі здачі особистої зброї.

Держава також посилює законодавчу базу, пов’язану зі збройовою сферою. В Австралії, Бельгії, Німеччині, Новій Зеландії, Фінляндії держава посилила режим обороту зброї у зв’язку з випадками розстрілу підлітками своїх товаришів у школі; в Афганістані, Бразилії, Великобританії, Венесуелі, Зімбабве, Ємені, Кенії, Коста-Ріці, Кувейті, Палестині, Папуа-Новій Гвінеї, Таїланді, Ямайці – у зв’язку з масовими заворушеннями і зростанням збройної злочинності.

У ряді країн Африки, де дуже часті збройні конфлікти, і в азіатських країнах з авторитарними режимами оборот цивільної вогнепальної зброї майже відсутній.

У Люксембурзі та Малайзії існує абсолютна заборона на всі види громадянської вогнепальної зброї, а суттєво воно обмежене в Бангладеш, Ватикані, Тиморі, Ірландії, Катарі, Кенії, Кувейті, Марокко, М’янмі, Республіці Корея, Тринідаді і Тобаго, Ефіопії.

У ряді країн цивільну вогнепальну зброю мають право придбавати тільки певні категорії громадян (або вони мають пільговий доступ до отримання ліцензії): охоронці (Чорногорія; Об’єднані Арабські Емірати – тільки перцевий аерозолі), підприємці та ювеліри (Італія), депутати, судді та інші державні службовці (Італія; Азербайджан – службову зброю), працівники сафарі (Ботсвана).

У Гватемалі і Гондурасі особливі пільги на придбання цивільної вогнепальної зброї мають вищі посадові особи, в Казахстані – військовослужбовці.

Дозволено обіг короткоствольної вогнепальної зброї і в деяких республіках колишнього СРСР – Естонії, Латвії, Литві, Молдові.

Задля справедливості слід зауважити, що вільний обіг зброї в країнах, де він дозволений теж має відповідні обмеження (в різних країнах різні) – по калібру, типу боєприпаси, виду зброї та т. ін.

Фактично на сьогодні чіткого механізму законодавчого регулювання реалізації права громадян на зброю в Україні немає.

І це не звертаючи увагу те, що спроби такого врегулювання здійснювались за 24 роки неодноразово (1994, 2005, 2008 рр.). Перший проект Закону України «Про зброю» було підготовлено народним депутатом України В.В. Костицьким і автором цих рядків ще у 1994 р. Проти нього тоді повстала уся міліцейська спільнота України і особливо вище керівництво МВС України. У чому тільки не було звинувачено авторів – і у тому, що вони мають бажання знищити українців, і у тому, що вони мають на меті розв’язати в Україні громадянську війну та т. ін.

Спроби прийняти цивілізований закон про зброю здійснювались у подальшому неодноразово. Однак реалізовані не були.

У чому ж причина? В першу чергу у масивному спротиві з боку системи МВС. Причини цього спротиву чітко визначив один з учасників розмови з кореспондентом УНІАН, який заявив: «Звісно вони бояться! Законний обіг зброї і, зокрема, короткостволу, призведе до двох неприємних для міліції наслідків: по-перше, позбавить монопольного права на надання озброєних охоронних послуг, що призведе до конкуренції у цій сфері і, відповідно, позбавить монополістів надприбутків; по-друге, закриє корупційні схеми із отримання громадянами дозволів на зброю. Із прийняттям та введенням в дію закону, кожен громадянин зможе звернутися до суду у випадку незаконної протидії міліції у його праві отримати зброю».

Протидія МВС була постійна усі роки. МВС без жодних на то законодавчих підстав, наділило себе правом бути вищим суддею у цьому питанні. Згадується виступ на українському телебаченні на початку 2000-х років одного з керівників МВС України, який заявив буквально наступне: «Ми тут порадились з колегами міліціонерами і прийшли до висновку, що український народ ще неготовий до того, щоб йому дали зброю!».

Вражає сама постановка питання – якась особа, навіть та, яка займає високе становище в державі, бере на себе повноваження фактично одноособово, офіційно оцінювати весь український народ! Цей керівник давно вже відійшов у минуле, але його погляди, нажаль, залишились живими. Причини їх живучості зазначені вище.

Буремні події що пов’язані із «Революцією гідності», анексією Росією Криму, агресією на Сході України, знову поставили питання про прийняття Закону про зброю на порядок денний. Однак як і раніше його прийняття фактично саботується. На сьогодні у профільному комітеті Верховної Ради перебуває декілька законопроектів. Не оцінюючи якість кожного з них, зазначимо, що усі вони мають як свої позитивні, так і негативні характеристики. Навчально-науковою лабораторією «Дослідження політики у сфері боротьби зі злочинністю» Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та  НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України проаналізовано та передано народним депутатам України пропозиції, щодо вдосконалення цих законопроектів.

