«Навіщо цей світ, якщо в ньому не буде “Аум Сінрікьо”», — не знаю, чи говорив це Сьоко Асахара, але однозначно міг би сказати і явно саме так і думав.
В оповіданні «Старий будинок» Шерлок Холмс сказав доктору Ватсону про полковника Морана: «До відомого моменту він не робив нічого поганого… Є такі дерева, Ватсон, які ростуть нормально до певної висоти, а потім раптом виявляють у своєму розвитку якесь потворне відхилення від норми». Власне, це стосується будь-якого маніяка-злочинця. Інколи взагалі буває важко визначити той момент, коли людина стає потворою. Гітлер, Сталін, Мао, Пол Пот не народилися вбивцями мільйонів і далеко не одразу стали ними, хоча, мабуть, мали якийсь хист до знищення людей (Е.Фром, аналізуючи біографію Гітлера, знайшов у ній чимало проявів того, що він називав некрофілією, Танатосом – хворобливим потягом до смерті і руйнувань).
Але давайте почнемо з самого початку. Жив собі японський юнак. Напівсліпий, з бідної багатодітної родини, честолюбний та досить підприємливий (трішки бачачи на одне око, він за гроші брався грати роль поводиря для своїх сліпих однокласників). Поганий зір та бідність вступали у гостру суперечність із підприємливістю та честолюбством: хворий юнак мріяв стати лікарем, але університетська освіта та звичайна медична кар’єра були йому недоступними.
Він зацікавився китайською народною медициною, відкрив аптеку, але через деякий час бізнес накрився судом і великими штрафами через підробляння ліцензії, ліків та взагалі використання сумнівних препаратів. Це все, звісно, порушує кримінальний кодекс будь-якої країни, але не робить з людини маніяка. Все ще було попереду.
Поштовхавшись серед японських сектантів і переживши психічне потрясіння через крах бізнесу та загалом життєвих планів, він зрештою створив товариство, яке займалося йогою. Товариство згодом переросло в секту, відому нині всьому світові як «Аум Сінрікьо», а сам він назвав себе новим іменем – Сьоко Асахара. Вчення секти було складене з еклектично понасмикуваних з різних джерел ідей: тут і буддизм із кармою, і християнство із Страшним судом, і йога, і китайська народна медицина, і конспірологія з всесвітніми змовами всіх, кому не ліньки змовлятись, і чого там лише не було…
Найбільший парадокс полягає в тому, що подібна секта виявилась досить респектабельною і отримала напівіронічну назву «релігія для еліти»: її лідери чудово спілкувались із керівництвом різних країн, купували години на радіо та телебаченні, а студенти японських університетів просто валом валили до Сьоко Асахари, який встиг оголосити себе токійським Ісусом Христом.
Секта багатіла, відкривала чисельні філії, засновувала магазини з продажу комп’ютерної техніки, друкувала великими накладами на різних мовах твори свого «віровчителя». Сам же «гуру» встиг заручитись навіть підтримкою Далай-лами (про що останній потім гірко шкодував), і скористався його величезним авторитетом, щоб відкривати собі двері в такі кабінети, куди напівграмотний і напівсліпий самоучка не міг би потрапити в принципі.
На якомусь етапі Асахара навіть створив власну партію і вирішив перемогти на японських виборах, щоб прийти до влади. Готуючись до цього, він організував свого роду «тіньовий уряд»: керівництво секти дублювало японський кабінет міністрів і найближчі помічники «гуру» називались «міністрами».
Але вибори сектанти програли і через це, мабуть, сильно образились на всіх японців, бо невдовзі риторика «релігії для еліти» різко змінилася: Асахара і його міністри почали говорити про неминучий Апокаліпсис, в якому грішники загинуть в муках, а праведники (тобто учні Сьоко Асахари) успадкують Японію та весь світ. Риторика поступово ставала настільки ж ворожою світові, як нинішня пропаганда російських ЗМІ.
Тут би японським спецслужбам і зацікавитись діяльністю секти, але ті чомусь трактували останню як мирних філософів, а їхні прокльони як філософську метафору. Хоча дзвіночки вже були з різних боків: то зникали занадто настирливі родичі сектантів разом із їхнім адвокатом та його родиною, то мешканців сусідніх із сектантами будинків раптово намагалися отруїти якимись газами, то «міністр» секти відвідував Росію, купуючи в тамтешнього ВПК вертоліт і вогнепальну зброю…
Наразі достепенно невідомо, що саме підштовхнуло Сьоко Асахару та його міністрів до останнього виступу. Офіційна версія полягає в тому, що доброзичливці попередили «гуру» про те, що поліція готує обшуки на «фабриках» секти (тобто там, де виробляли хімічну і намагалися виробити бактеріологічну зброю), а тому сектанти вирішили нанести удар наввипередки, намагаючись чи то відволікти увагу поліції, чи то насправді розпочати Апокаліпсис. В результаті вони випустили газ зарін у кількох потягах Токійського метро, вбивши дюжину і нашкодивши кільком тисячам цілком мирних громадян.
