Домой Стратегия Країна чудес мєнтовських

Країна чудес мєнтовських

155

Петро Охотін


Цікавою рисою поліцейської держави є те, що її сутність визнають лише після зміни влади, навіть якщо нове правління розбудовує не кращу систему. Скажімо, Третій Рейх до виходу з Ліги Націй визнавався демократичними країнами, та і сам Гітлер здобув владу законним шляхом. Література нас лякає чітко вираженими антиутопіями на кшталт Орвела «1984» чи Замятіна «Ми». У житті все набагато прозаїчніше – чітке і пряме протиставлення влади до народу не потрібне передусім владі. Загроза, яка стоїть перед очима є більш чіткою, ніж розмита та неперсоніфікована. Відвертий виклик може збурити зворотню дію.

З усіх боків нагнітається атмосфера нестабільності. І як вихід десь пошепки лунають заяви про міцну руку. Органи примусу можуть зробити медіа-привід, задовольнивши бажання мас і свої корпоративні інтереси. Наприклад, розкриється справа, де головними героями будуть представники національних меншин. Одразу з‘явиться причина для відчуття національної єдності, почуття захисту з боку силових структур і віра в порядок, а чини отримають нові звання та премії. Поліцейська держава в такому висвітленні здаватиметься подарунком небес, навіть якщо набуде найвідвертіших рис державного терору. Це відбудеться за умов, що якась сила виступить проти нинішнього державного порядку. Наразі ж міліцейське королівство поволі існує, сумлінно виконуючи роль країни, що претендує на батьківщину першої демократичної конституції.

Наявність державного утворення апріорі передбачає існування панівної верхівки та порядку, який є вигідним їй . Держава, як і всяка система, є схильною до організації, передбачаючи певний рівень зв‘язку між елітами та звичайним населенням. За наявності діалогу «держава-спільнота» усі наболілі точки виливаються в якісь дії та закінчуються компромісом або перемогою сильнішої сторони. «Держава загального добробуту», яка будувалася після Другої світової війни на Заході, була не «жестом доброї волі» з боку потужних економічних груп, а реакцією на загрозу з боку країн, де перемогли комуністичні партії (КНР, СРСР, Куба) та процеси в самих країнах (профспілкова боротьба, тероризм).

Принцип внутрішньої безпеки гарантував людям гідний рівень життя в обмін на їх лояльність. Що ж до тих, хто вимагав більшого, зокрема, змін у політичному вимірі – застосовувалися репресії. Досі є загадкою смерті Ульріки Майнгоф та Баадера, лідерів «Фракції Червоної армії» (RAF), інсценування самогубств яких підтверджується відеозйомкою в камерах та ретельністю охорони. Очевидно, лідери «демократичної» ФРН розв‘язали руки тодішньому міністрові внутрішніх справ Гешнеру. Варто сказати, що тоді ставлення до тероризму було іншим, ніж зараз, зокрема, до 1970-х років Інтерпол не займався цим явищем через його політичну сутність.

Розвал Радянського союзу виніс на своїх уламках інформацію про діяльність органів безпеки. На хвилі захоплення західними країнами, «європейські» проблеми системи державної безпеки були непоміченими. А в Україні тим часом почалося будівництво поліцейської держави «демократичного» зразка. Наразі це модно списувати на строк президентства Леоніда Кучми, а як докази пропонуються «плівки Мельниченка» і «таращанське тіло».Екс-Президент був міцним у своїй логіці: міцний міліцейський апарат, зав‘язаний на круговій поруці та можливості хабаря за мовчазної згоди начальника, дав змогу розібратися із «бригадним» рухом, який загрожував стати неконтрольованим, та з маргінальними рухами націоналістичного спрямування, які заповнювали собою духовний вакуум серед населення.

Хочеться не ворушити Даниловича, все, що можна було сказати про нього, сказали перед і в час помаранчевих подій. Інша річ у тому, що міліцейський апарат не зменшив своїх оборотів і зараз. Він просто став більш лицемірним, а, відповідно, більш «європейським». Французький мислитель Фуко писав про те, що зменшення кількості тілесних покарань у відношенні до «виховних» змінило сутність злочина і кари та боротьби з проступками. Підхід став елегантним, як компліменти Голохвастова із «За двома зайцями» — за допомогою виховання та подальшої соціалізації (набуття індивідумом норм суспільства), насаджується модель «паноптикуму», коли дії особи видно з точки спостереження. Але «клубнічка» навіть не в цьому, а в понятті «мікровлади», коли людина сама контролює себе. Таким чином, злочинець підсвідомо програмується на роль жертви, тому що «неправий». Логічні докази його дій – поза цими рамками, але лише одиницям вдається вирватися звідти.

Міліцейська система сьогодні веде себе з викликом, тому що не бачить собі жодної альтернативи – ідея козацтва зведена до шароварів і чубів, «народна самооборона» деморалізована, а її торгову марку прибрав собі головний міліціонер Луценко.

Міліціонери часто сприймають посаду як «власну справу» — звичаєво хабарі уже не злочин, а те ж, що «відкат» для успішного менеджера. Часто складається враження, що у роботі міліціонера головне завдання — не забути «табличку ділення» в термін, коли потрібно рапортувати начальству. Хто забуває цю арифметичну дію – різко втрачає своє представництво. Наприклад, 9 лютого біля станції метро «Хрещатик» у Києві працівники Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України затримали під час одержання хабара у розмірі 25 тисяч гривень заступника начальника одного з управлінь ГУ МВС України в м. Києві. Прес-служба СБУ повідомляє, що співробітник міліції, використовуючи службове становище, вимагав у громадянки «Р» грошову винагороду за непритягнення до кримінальної відповідальності її близького родича. А випадки «презентів» працівникам ДАІ стали такою буденною річчю, що їх звичка уже не сприймає як злочин.

