Володимир МУЛЯРЧУК, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
29 жовтня під час чергового віча під Верховною Радою лідер «Руху нових сил» Михайло Саакашвілі ініціював на 7 листопада чергове зібрання під стінами парламенту. Відзначимо, що цього тижня мине вже три тижні з часу, як почалась ця акція протесту. Політик заявив, що коли до 7 листопада не буде прийнято вимоги про обмеження депутатської недоторканності, створення Антикорупційного суду та голосування за відкритими списками, протестувальників має стати «в 100 разів більше», в той час як тоді, згідно з даними деяких ЗМІ біля Ради зібралося лише близько 400 осіб. Також він пообіцяв, що у разі невиконання цих вимог, протестувальники шукатимуть «інші мирні форми, ніж просто проживати у них під вікнами».
Однак реальний розвиток подій і перспективи цих протестів вимальовуються не так, як цього хотіли б Саакашвілі та його прибічники.
Справді, як відзначають деякі політичні експерти та журналісти, відсоток українців незадоволених діяльністю нинішньої влади досить великий. Підтвердженням цього є результати опитування Центру Разумкова, яке було проведено у жовтні цього року. Згідно з ним, Президенту не довіряють близько 68% українців, а довіряють – 24,8% опитаних, Кабінету міністрів не довіряють 73%, парламенту та чиновникам – 80%. Діяльність Порошенка на посаді президента повністю підтримує лише 6,7% опитаних, тоді як не підтримує – 50,4%, уряд повністю підтримує ще менше – 3,2% українців, тоді як не підтримує – 54,3%. Але у той же час, слід звернути увагу на те, що частково дії президента та уряду підтримують 35,2% та 33,8% українців. Найбільше ж українці довіряють волонтерським організаціям – 66,7%, Церкві – 64%, Збройним Силам – 57%, добровольчим батальйонам – 53,9%, Національній гвардії – 52,6% та громадянським організаціям – 48%.
Але зазначимо, що схожі результати соціологічні дослідження показували і в минулому році. І рівень довіри до опозиції теж був досить низький, не вищим, ніж до влади. Отже, українці втратили довіру до політиків. Ні серед влади, ні серед опозиції не існує такої постаті, яка мала б великий авторитет. Однією із головних причин цього, швидше за все були високі сподівання та цілі, які ставила перед собою «Революція гідності» та нездатність політиків їх задовольнити. Це стосується як влади, так і більшості опозиціонерів.
Тому не варто очікувати значної народної підтримки протестів, які почались 17 жовтня 2017 року під Верховною радою. Оскільки протести організовані не так на запит суспільства, як на потребу певних політичних сил, їх тривалість і масштаби будуть залежати від фінансування. У організаторів протестів є різні джерела отримання грошей. 19 жовтня видання «Лівий берег», посилаючись на джерела в Адміністрації президента, повідомляло, що для утримання наметового містечка та задоволення інших потреб учасників акції в Україну близько 2 мільйонів доларів привіз один з близьких соратників Саакашвілі Коба Накопія – депутат грузинського парламенту.
Для забезпечення довготривалих акцій також потрібні чіткі вимоги до влади. А з цим пунктом не все просто. Спочатку, як ми вже писали, головними вимогами протестувальників було – створення антикорупційного суду, скасування депутатської недоторканності та вибори за відкритими списками. Для частини учасників акції цих вимог було цілком достатньо. Вони не були налаштовані на тривалі акції протесту, тому після переконливих обіцянок влади задовольнити ці вимоги і здійснення перших кроків у цьому напрямку, вони вийшли з акції, і не підтримали вставлення наметового містечка більш радикально налаштованими прихильниками Саакашвілі та «Самопомочі». Серед тих, хто вийшов з протестів були громадська організація «Реанімаційний пакет реформ», «Центр протидії корупції», партія «Демократичний альянс», «Громадянська платформа» та один з організаторів групи «Велика політична реформа» Мустафа Найєм.