Обшуки «фабрик» та офісів виявили жахливі результати: бойові отруйні гази у кількості, достатній для знишення кількох мільйонів осіб, в пробірках – культура сибірської виразки та лихоманки Ебола, в ангарі – бойовий вертоліт, в сховищах – автоматична вогнепальна зброя та інші «ништяки» для війни… В найкращих лавровсько-соловйовських традиціях сектанти то заперечували свою причетність до газової атаки, звинувачуючи уряд у спробах скомпрометувати «токійського Христа», то вішали провину на когось із вже покійних «міністрів» секти…
Сам «гуру», витягнутий із його схованки, чи то вдало імітував «тюремний психоз», чи то дійсно остаточно «поїхав» психікою від невдалого Апокаліпсису, але провівши два десятки років у в’язниці він повністю втратив будь-які зв’язки з реальністю і остаточно перейшов у світ власних ілюзій. Його родичі та останні вірні учні намагались вибити в уряду помилування, акцентуючи на психічній хворобі «гуру», але японці, мабуть, меншою мірою, ніж європейці, заглиблені в популярний нині псевдогуманізм, на це не зважали. В 2018 році, після більше ніж 20 років судів та ув’язнень, чоловік, який претендував бути Христом і новим японським імператором, був повішений одночасно з кількома своїми колишніми «міністрами».
А тепер уявіть собі, що цим сектантам вдалося б прийти до влади. Що би побачив світ? Правильно. Приблизно те, що бачить, спостерігаючи за заявами і вчинками нинішнього кремлівського режиму.
Як і Асахара, Путін є людиною, в якій психічні травми юності сформували комплекс меншовартості, який згодом компенсувався манією величі. Як юний Асахара не збирався ставати «гуру», так і юний Путін не планував бути «вождем народу». Крах життєвих планів (в одного через неможливість стати лікарем, в іншого через закінчення кар’єри в розвідці) змусив їх пережити психічні зриви.
Обидва пережили своєрідне приниження і намагалися пристосовуватись до нової реальності: один торгував фальшивими ліками в аптеці, інший носив портфель за пітерським губернатором, ну і (якщо вірити джерелам американського публіциста Леона Вайнштейна), «кришував» в Петербурзі рекет, торгівлю наркотиками та навіть продаж закордон дітей.
Обидва мали величезні психічні комплекси, які ретельно приховували від послідовників. Асахара видавав себе за пророка, компенсуючи власну сліпоту. Путін же очевидно мав чисельні психо-сексуальні вади (згадайте хоча б, як він одного разу почав прилюдно цілувати в живіт маленького хлопчика), і ці вади він намагався приховати за показним мачізмом. Свідомість обох була невиліковно вражена конспірологією: Асахара проповідував усі можливі теорії змов, включивши туди євреїв, масонів, американців і навіть голандців та релігійних лідерів світу; ну а з дикою конспірологічною сумішшю ідей, які живуть та розмножуються в путінському черепі нині ознайомлений весь світ.
Обидва наголошували на своїй надзвичайній миролюбності: Асахара формально оголошував у своїй секті заборону на нанесення шкоди живим істотам, путінські ж пропагандисти навіть зараз продовжують з кожної праски волати про те, що «Росія воює за мир і безпеку в усьому світі». Обидва піднеслись над співгромадянами завдяки підтримці сильних лідерів: Асахарі відчутно допомогла розпіарена ним підтримка Далай-лами, ну а Путін без підтримки Єльцина носив би в Пітері губернаторські портфелі та «кришував» би торгівлю наркотиками і дітьми донині.
Обидва прагнули повісити свої злочини на інших: Сьоко Асахара звинувачував уряд у тому, що той сам потруїв власних громадян у Токійському метро, щоб скомпрометувати миролюбну «Аум Сінрікьо»; згідно з Путіним же Україна сама бомбить своїх громадян, щоб очорнити «миролюбну російську армію». Обидва живуть у світі своїх маніакальних надідей: один на якомусь етапі життя щиро уявив себе Христом, покликаними покарати японців за гріхи, інший так само в якусь мить щиро відчув себе новим месією, історична роль якого спрямована на встановлення світового домінування Росії.
Що ж, ці два злочинних маніяки настільки схожі між собою психічно, що нам із вами залишається очікувати, коли московський психопат повторить завершенням свого життя й останні роки психопата токійського.
путін #росія
асахара #аум_сінрікьо #японія
секта #сектанти
війна #злочини
Автор: А. В. М.
Источник: Facebook
