З новим днем, мої любі
90 днів ми відчуваємо Всесвіт на дотик
Сьогодні гуляли біля лісу.
Кришталева прохолода ранку повнилася життям, співами, шелестом, кольорами і ароматами.
Кожний ліс, навіть кожна ділянка, має свій колір повітря. Коли можна буде ходити до лісу, підіть і подивіться.
Мені не вистачає слів, щоб описати те, що я бачу перед собою.
Колір повітря у сосновому лісу дивовижний. Промені сонця крізь кожну голку струменять і здається, що можна доторкнутися до того променя.
А під ногами м’який опад. Іноді здається, що невагомість саме тут, а не в космосі.
Я вранці на прогулянках слухаю підкасти. Але в лісі, ще й навесні, це стає неможливим. В таку сповнену тишу вливаєшся своїм ритмом серцебиття, дихання і ходи.
Закрити портал у вічність навушниками не підіймається рука.
Я відчула свій автоматичний жест коли рука з навушником завмерла біля вуха.
Ви знаєте, що молоде ніжно-зелене листя у дубочків напівпрозоре і шелестить так м’яко і ніжно, зовсім не так, як влітку? І на дотик таке ж ніжне. А восени це вже геть інше листя і інший шелест, інша історія.
Вітер обережно, щоб не розплескати, занурив мене у аромати конвалії. Квітка тендітної гідності, ніжності і сили. Дивовижна. Ніколи не росте одна, завжди килимами, завжди з щедрим подихом впізнаваного аромату.
Щоб відчути ліс, потрібно дати собі час. Через 10 хвилин можна нічого не відчути і не побачити. Хіба що просто очима. Як мій смартфон, що робить із об’єму і потоку пласку картинку без змісту.
А якщо подарувати собі хоча би з півгодини, то можна не помітити, як зробиш крок у межичасся, розчинишся у просторі лісу.
Якщо відчуєш це, ти зрозумієш про що я так недолуго намагаюсь написати.
І наче немає війни. І ніколи не було. Немає часу, бо в Природі його немає. Є лише ритм. Є тільки вічність.
Обіймаю вас, мої любі ❤️
Все буде Україна 💙💛
Джерело: Facebook