Після цього, головним куратором протестів фактично став сам лідер «Руху нових сил» Саакашвілі, також досить активними залишалися депутати «Самопомочі» Єгор Соболєв та Семен Семенченко. Представники «Свободи» та громадської організації «Нова Хвиля» під час віча 29 жовтня теж були присутні, а тому швидше за все будуть і на мітингу 7 листопада. Представники батальйону «Донбас» теж з великою ймовірністю будуть присутні. Щоправда, слід зазначити, що 25 жовтня командир батальйону В’ячеслав Власенко заявив, що більшість із тих, хто носить шеврони батальйону «Донбас» під Радою є «проплаченими «тітушками», котрі отримують по 8 тисяч гривень». Згідно з його інформацією, зі справжніх бійців батальйону там лише близько 10 осіб.
Під час віча 29 жовтня Саакашвілі висунув нові вимоги до влади, серед яких було проведення справжньої деоалігархізації, закон про імпічмент Президента, обмеження обрання депутатів лише однією каденцією та проведення повної люстрації із забороною тим, хто був при владі попередні 20 років переобиратися. «Після того, як вони не приймуть наші вимоги, треба їх розширити. Якщо вони не хочуть нас почути, тоді вони повинні піти. Президент повинен змінитися» – заявив колишній президент Грузії.
Однак, 2 листопада депутат «Самопомочі» Єгор Соболєв заявив, що його партія не об’являтиме мобілізації на наступному тижні, який буде пленарним, оскільки ніяких важливих законопроектів розглядатися не буде. 5 листопада однопартієць Соболєва Семен Семенченко повідомив, що в урядовому кварталі існує два наметових містечка – одне прихильників Саакашвілі, інше – військових. Крім того, він підтвердив те, що учасники акції планують блокувати бізнес президента Порошенка, у першу чергу це стосується фабрики «Рошен». Депутат зазначив, що «зараз йде підготовка та мобілізація сил, найближчим часом почнуться дії по всій країні».
До дій Саакашвілі можна ставитись по-різному, але технологічно логіку цих дій певним чином можна зрозуміти. До позбавлення громадянства рейтинг його політсили був не більше 2%. У вересні, згідно з результатами опитування, проведеного центром соціальних досліджень «Софія», за «Рух нових сил» на парламентських виборах були готові проголосувати близько 3,6%, а за самого Саакашвілі, якби він брав участь у президентських виборах могли б проголосувати 4,2% виборців. Однак, попри набір Саакашвілі політичних дивідендів, виник великий ризик того, що його можуть депортувати, адже крім позбавлення українського громадянства, йому ще й відмовили у політичному притулку, а генеральний прокурор Юрій Луценко в кінці жовтня заявив, що жодних перешкод для депортації політика в Грузію не існує і звинуватив його у спробі державного перевороту. До того ж грузинська прокуратура вчергове звернулася до Києва з вимогою депортувати екс-президента.
За нашими оцінками, ймовірно у мітингу 7 листопада братиме участь близько 500-800 осіб, бо за даними різних ЗМІ на минулі віча виходило від 400 до 1 500 осіб. Звісно існують ризики провокацій, в першу чергу з боку протестуючих. Тому правоохоронці – поліція та Нацгвардія мають забезпечити порядок у центрі Києва. Один із соратників Саакашвілі Давид Сакварелідзе ще 23 жовтня дав зрозуміти, що після цього вівторка протестувальники не розійдуться і стоятимуть до підтримання владою їхніх вимог. Однак, деякі політологи, зокрема Володимир Фесенко, прогнозують, що мітинги під Радою триватимуть максимум до Новорічних свят, оскільки, навряд чи спонсори зацікавлені фінансувати їх ще й під час зимових свят, до того ж, кількість людей, які беруть участь у протестах досить невелика, навіть значно менша, ніж, наприклад під час акції «Вставай Україно!» весною 2013 року проти Віктора Януковича, коли на вулиці виходило 10-20 тис. людей.
У підсумку хотілося б сказати, що ми вважаємо, що тиснути на владу для більш активного проведення реформ, особливо це стосується боротьби з корупцією, звісно треба. Проте ті хто бере на себе відповідальність за таку політику має усвідомлювати і ризики. Мова йде про провокації насильницьких дій. Хтось за кулісами хоче “сакральної жертви”, крові, які мобілізує протестні настрої та виведе людей на вулиці. В такому випадку протестуючі прихільники Саакашвілі можуть опинитися в ролі тих, кого “розвели як кошенят”. Але найбільше провокацій швидше за все слід очікувати у 20-х числах листопада, коли буде четверта річниця «Революції гідності».