Загальна підтримка законодавчого врегулювання обігу зброї в Україні з наданням дозволу на володіння та носіння короткоствольної вогнепальної зброї, у суспільстві на сьогодні надзвичайно зросла. Показовим є і те, що і Президент України п. П. Порошенко і Генеральний прокурор України п. В. Шокін підтримують такий законопроект. Змінюється потрохи і підхід до цього питання серед працівників МВС.

Доводи «pro et contra». Основні з них зводяться до наступного

Доводи «ПРОТИ»:

  • Надзвичайно зросте рівень насильницької злочинності.
  • Зброя потрапить до рук злочинців.
  • В США постійно розстрілюють в школах, університетах, на вулицях…
  • Нам цього не потрібно – нас захищає поліція.

Доводи «ЗА»:

  • Вільний народ має право захищати себе від диктатури і злочинної влади.
  • В умовах агресії Росії проти України, ми маємо бути готовими для здійснення збройного опору агресору.
  • Навіть при відповідно працюючих органах поліції кожна людина має право на необхідну оборону, право сама, власними силами захищати себе, своїх близьких, співгромадян, майно та т. ін. від злочинних посягань. Це природне право людини.
  • Існуючий стан правової охорони не забезпечує відповідного рівня безпеки громадян.

Спробуємо проаналізувати доводи «ПРОТИ»

  1. Звичайно, що основним аргументом у цьому спорі є теза про можливе зростання рівня насильницької злочинності у випадку надання права на володіння та носіння (скрите або відкрите) короткоствольної нарізної зброї. Одразу слід зазначити, що цей аргумент не підтверджується практикою країн, які вже прийняли таке законодавство.

Спробуємо підтвердити це конкретними даними.

Великобританія у 1997 році ввела заборону на носіння зброї – злочинність з використання зброї зросла більше ніж на 100%! (табл. 1). За цей час (1997-2003 рр.) кількість злочинів із застосуванням насильства зросла на 88 %; озброєних нападів на 101%; зґвалтувань – на 105%; вбивств – на 24%.

Зброя 1

Введення жорстких обмежень на придбання зброї в Канаді призвело до різкого зростання злочинності в короткі строки на 45%!

У 1974 році в Ірландії була конфіскована у громадян значна кількість вогнепальної зброї. Як наслідок – кількість умисних вбивств зросла аж в п’ять разів!

У 1996 році уряд Австралії заборонив володіння багатьма видами вогнепальної зброї. Кількість озброєних пограбувань за вісім років дії закону виросло на 59 відсотків. У Сіднеї після роззброєння населення урядом злочинці буквально відкрили сезон полювання на громадян – кількість озброєних грабежів зросла за рік на 160%

У США, у тих штатах, де дозволено скритне носіння зброї, загальний рівень злочинності менший на 22%, рівень вбивств – на 33%, грабежів – на 37%, тяжких тілесних ушкоджень – на 14% порівняно з тими штатами, де такого дозволу немає!

А як впливає на рівень злочинності прийняття закону який дозволяє володіння короткоствольною зброєю та її скрите носіння? Візьмемо для прикладу Литву. Революційні зміни, що відбулись у цьому питанні наочно демонструє таблиця (табл. 2).

Zbroia 2

В Естонії після легалізації зброї штат поліції було скорочено вдвоє. За рік в цій країні від вогнепальної зброї гине не більше 100 чоловік і то у більшості від суїциду.

Таке ж становище спостерігається і в інших країнах які або дозволяли або забороняли володіння короткоствольною зброєю та її скрите носіння.

Одна з найбільш озброєних країн світу – Швейцарія перебуває серед країн з найнижчим рівнем злочинності.

Як висновок – вільний обіг зброї та її носіння (скрите або відкрите) є фактором, що стримує насильницьку злочинність!

  1. Зброя потрапить у руки злочинців.

На сьогодні в Україні на руках у населення перебуває більше 2, 5 млн. одиниць офіційно зареєстрованої зброї. При цьому серед неї як гладкоствольна мисливська, так і нарізна мисливська зброя. Остання по суті є нічим іншим як дещо переробленою бойовою зброєю, що перебуває на озброєнні ВСУ (автомати АК, АКМ, карабіни СКС та ін.). Одночасно згідно експертних оцінок станом на січень 2012 року на руках у населення перебувало біля 3 млн. 100 тис. (!) одиниць нелегальної зброї.

