Петро Охотін
Топ-10 політичних експериментів партії влади
Рік, що минув сміливо можна назвати українським полем експериментів. За минулий рік було протестовано ряд соціальних технологій, їх наслідків і сприйняття суспільством, що, очевидно ляже в основу дій влади у 2011 році.
У цьому огляді не буде оцінювальних суджень з позицій демократії та плюралізму. Автора цікавить лише низка подій і аналіз того, які аспекти вони протестували. Я свідомо уникав бінарності «влада-опозиція», «блакитні-помаранчеві» тощо. У статті вживається поняття «партії влади», до якої автор відносить не лише Партію регіонів, але й інші політ сили, які йдуть на союзництво із ПР. Нижче перераховано топ-10 змін, які потенційно були вибухонебезпечними.
Вибори Президента України. У січні 2010 року у результаті виборів Президентом став Віктор Янукович. До влади в Україні прийшла міцна фінансово та технологічно підкута фінансово-промислова група. Її члени, не зважаючи на очевидні внутрішні суперечності виступають монолітом, поглинаючи менші групи. У результаті виборів було усвідомлено: ідеї помаранчевої революції та її лідери уже не можуть викликати тих емоцій, якими народ зустрічав їх протягом першої половини двохтисячних років.
Створення дієвої коаліції (т. зв.«тушки»). На відміну від Віктора Ющенка, нова команда не стала «прогибаться под изменчивый мир», а виступила не просто як сильний гравець у політичній системі, але як її законодавець. Відсутність парламентської більшості – камінь спотикання епохи Ющенка – було подолано внаслідок переговорів. Попри образливу назву «тушок» жодної протидії цьому не робилось. Наприклад, не було бойкоту пива «Оболонь» – власником заводу є «тушка» і багатолітній член і спонсор УНП Олександр Слободян. Не було «майданів»і голодувань. Отже, було випробувано схильність народу та опозиції до протидії переговорним схемам, переходу депутатів до влади.
Перенесення терміну проведення місцевих виборів. Наприкінці весни, 30 травня 2010 року,київський політикум чекав виборів до районних рад міста Києва. Їх ішкою мали стати суто районні або київські блоки, на кшталт, «Кияни – передусім!», «Майбутнє Голосієва», «Новий Київ» тощо. Не меншого чекали політики міського та районного масштабу по інших регіонах. Вибори перенесли. Жодної реакції, яка би могла привернути увагу до себе з боку ПР не відбулося. Що свідчило про неготовність і нездатність регіональних політиків суперечити. Мотивів було багато: від обережності до віри в успішні перемовини – на результат це не вплинуло.
Чорноморський флот. Націоналістичні сили в Україні досі експлуатують образ бандерівців і говорять про свою здатність до рішучих дій. Їх сили пройшли апробацію в той день, коли було проголосовано за пролонгацію терміну перебування Чорноморського лоту в Україні. Найбільш «буйним» Андрієві Парубію та Олесю Донію буквально на пальцях показали, з ким вони мають справу. Жодні сили на кшталт ВО «Свобода» чи «Тризубу» не влаштували навіть того, на що свого часу були здатні бабусі Вітренко налаштовані проти спільних із НАТО навчань. Висновок: українські націоналісти давно не здатні на «дію» та боротьбу.
Скасування районних рад у місті Києві. Фактично, це було тестом оптимізації владних структур, що ми далі бачили у адміністративні й реформі та тестування того, як місцеві законодавчі органи можуть відстояти свої права. У цій статті ми не піднімаємо питання доцільності існування районних рад у місті Києві, однак відзначаємо, що ніяких вартих уваги дій на їх захист не відбулося. Мало того, прохання про скасування цих структур було підкріплене заявами депутатів КМДА від екс-БЮТ і Блоку ім.Віталія Кличка.
Місцеві вибори 31 жовтня 2010 року. Ці вибори стали знущанням над тими структурами, що, бажаючи заощадити кошти, розпустили штаби з часу президентських виборів. Затягнута поява виборчого закону дала фору тим силам, що готували його. Новинки про відміну виборчих блоків і можливість балотуватися для партій старших за один рік стали несподіванкою для багатьох політиків. Не меншим жартом варто вважати відміну останньої норми незадовго до початку реєстрації: деякі політ сили встигли витратитись на придбання раніше зареєстрованих партій. З цього арсеналу і фокуси з реєстрацією кандидатів від партії «Батьківщина» на Львівщині та Київщині. Схоже, ці два регіони були вибрані невипадково – ні кияни, ні львівяни не відстояли «Батьківщину», схоже, не маючи до того мотивації. Було протестовано сценарій парламентських виборів (дата яких теж поки є загадкою) і реакцію громадськості та активістів на можливість законодавчих фурштуків.
Скасування конституційної реформи 2004 року. Посилення президентського впливу та жодних перешкод для того.
Податковий кодекс і майдан підприємців. Гарна репетиція того, як народ можна задобрити «пряником»: прийняти кодекс із невеликими змінами в обмін на вихід до людей і новий транш МВФ. У останній день Майдан-2 було розігнано силами МВС, чим продемонстровано здатність до зупинки акцій громадської непокори у рамках адміністративного та кримінального законодавства. Схоже, що це є майданчик (перепрошую за каламбур) для прийняття Житлового та Трудового кодексів. Так само, згідно з побажаннями європейських кредиторів і за схвалення з Брюселю.
Відкриття кримінальних справ для діячів «опозиції». Так звана «опозиція» у 2005 році лякала «бандитів тюрмами», що нагадує жарт про те, чим можна лякати їжачка. Ні Колесников, ні Ахметов не були засуджені. Справи Луценка, Данилишина та Тимошенко є гарними зразками боротьби з корупцією. Цікаво, за скільки «лімонів» відкупних свого часу зняли підозри з Рината Леонідовича та теперішнього віце-премєра з підготовки Євро-2012? «Жадность фразера сгубила »? Такі «посадки» забирають політичні фігури з арени боротьби, аїх ізоляція не дасть проводити вибори до парламенту у зручних для «ораторів» Луценка та Тимошенко форматах. Для цього досить підписки про невиїзд. Народна реакція так само змушує себе чекати і навряд чи проявиться.
Бійка в парламенті 16 грудня 2010 року. У результаті бійки було травмовано профспілкового лідера БЮТ Михайла Волинця – за переказами, після цих подій у нього впав зір. Цим демонструється, що може статися із критиками влади, які підкріпляють свої аргументами лише словами. Громадськість із задоволенням дивиться бойовик за участі Тадеєва та Саламатіна, але боротися на стороні їх опонентів уперто не хоче.
Усі перераховані вище події стали наслідком нездатності інших сил до роботи з виборцем, є свідченням про відсутність організаційної структури, широкої мережі прихильників, здатності мобілізовувати та використовувати фінанси. Партія регіонів і близькі до неї сателіти нині є повним гегемоном і єдиною силою, яка здатна працювати технологічно та сплановано, як бачимо, не цураючись пробних ударів і аналізу реакції на них. Пересічні громадяни втратили довіру до «вождів», а «вожді» не приділяли громадянам уваги. Події – 2010 року однозначно продемонстрували зміни в політичній системі, де поки є один полюс – Партія влади.
