Фашизм як ідея ніколи не був подоланий
Як культ ірраціональності та насильства не можна відкидати як аргумент: поки нацистська Німеччина здавалася сильною, доти європейці та інші народи були спокушені нею. Фашизм був переможений лише на полях битв Другої світової війни, тепер він повертається і цього разу країна, що веде фашистську руйнівну війну, – Росія. Варто Росії перемогти – і фашисти всього світу будуть задоволені.
Ми помиляємося, коли намагаємось вмістити наш страх фашизму у певні образи Гітлерач и Голокосту. Фашизм був італійським за походженням, став популярним в Румунії, де фашисти були православними християнами, що мріяли про очищуюче насильство. Мав прихильників по всій Європі (та Америці). І у всіх різновидах фашизму йшлося про тріумф волі [не в розумінні взаємоволі, а волі з однієї точки, як волі вождя, нації, раси – прим. перекладача] над розумом [раціональність – прим. перекладача].
Через це неможливо чітко визначити, що термін “фашизм” містить в собі. Люди не погоджуються (часто категорично), з тим, що він становить. Але сьогоднішня Росія відповідає більшості критеріїв, які вчені можуть застосовувати: Росія сповідує культ єдиного лідера – Володимира Путіна; також існує культ мертвих, створений навколо подій Другої світової війни; також є міф про минулий золотий вік імперської величі, що має бути відновлений за допомогою війни зцілюючого насильства, а саме кривавої війни в Україні.
Україна не вперше стає об’єктом фашистської війни. Ще в 1941 році завоювання України було головною метою для Гітлера. Він вважав, що Радянський Союз, який тоді правив Україною, є єврейською державою, тож планував замінити радянську владу на власну і забрати родючий український чорнозем. Радянський Союз помер би з голоду, а Німеччина стала б імперією. Гітлер уявляв собі це як легке досягнення бо Радянський Союз, на його думку, був штучним утворенням, а українці – колонізованим народом.
Схожість з війною, що зараз веде Путін, вражає. Кремль визначає Україну як штучну державу, єврейський президент якої доводить її “несправжність”. За цією подальшою логікою, після ліквідації дрібної еліти неорганізовані народні маси з радістю б зустріли російське панування. Сьогодні саме Росія заперечує продовольчу роль України для світу, загрожуючи голодом на глобальному півдні.
Багато хто вагається бачити сьогоднішню Росію фашистською, тому що сталінський Радянський Союз визначав себе антифашистським. Але це не допомагає визначити чим насправді являється фашизм і спантеличує ще більше. За допомогою американських, британських та інших союзників Радянський Союз розгромив нацистську Німеччину та її союзників у 1945 році. Однак, протистояння саме фашизму, було непослідовним.
До приходу Гітлера до влади в 1933 році, Радянський Союз ставився до фашистів як до ще однієї форми капіталістичного ворога. Комуністичні партії в Європі ставилися до всіх партій як до ворога. Ця політика зробила свій внесок сходженню Гітлера: незважаючи за те, що соціалісти з комуністами перебільшували за кількістю нацистів, вони не могли кооперуватись. Після цього провалу Сталін скорегував свою політику, вимагаючи від європейських комуністичних партій формувати коаліції для блокування фашистів.
Це не тривало довго. У 1939 році Радянський Союз приєднався до нацистської Німеччини як її фактичний союзник і разом вони вторглися в Польщу. Радянська преса передруковувала нацистські виступи, а нацистські офіцери захоплювалися ефективністю радянської організації масових депортацій. Росіяни сьогодні замовчують ці факти, оскільки “закони пам’яті” роблять подібне озвучення злочином. Друга світова війна є елементом історичного міфу Путіна про російську невинність і втрачену велич, де Росія повинна користуватись монополією на жертовність та перемогу. Той основний факт, що ставши союзником Гітлера, Сталін дозволив статися Другій світовій війні – не повинен бути ні озвученим, ні помисленим.
Гнучкість Сталіна щодо фашизму є ключовою для розуміння Росії сьогодення. За часів Сталіна до фашизму спочатку відносились байдуже, потім погано, потім добре, допоки Гітлер не зрадив Сталіна і Німеччина не вторглася в Радянський Союз, тож фашизм зновустав поганим. За весь цей час ніхто так і не давав його визначення. Фашизм був скринькою, в яку можна було покласти будь-що. Комуністи були очищені від ярлику “фашизма” під час показових судових справ, а під час холодної війни фашистами вже стали називати американців та британців. “Антифашизм” не завадив Сталіну проводити зачистки євреїв, а його послідовникам прирівнювати Ізраїль з нацистською Німеччиною.
Інакше кажучи, радянський антифашизм був політикою “нас та них”. Не відповіддю “Ні” фашизму. Зрештою, як сказав нацистський мислитель Карл Шмідт, фашистська політика починається з визначення ворога. Оскільки радянський антифашизм проявлявся лише в визначення ворога, це дало фашизму можливість повернутися в Росію через чорний хід.
У Росії XXI-го століття “антифашизм” став лише правом російського лідера визначати національних ворогів. Діючим російським фашистам, таким як Олександр Дугін та Олександр Проханов, надали час для виступів в ЗМІ. А сам Путін звертався до робіт російського фашиста міжвоєнного періоду [між двома світовими війнами, прим. перекладача], Івана Ільїна. Для російського президента “фашист” чи “нацист” – це будь-яка людина, що виступає проти нього або його плану знищення України, а українці є “нацистами”, бо не приймають того, що вони росіяни, і чинять опір.
У мандрівника в часі з 1930-х років не було б труднощів з визначенням путінського режиму як фашистського. Символ “Z”, мітинги, пропаганда, війна як очищуючий акт насильства, масові поховання поблизу українських міст – роблять це очевидним. Війна проти Українине лише повернення до традиційного поля битви фашизму, але й повернення до традиційної фашистської мови і практики, де інші люди існують для того, щоб бути колонізованими, Росія невинна через своє давнє минуле, існування України – то міжнародна змова, а війна – це відповідь на неї.
Через те що Путін говорить про фашистів як про ворогів, важко осягнути, що при цьому вінсам може бути фашистом, та у війні Росії з Україною “нацистський” просто означає “ворога-недолюдину”, якого росіянам дозволено вбивати. Промови, сповнені ненависті до українців, полегшують вбивство, як це ми можемо бачити по Бучі, Маріуполю та кожній частині України, що перебувала під російською окупацією. Братські могили – не поодинокі нещасні випадки на війні, а очікувані наслідки фашистської війни на знищення.
Фашисти, що називають інших людей “фашистами”, – це фашизм, доведений до абсолюту в своїй не логічності, культ безглуздості, кінцева точка, де мова ненависті міняє місцями реальність та вигадку, а пропаганда є чистим наполяганням. Це апогей домінації волі над розумом. Називати інших фашистами, будучи самому фашистом, – суть путіністської практики. Американський філософ Джейсон Стенлі називає це “підривною пропагандою”, я – “шизофашизмом”, українці назвали це найбільш елегантно – “рашизмом”.
Сьогодні ми розуміємо більше про фашизм, ніж у 1930-ті роки, і знаємо, до чого це призвело. Ми повинні розпізнавати фашизм, тому що тоді ми знаємо з чим маємо справу, але просто розпізнати фашизм ще не означає його скасувати. Фашизм — не дискусійна позиція, а культ волі, що продукує вигадки. Мова йде про загадковість людини, що зцілює світ насильством, і пропаганда підтримуватиме це до самого кінця. Фашизм може бути скасовано лише через демонстрацію слабкості лідера. Фашистський лідер має бути переможений, це означає, що ті, хто протистоїть фашизму, мають робити все необхідне для перемоги, лише тоді міфи дійсно почнуть руйнуватися.
Як і в 1930-х роках, демократія відступає по світу і фашисти перейшли до війни з сусідами. Якщо Росія переможе в Україні, це стане не лише насильницьким знищенням демократії (що досить погано само по собі), це ще й стане деморалізацією для демократійна планеті. Ще до початку війни друзі Росії – Марін Ле Пен, Віктор Орбан, Такер Карлсон – були ворогами демократії. Перемоги фашистів на полі бою зможуть підтвердити, що “хто сильніший, той і правий”, “причина потрібна невдахам”, “демократії повинні програти”.
Якби Україна не чинила опір, це стало б темною весною для демократів у всьому світі. Якщо Україна не переможе, то можемо очікувати темних віків
Тімоті Снайдер (@TimothyDSnyder), професор історії Єльського університету і постійний співробітник Інституту людських наук у Відні. Є автором численних книг на теми фашизму, тоталітаризму та європейської історії, серед яких “Bloodlands: Europe between Hitler and Stalin” і “Про тиранії: двадцять уроків з двадцятого століття”.
Переклад Олександ БАБИЧ та Ірина БАБИЧ
Джерело тут
