Олександр НИКИФОРЧАК
“Ось і край, – мені сказали, – не живуть вже далі люди”.
А сказали – я й повірив, виорав землі тут трохи,
Дім поставив, ще й з парканом: тут моя господа буде
Під підніжжям гір високих, де кінчається дорога.
Тільки голос, злий, як совість, мучив днями та ночами,
Шепотів в душі незмінно, не змовкаючи й на хвильку:
“Щось заховано, та знайдеш! Зазирни за небокраї!
За горами таємниця, що чекає тебе. Йди! ”
Звичайнісінький матеріал, з якого виготовляють такі ж звичайнісінькі речі, може стати відправною віхою, однією з причин зародження напряму в літературі та ще чи не найпопулярнішого жанру кіно, задати загадку, не розгадану й досі, таємниці, знайти розгадку якої стало сенсом життя багатьох.
Були часи, коли Земля здавалась безмежною, але далекі обрії все ж досяжними. Коли “білі плями” на карті були численними та чималими, але неспинно зменшувались та досліджувались, даруючи обіцянку дивовижних відкриттів, та головне – манили примарою багатства. І часто то була не примара, то була реальність. Рубіж 19-того та 20 століття, час, коли романтики та авантюристи, ентузіасти та диваки були в авангарді людства.
Будувались залізниці до доти найглухіших місцевостей, кораблі виходили в рейси все до нових та нових екзотичних портів. Людина почувала себе царем ще багато в чому невідомої, але з кожним днем все менше таємничої Землі.
Науково-технічний прогрес йшов нечуваними темпами.
Все це разом потребувало “їжі” – як звичної для зростаючої кількості населення (поштовх освоєнню нових територій), так і сировини для промисловості.
А промисловість все більше і більше відчувала катастрофічну потребу в такій звичній нам тепер гумі. Тоді це був страшенний дефіцит – сировиною для її виробництва слугував каучук, затверділий сік дерев-каучуконосів. Та росли вони лише в лісах Амазонії. Далеко і мало! Про дивовижну епопею зі спробами виростити ці рослини в британських колоніях я розповідав ось тут: Олександр Никифорчак. Благородна крадіжка, дуже неймовірна та цікава історія!
Через каучук ледь не вибухнула війна. Кордон між Болівією та Бразилією був за часту лише умовно позначений на папері, а прикордонні стовпи на місцевості – їх навіть тепер не всюди поставили. Надто дикою та важкодосяжною була (і є зараз подекуди) місцевість. Край первісних джунглів, царство мавп та ягуарів і дотепер. Але і туди інколи забрідали збирачі каучукового соку, як бразильські, так і болівійські. Саме через непевний кордон ставались суперечки та навіть збройні сутички між ними. Ситуація загострювалась, йшло до війни між країнами.
Арбітром у цій суперечці виступило Королівське географічне товариство Англії. Виконати топографічне знімання місцевості та зробити демаркацію кордону між Болівією та Бразилією було направлено майора британської армії Персівальда Фосетта.
Фосетт народився 1867 року в сім’ї Едварда Фосетта, уродженця Індії, офіцера армії та члена того таки Королівського географічного товариства, що, ймовірно, і визначило життєвий шлях Персивальда. Він став військовим артилеристом і топографом, служив у війську в англійських колоніях, одружився на Цейлоні (зараз Шрі-Ланка), був розвідником у Північній Африці.
Виконуючи завдання географічного товариства в джунглях Амазонії, він і на думці не мав будь-яких пошуків пригод. Його батько послужив не лише прикладом і дороговказом в житті Фосетта, він ще й став джерелом неприємностей та проблем у службі та кар’єрі. Додатком до військового хисту та талантів географа Едвард Фосетт був азартним гравцем, вліз у борги, а під кінець життя спився. Це було величезним якорем для просування Персивальда Фосетта по службовій драбині.
Тому в експедиції 1906 року майор думав лише про завдання – топографічну розмітку кордону Бразилія-Болівія. І на розлуку з дружиною та сином (і ще до того дружина була при надії) не на дні – довгі місяці змушений був погодитись. Він повинен був захистити честь сім’ї, відвоювати авторитет у географічному товаристві – тільки успіх попри всі перепони. Розрадою у важкій експедиції були спогади та вірш, написаний в листі дружини. Перечитаний незліченну кількість раз – за будь-якої нагоди. Перші його строфи – на початку блогу. Редьярд Кіплінг “Дослідник”. Сильна річ!
Дуже було важко – дика місцевість, де не ступала нога людини, високі гори, стрімкі ріки, недостаток харчів та хвороби. Але завдання було виконано. Він повертався переможцем, у географічному товаристві його чекав тріумф. Але наприкінці подорожі, в густих джунглях, таких первісно-диких втрутилася доля, крутим віражем змінивши подальше життя вже без кількох хвилин підполковника британської армії Персивальда Фосетта. Вона подарувала йому величну мрію, досягти якої стало сенсом подальшого його життя. Це була велична одержимість, провідна зоря. Яка поглинула його всього, та й не тільки його…
У самій глибині джунглів, в серці Амазонії сталось неймовірне – Фосетт знайшов вирізьблене в скелі давнє зображення, а на березі річки – уламки старовинного посуду та побутових речей древніх індіанців. Цього бути не могло ніяк, але так було.
Після повернення в Англію життя повернулось у звичну колію: родина, служба в армії, дослідження для Королівського географічного товариства. Але господинею душі та всіх помислів була мрія. Фосетт вишукував будь-яку можливість, все було присвячено цим пошукам. Він здійснив ще шість експедицій в джунглі Амазонки. Але на заваді стала Перша світова війна. Фосетт не здався, лише відклав пошуки.
Він шукав загублене місто. Його ще називали Ельдорадо. А Персі Фосетт звав свою мрію “загублене місто Z”.
Що ж було далі – наступного разу. Про друзів: що він подарував батькові Шерлока Холмса, та що йому подарував батько Алана Квотермейна, про таємницю в таємниці, та ще…
А поки – традиційно – хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
Фото і колаж – Олександр Никифорчак