З початком фактичної війни на Сході країни її кількість щомісяця зростає прискореними темпами. Про великі темпи цього явища свідчать показники вартості нелегальної зброї на підпільному ринку. Якщо ще рік тому автомат АКМ коштував тут приблизно 1500 дол. США, то сьогодні Інтернет забитий пропозиціями з вартістю 400-500 дол. США. Так само різко впала вартість пістолетів ПМ та ТТ.

При такому співвідношенні офіційної і нелегальної зброї надзвичайно показовим є той факт, що у злочинній діяльності легальна зброя використовується приблизно лише  в 1% випадків.

Таким чином можна стверджувати, що зброя вже давно знаходиться в руках злочинців, а ось правослухняні громадяни її позбавлені. Це дає переваги злочинцям у порівнянні з правослухняними громадянами.

  1. В США постійно розстрілюють в школах, університетах, на вулицях…

Ті, випадки вчинення гучних злочинів, які висвітлюються в наших ЗМІ, що пов’язаних із загибеллю багатьох людей в країнах, де існує вільний обіг зброї, фактично вчиняються за допомогою тих видів вогнепальної зброї, яка перебуває офіційно на руках і громадян України. Як правило це довгоствольна неавтоматична нарізна зброя. Якщо визначити коефіцієнт використання в злочинній діяльності легальної зброї в країнах, де її обіг і скрите носіння дозволені законом, то з’ясується, що цей показник буде нижче, ніж в країнах, де цей обіг і носіння заборонені.

Вибірковий аналіз таких діянь у США свідчить, що в більшості випадків це вчиняли люди або психічнохворі, або такі, що перебувають у стресовому стані. Також умовою, що полегшувала вчинення цих злочинів часто було порушення порядку їх зберігання власниками зброї.

І ще одне – в абсолютній більшості таких випадків вони відбувались або в країнах де існує заборона на носіння короткоствольної зброї (Брейвік, Норвегія), або в місцях вільних від носіння зброї (навчальних закладах в США, штатах де її носіння обмежено) тобто там, де злочинець був абсолютно впевнений, що не отримує адекватного спротиву.

  1. Нам це не потрібно – нас захищає поліція.

Цей довід спростовувати простіше всього. Рівень довіри до міліції (поліція ще не народилась, як така) в суспільстві, на жаль, перебуває нижче будь-якої критики і ледь дотягує до 3%! Звичайно на реальний захист у цьому випадку розраховувати надзвичайно важко.

Спробуємо проаналізувати доводи «ЗА»

  1. Вільний народ має право захищати себе від диктатури і злочинної влади.

Цей довід скоріше політико-ідеологічний, ніж правовий. Однак для України, яка пережила і переживає найбуремніші роки своєї новітньої історії, це питання є надзвичайно актуальним. «Революція гідності», яка по своїй суті була повстанням народу проти диктатури, проти влади злочинців, протиставила неозброєний, мирний український народ озброєній до зубів машині диктаторського режиму Януковича, якого підштовхували до кровопролиття його московські ляльководи.

Як наслідок – загибель та травми сотень кращих синів і дочок українського народу! Такий розвиток подій міг відбутись виключно у ситуації коли злочинна влада була абсолютно переконана, що не отримає адекватної збройної відповіді з боку народу. Народ йшов на кулі з палицями, дерев’яними щитами. Очевидним є те, що у випадку наявності права громадян на вогнепальну зброю, розвиток подій отримав би іншого вектору. Влада би добре поміркувала – застосовувати зброю проти мирних демонстрантів чи ні.

Говорячи про цей довід, автори частіше усього посилаються на другу поправку до Конституції США, яка наголошує: «Через те, що для безпеки вільної держави потрібна добре організована міліція, право народу мати і носити зброю не повинно обмежуватись». Фактично ця норма закріпила право на захист демократії, законності навіть шляхом збройної боротьби зі спробами узурпувати владу в країні, спробами посягати на права і свободи громадян. Сьогодні коли на порядку денному стоїть питання про внесення змін до Конституції України, було би доцільно закріпити таку норму і в тексті Конституції нашої держави. До речі пропозиції щодо цього вносились в процесі обговорення професором В.В. Речицьким та автором цих рядків.

  1. В умовах агресії Росії проти України, ми маємо бути готовими для здійснення збройного опору агресору.

Російська агресія проти України, особливо на першому етапі, коли української армії, знищеної урядом національної зради В. Януковича, фактично не існувало, в умовах неозброєності народу створила ситуацію, яка мало не закінчилась національною катастрофою – знищенням України, як незалежної держави, її розколом. Нелюдськими зусиллями рівень цієї загрози на сьогодні суттєво зменшений але не ліквідований у цілому.

Як і Швейцарія ми повинні бути у будь-яку хвилину готові на опір агресору. Можна провести паралель між відмовою Україною від ядерного потенціалу та агресією Росії проти України, та питанням про озброєність народу для відсічі агресії. Народ повинен мати можливість зі зброєю в руках боронити незалежність та державний суверенітет України. Не слід забувати уроки історії, маючи поруч такого сусіда, яким є сьогоднішня Росія. Прийняття закону, який врегулює вільний обіг зброї та її скрите носіння в Україні стане першим кроком до створення національної армії оборони на кшталт швейцарської.

  1. Людина має право на необхідну оборону,право сама, власними силами захищати себе, своїх близьких, просто громадян, майно тощо від злочинних посягань.

Це природне право людини. Чинна Конституція України в ч.2 ст. 27 закріплено право «захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». Право на необхідну оборону із застосуванням, у межах дотримання умов правомірності, вогнепальної зброї, передбачено і ст. 36 Кримінального кодексу України.

Ставлення радянської влади до знаходження зброї в руках народу, про яке було написано вище, обумовило і викривлену практику слідчих та судових органів в СРСР до інституту необхідної оборони, яке можна охарактеризувати наступним чином – «Є потерпілий – має бути винний!». Чисельні постанови Пленуму Верховного Суду СРСР, які були спрямовані на цивілізоване застосування цього кримінально-правового інституту, не призводили до бажаного наслідку. Причина цього зрозуміла – при наявності ідеологічної основи, яка суперечить нормі закону, реалізовуватись буде не закон, а ідеологічна установка.

На сьогоднішній день у питанні застосування ст. 36 КК ситуація в Україні трохи виправилась, однак практика не позбавилась негативного впливу радянського минулого. Реально перейти до цивілізованої реалізації права на необхідну оборону від злочинного посягання можна лише шляхом прийняття закону, який дозволяє володіти та скрито носити короткоствольну вогнепальну зброю. Чисельні дослідження як вітчизняних так і зарубіжних науковців чітко підтверджують наявність взаємозв’язку між рішенням злочинця вчинити напад та очікуванням ним можливості опору з боку жертви. Чим вище можливість опору – тим менше реальність нападу!

У США у власності 65-60 млн. громадян перебуває біля 200 млн. одиниць вогнепальної зброї. З цієї кількості приблизно 30-35 млн. громадян володіють 60-70 млн. одиниць короткоствольної нарізної зброї.

З загальної кількості власників короткоствольної вогнепальної зброї 13%  її застосовували з метою самооборони.

Криміналіст Гері Клєєк на початку 90-х років ХХ ст. провів цікаве дослідження застосування громадянами США вогнепальної зброї при реалізації права на необхідну оборону. Як з’ясувалось, вогнепальна зброя в якості засобу оборони використовується протягом року більше 2, 5 млн. разів. Цей показник у 3-5 разів перевищує кількість застосування зброї у кримінальних цілях. Статистичні дані свідчать, що власники вогнепальної зброї набагато рідше стають жертвами кримінального насильства та грабежу. Цікавим є також той факт, що незважаючи на таку кількість випадків застосування зброї, до реального кровопролиття доходить надзвичайно рідко Злочинці отримували поранення лише в 1% випадків, а гинули лише у 0, 1 % випадків.

Одночасно цікавим є і те, що громадяни законно застосовують короткоствольну вогнепальну зброю з метою самооборони частіше, ніж її застосовують поліцейські.

Помилка при застосуванні вогнепальної короткоствольної зброї громадянами становить 2%, тоді як у поліцейських – 11%.

Наведені факти ще раз підтверджують важливість надання громадянам права на володіння та скритне носіння короткоствольної вогнепальної зброї.

  1. Існуючий стан правової охорони не забезпечує відповідного рівня безпеки громадян.

Цей аспект фактично був розглянутий вище при аналізі позиції тих противників права громадян на володіння та скрите носіння короткоствольної вогнепальної зброї, які вважають це непотрібним у зв’язку із достатнім рівнем забезпечення безпеки громадян працівниками поліції (міліції).

Усі висловлені доводи «ЗА» прийняття Закону України, яким буде надано громадянам право на володіння короткоствольної нарізної вогнепальної зброї та її скрите носіння, у жодному випадку не повинно означати, що зброя буде продаватись будь-кому! Закон, яким будуть врегульовані відповідні правовідносини повинен містити жорсткий порядок контролю за її реалізацією, обліком, зберіганням, носінням та застосуванням. Слід зазначити, що внесені законопроекти містять такі контрольні положення.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я