Як усякий засіб виробництва, «корочка» потребує охорони – не дай господи «глухар» чи провалена операція! А тому, найкращим засобом є попередження усіляких незапланованих дій. Уже після Помаранчевої революції влада показала як правим, так і лівим свою міць — згадайте кількість «космонавтів» на акціях 14 жовтня, маршах за визнання ОУН-УПА. Затримання та побиття активістів 18 жовтня 2008 року під вікнами головної будівлі СБУ на Володимирській ніби стало ілюстрацією до слів: «Усе під контролем. Ми їм даємо погратися в жертв, самі лякаєм їхніх хлопців і поповнюємо свою базу». Фактично, після тієї бійки органи отримали списки радикально налаштованих осіб, зняли їх відбитки пальців і сфотографували. У разі погіршення політичної ситуації та актів непокори, справа з підозрюваними не займе багато часу.

Цікавою є ситуація з контролем над кореспонденцією. Довгий час цей бік оперативної діяльності контролювався Листом Верховного Суду від 19 листопада 1996 р. №16/6 «Про тимчасовий порядок розгляду матеріалів про дачу дозволів на проникнення до житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і виїмку поштово-телеграфних установ та зняття інформації з каналів зв’язку (телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції)». Розвиток інформаційних технологій змусив шукати новий закон.

Наразі сайти офіційних органів друкують Проект Закону України «Про моніторинг телекомунікацій» від 13.02.2003. У статті 5 цього закону зазначено: «Моніторинг телекомунікацій здійснюється за рішенням суду про дозвіл на зняття інформації з каналів електрозв’язку, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду зазначені особи повідомляють прокурора протягом доби».

Від сексотства не захищені навіть найвищі чини – конкуренція та природній добір вимагають найнеочікуваніших шляхів. Серед причин відставки з посади голови СБУ Дріжчаного сайт «Український репортер» називав описану нижче історію. У грудні 2007 року з приміщення департаменту оперативно-технічного забезпечення СБУ, що на вулиці Малопідвальній у Києві, зникли два комп’ютери. Їх згодом знайшли. Але з’ясувалося, що на жорстких дисках цих комп’ютерів зберігалися перехоплені розмови Президента України, Прем’єр-міністра, спікера Верховної Ради та майже всіх відомих політиків. Незаконні прослуховування, підозрює керівництво держави, велися з усної згоди тодішнього керівництва СБУ.

У Європі – це звичайна річ. Так, у Німеччині діє Закон про зберігання даних про дзвінки та інтернет-з‘єднання. За його положенням, провайдери та мобільні оператори зобов‘язані протягом шести місяців зберігати вказану вище інформацію та зобов‘язані за вимогою надати її уповноваженим органам. У Австрії спецслужби деларували наміри виявляти інформацію про зловмисників за допомогою троян-вірусів.

Говорячи про МВС, хочеться проілюструвати вплив на громадян. У цьому випадку – це демонстрування своєї сили та безкарності. Нещодавно преса публікувала матеріали про смерть члена родини одного з оперативників, що ведуть справу проти «банди перевертнів». Робота в міліції – одна з тих, де можна задати питання: «Тут що, ще й зарплату дають?» На жаль, поліцейська сутність української держави не обходиться лише міліцією чи СБУ.

У грудні 2008 року користувачів інтернету вразила цікава річ – сайт Infostore.org не працював. Згодом виявилося, що сайт закрили за невідповідність нормам моралі. Злі язики одразу висловили припущення, що таким чином розчищається поле діяльності для платних обмінників. Але сіль у тому, що тут гучно проявив себе новий важіль впливу на незгодних – Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Для тих, хто наполягатиме на культурницькій сутності цього органу (а він уже проявив себе на прикладі запитів щодо діяльності соціальної мережі «Вконтактє.ру» та книги О.Ульянченка), нагадаю про те, що російські неурядові видання «Ультра.Культура» та «У-Фактория» стали жертвами ФСБ теж нібито «за порнографію та пропаганду наркотиків» . Нещодавні заяви СБУ про реєстрацію інтернет-видань теж не нестиме багато бонусів – реєстрація та договори про дотримання правил моралі стануть баластом для розвитку громадянської журналістики.

Народна приказка каже: «Пани скубуться, а у хлопів чуби болять». Політична верхівка України, попри свої чвари та бруд, за роки незалежності перетворилася в закриту касту, яку юридично закріпив закон про пропорційну систему виборів. «Таємна» доповідна Пинзенника прем‘єр-міністрові довела, що, за розмовами про правову державу, здійснюється переділ ресурсів. Як заявив на прес-конференції в УНІАН співголова Харківської правозахисної групи, «Одним із засобів здійснення корупційних дій є приховування інформації за рахунок використання незаконних грифів «опублікуванню не підлягає», «не для друку» з метою обмеження доступу до рішень, які ухвалюються державними органами (укази і розпорядження президента, постанови, інструкції, накази Кабінету міністрів, інших органів виконавчої влади тощо). Ці грифи є самочинними і незаконними»

Порушення головних законів з боку тих, хто їх творить і мусив би гарантувати неодмінно викличе хвилю невдоволення. Поліцейський режим, підкріплений правом карати за інші погляди на мораль, правом ритися в коресподенції, правом на легітимний примус і таємними дозволами з грифом «не для друку» стоїть у обороні. Вони уже порушили свої закони, знявши цим моральний дискомфорт у населення. Слово за наступними діями. Не варто боятися – кожен Давид здолає свого Голіафа.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь