Після розпаду СРСР Таджикистан є стратегічним партнером №2 для Росії після Білорусі. На території країни розміщена одна з небагатьох російських закордонних військових баз, мільйони таджиків їздять до РФ на заробітки, а обидві держави є членами ОДКБ. Проте з плином часу на відносини двох країн нашаровувалися негативні епізоди, апогеєм чого став теракт у «Крокус Сіті Хол». Які ще існують невладнані моменти та до чого це може призвести – далі у матеріалі.
Республіка Таджикистан (РТ) відділена від Російської Федерації аж двома кордонами, що абсолютно не сприяє зближенню країн. Понад те, дві держави мають дуже тісні відносини. Як було зазначено вище, на території Таджикистану одразу у трьох містах (Душанбе, Бохтар, Куляб) розміщений особовий склад 201-ої військової бази РФ. Вона є найбільшою за межами території Росії. Обумовлено це загрозою з боку Афганістану та бажанням Москви контролювати Центральну Азію.
Іншим, можливо найбільш, важливим аспектом міждержавних відносин РТ та РФ є трудова міграція таджиків до другої. Президент Емомалі Рахмон називає число у понад 2 млн громадян Таджикистану, які щорічно перетинають кордон з Росією у цілях трудової міграції. Це грає на руку обом державам, оскільки Москва забезпечує себе дешевою робочою силою, а Душанбе отримує численні грошові перекази з території більш забезпеченого партнера.
Не варто забувати й про участь обох держав в ОДКБ та Митномусоюзі (ЄврАзЕС). Росія зобов’язана захищати Таджикистан у разі нападу на нього і навпаки. Проте Москва обирає невтручання в збройні сутички Душанбе з теж членом ОДКБ Киргизстаном. Певні зобов’язання має Росія щодо охорони афгансько-таджикського кордону. Довгий час це було спільною біллю РФ і Таджикистану. Але зі зміною влади в Афганістані і поверненням до Талібану, Душанбе і Москва мають більше розбіжностей чим точок дотику в питанні Афганістану. Таджикистан розглядає Талібан як потенційну загрозу, у той час як Москва знімає з талібів статус терористів.
Незважаючи на це, найвигідніші аспекти міждержавної співпраці є, одночасно, джерелами розладу двох країн. Міграція з Таджикистану багато десятиліть непокоїть широкі верстви російського населення, яке щоденно стикається з великою діаспорою. Особливо чітко це видно у великих містах: Москва, Санкт-Петербург тощо. Піку міжнаціональна ненависть досягла після теракту у «Крокус Сіті Хол» в березні 2024 року. Російська влада звинуватила громадян Таджикистану та запровадила заходи проти мігрантів. Були проведені обшуки, перевірки і депортації. Душанбе відреагував негативно, висловивши ноту протесту російському послу та рекомендувавши своїм громадянам не відвідувати Росію. Проте на більші кроки адміністрація Рахмона поки неспроможна піти.
Дуже важливим наслідком теракту стало те, що у Кремлі усвідомили небезпеку від ісламської радикалізації Таджикистану. Хоч офіційний Душанбе провадить певну боротьбу з розповсюдженням ісламу, цей процес є невідворотним. Велика кількість молоді навчається в арабських країнах в мусульманських університетах, повертається на батьківщину та розповсюджує радикальні ідеї у себе вдома. Сприяє цьому й близькість з Афганістаном, який став хабом усіляких ісламських течій. Москва, своєю чергою, прагне змінити status quo та вплинути на стан речей у Таджикистані.
Можливим проявом цього став нещодавній арешт Саідджафара Усмонзоди, депутата таджицького парламенту. Його звинуватили у зв’язках із забороненими ісламськими партіями та планах державного перевороту. Проте іншу версію наводить політичний емігрант з Таджикистану Шарофіддін Гадоєв. Він зазначає, що після березневого теракту у Москві Душанбе відвідала російська делегація на чолі з генералом ФСБ. За словами Гадоєва, Усмонзода мав зустріч з генералом, під час якої вони обговорювали можливість зміни уряду та влади у Таджикистані. Депутат не повідомив про це начальників, через що був заарештований.
Версія Гадоєва – це відлуння справжніх фобій та чуток, якими живе нинішній політичний клас Таджикистану. В Душанбе гуляють чутки, що росіяни давно готують зміну політичного режиму, але не мають сильного гравця, кий би міг замінити Рахмона. Іншою версією є те, що причиною загострення відносин між Рахмоном та Путіном є небажання першого брати на себе роль “центральноазійського Лукашенко”. Президент Таджикистану час від часу виявляє ознаки незадоволення тиском з боку Росії, критикує “зневажливе ставлення Москви до партнерів”.
Душанбе також сильно непокоїть можливість порушення або припинення трудової міграції. Наразі існує цілком реальна перспектива повернення сотень тисяч таджиків на батьківщину, що сильно вдарить по ВВП країни. Заяви окремих російських політиків про необхідність депортації мігрантів тільки погіршують ситуацію. Якщо зміни не настануть, то Таджикистан буде вимушений звертатися до інших країн (Китаю, Заходу, місцевих мусульманських держав) для створення нових робочих місць. У короткостроковій перспективі це не призведе до різкого погіршення відносин з Росією, але буде все більше віддаляти країну від неї.
Очевидно, що обидві країни не хочуть псувати відносини. Проте у Кремля майже немає вибору, адже територія Росії стає все більш ласою для терактів з боку радикальних ісламістів, а Таджикистан є потенційним плацдармом для них. Єдиним способом виправити це є зміна порядку та влади в Душанбе на більш антиісламську, що можливо лише шляхом усунення Емомалі Рахмона та його людей, яких Москва вважає неспроможними навести лад.
Понад те, треба розуміти, що й чинна таджицька влада не одне десятиліття виступає за верховенство світської влади та бореться з радикальним ісламом. Цілком можливо, що прямими агресивними діями, якими звикла користуватися Росія, ситуацію не виправиш. У Москви залишається все менше інструментів залучення Душанбе на свій бік, через що останнє все більше дрейфує в сторону Китаю та мусульманських країн. Це стосується й інших близьких партнерів Кремля в Центральній Азії, так що цей процес є невідворотним.
Автор: Олександр БУРЯЧЕНКО, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
